Миті лютого...

До всього можна звикнути, головне, щоб до тебе добре ставились

/А. Сьюел/

Життя триває..

Місцями кипить і б"є ключем по голові, місцями навпаки дарує казку...

Не припиняю радіти цьогорічній зимі - попри непочищені вулиці, вона сама чудова за останні роки. Така справжня і снігова. Я відкрила для себе ковзани і Русанівський канал і попри всю мою любов до весни жалкую що так швидко прийшло потепління...з лижами поки не складається, але тримаю кулаки і може таки складеться, принаймі місяць у мене ще є...

Як все-таки ми зав"язані на носії інформації - пропавша флешка і поламаний жорсткий диск - і всі багаторічні наробки людини зникли...з диску нелюдськими зусиллями вдалось таки відновити частину інформації. Тепер лишилася дрібниця - розібратись в ній (всього-нічого 40 Гб...)

З нового, неочікуваного боку відкриваю для себе співробітників лабораторії. Правду кажуть що сонце своїм сяйвом зігріває, але в його сяйві не помітні інші зорі...А ще нам нарешті дозволили користуватися новими приладами (які вже рік припадали пилом)...воно таке вумне і все із себе програмоване що аж страшно, але зате як з ним приємно працювати)))

Цей семестр обіцяє бути не таким вже й страшним - 3 групи з 5 мають закінчити курс вже в кінці березня-квітні, а далі матиму час докладніше зайнятися дисертацією...якщо звісно знов якийсь карантин не трапиться...

Котяки сидять на дієті (а то скоро впоперек себе ширші стануть) тому періодично тