Зазвичай я дуже навіть затято своїх колег-викладачів захищаю. Але сьогодні у мене просто не знаходиться слів...
Ні, справа не в хабарях. Хоча якби я дізналась що та людина про яку йде мова бере хабарі я б не здивувалась. Проте 100% не бере, надто непевне у нього становище і навіть одного не те щоб випадку, а навіть натяку вистачило щоб його турнули, колег він дістав настільки що всі повірили б і без особливих доказів.

Приходить до мене другий курс - вступне заняття, розказую що і як. Питання -
"А титули протоколів робіт можна роздруковувати?"
"Звісно можна, не в кам"яному віці ж живемо"
"А протоколи в зошиті оформляти чи на А4"
"Якщо у вас немає доступу до принтера, то можете і в зошиті, але краще роздруковуйте. Один на бригаду, не треба мені по три приносити однакових"
"І графіки можна в екселі будувати?"
"Можна"
"Ой як добре, дуже вам дякуємо"
"За що?"
"За те що протокол один і його можна друкувати, а не від руки писати"
Я аж присіла. Питаю
"А що, вас хтось змушував протоколи від руки писати персональні?"
"Да, Н.Н. надруковані не приймав"

У випадку, наприклад, рефератів навіщо змушувати писати від руки ще більш-менш зрозуміло, хоча мені своїх очей жаль чиїсь каракулі розбирати, а те чи сам писав чи передер не читаючи можна і іншими методами перевірити.
Нє, я звісно розумію що методи викладання у кожного свої. Але змушувати вручну писати протоколи і малювати графіки ІМХО перебір і відверте знущання над студентом. Що він від цього отримає окрім змарнованого часу? Які знання? Коротше я в ауті. Думаю як би його так на засіданні кафедри це питання підняти, бо просто так він мене 100% не послухає, до молодих викладачів він ставиться не ліпше ніж до студентів.

Після пригод в Приватбанку йшла в свій основний банк перевипускати картки з деяким острахом. Бо два роки туди вже не заглядала, раптом вони за цей час спаскудилися до рівня Привату.
Але, слава Богу, там все ще зберігся "кам'яний вік" у вигляді нормальних письмових договорів у двох екземплярах, іменних карток та анкет без питань про склад сім"ї, наявність нерухомості та рівень доходу.

Вся процедура з очікуванням в черзі (переді мною було дві людини) зайняла у мене хвилин 40-45. Саме обслуговування - хвилин 25, при тому що мені перевипускали дві картки різного призначення і переводили рахунки на нове прізвище. І ніяких підвисаючих програм і "підійдіть пізніше"

За тиждень отримаю іменні картки які активуються мною самостійно шляхом простої перевірки балансу в банкоматі. Без фотографій, смс, взаємної активації карток і решти лабуди.

 
Одна картка спеціально зроблена для інтернет-платежів, має додаткові параметри безпеки і відокремлена від основного рахунку. І я нею можу платити будь-де в інтернеті так само як приватівською, тільки не переймаючись тим що хтось знаючи мій номер мобільного може перетягти на себе управління нею, а тим більше зарплатним рахунком.

Коротше кажучи якщо мені ще хтось скаже що Приват банк - нормальний банк і в інших банках так само - покручу пальцем у скроні.

Свій банк не називаю, бо ще вирішать що то є реклама

Маловідомий радянський фільм 1980 року режисера Олексія Корнєєва  по одноіменній п"єсі Віктора Левашова. Чому він не став популярним для мене загадка - бо в ньому є все і гумор, і гра акторів, і достатньо глибока проблематика. Єдина версія - те що він вийшов невдовзі після Рязанівського "Гаража" з яким досить таки подібний постановкою, але трохи не дотягує розмахом.

Ніколи не думала що рецензувати настільки важко. З одного боку потрібно вміти оцінювати якість досліджень по формальних ознаках, бо не завжди ти повністю "в темі". Десь поруч пробігала, але не заглиблювалась.
З другого боку шукаєш слова як би то його пом"якше вказати на помилки, бо і сама буваю на місці автора і розумію, що статті деколи пишуться серед ночі перед останнім дедлайном. І не завжди є час вичитати на предмет узгодження множини/однини. І зараз сама з цікавістю чекаю що мені рецензенти напишуть.
Ну і чисто психологічно - оцінювати студентів я якось звикла, а от колег - ще ні. Хоча розумію що це потрібно і ніхто в здоровому глузді на рецензії не ображається, бо всі ми люди і деколи помиляємося.

Несподівано відкрила для себе ще одного майстра "малої прози" - Стефана Цвейга. Зреагувала на слово "новели" на обкладинці.
В шкільні роки він асоціювався у мене виключно з надзвичайно занудною книжкою "Подвиг Магеллана", яку (нечуваний випадок) мене змушували читати з-під палки. Про те що він ще й надзвичайно талановитий новеліст я до вчорашнього дня і не підозрювала.
Чи то мені така збірка потрапила в руки, але більшість новел про жінок і кохання. Причому чисто жіночі почуття передані надзвичайно влучно і реалістично. І самі сюжети настільки життєві що не втратили своєї актуальності навіть сто років потому.

От щиро дивує мене категорія людей які вічно у всьому "розчаровуються" - в державі, в друзях, в житті.
Причому найбільше мене дивує їх постійне намагання всіх оточуючих втягти в своє розчарування і "пророчі" фрази "От побачиш, ти також розчаруєшся". А коли не розчаровуєшся (бо нема якби чого, від початку немає захмарних очікувань, що все буде на тарілочці з блакитною каємочкою) шиплять в кутку "Ще не час, прийде час і ти розчаруєшся" Таке враження що їм легше стає від думки про те що комусь теж щось може не вдатись і він нарешті через те розчарується в житті.
Хоча насправді все дуже просто - для того щоб розчаруватись треба спочатку "зачаруватись" - накрутити собі сподівань які більші за реальність. А якщо не домальовувати реальність і виходити з того в чому ти певний - з власних сил, вмінь і знань, то у чому власне розчаровуватись? У собі самому розчаруватись то вже психічний розлад. А те що не все відбувається як бажається - так це нормально. Встали, обтрусилися і пішли далі шукати варіанти здобути бажане.

Вкотре впевнююсь що премію імені Андерсена за просто так не дають і все що її удостоїлось можна і треба читати. Навіть дорослим :)
А ще я страшенно рада що серед сучасної дитячої літератури таки є щось більше за Гаррі Потера і жалкі потуги повторити його успіх. І що моїм дітям не прийдеться обходитись самою дитячою літературою ХІХ сторіччя.
Невеликі повісті - захопливі, цікаві, достатньо короткі щоб дитині не набридло, достатньо казкові, достатньо повчальні. Якщо ви думаєте над тим що дати почитати дитині від 6 до 10 років - беріть, не помилитесь. За казковою канвою автор дуже вміло вплітає глибокі питання дружби і першого кохання, добра і зла, взаємовідносин з батьками і рідними, друзями та вчителями.
Якщо знайдете у виданні "Веселки" - отримаєте насолоду ще й від надзвичайно якісного українського перекладу.

Протягом 6 тижнів ви можете переглянути трилогію “The Lord of the Rings” 88 разів, вивчитися на лижного інструктора або ж здійснити 117 подорожей до Місяця на космічній ракеті NASA, чи прочитати 100000 статей, опублікованих у кембриджських журналах у 2012 році. З 22 січня до 5 березня Cambridge University Press надає вільний доступ до своєї минулорічної наукової періодики: http://bit.ly/cambridge-journals-online

Вчора в приваті ледь стримувала себе від рвотного рефлексу. У дівчини яка мене обслуговувала були обгризені! нігті. Капітально так обгризені, до м"яса. Я б на місці банків вигляд рук співробітників які працюють з клієнтами теж включала в дрес-код. 

Розмовляли сьогодні з колегою про зміну прізвища і мотиви за якими його міняють або не міняють. В науковому середовищі це досить актуально, бо більшість виходить заміж відносно пізно і вже маючи якісь наукові наробки.
Мотив взяти прізвище чоловіка у нас обох був простий і абсолютно ідентичний. Родина має бути родиною, а спільне прізвище - один з атрибутів родини. Ну а робота на першому місці явно не повинна в таких питаннях стояти.
Вона працює в НДІ, народу там більше і вона відмітила цікаву особливість  - чим менше у дівчини публікацій тим більше вона за своє прізвище чіпляється і виходячи заміж не міняє. Тіпа "я вже маю ім"я в науковому світі, якщо я зміню прізвище прийдеться починати все з початку".
А ті у кого по 3-4 публікації на рік взагалі не переймаються, бо наробити наново ім"я при потребі зможуть за кілька років.  Колега взагалі вийшла заміж на першому році аспірантури і роботи випущені під дівочим прізвищем просто не включала в перелік. У неї і так було достатньо. Та і науковий світ тісний і якщо ти досить часто публікуєшся то навіть якщо прізвище в заголовку інше по темі та манері написання тебе швидко впізнають.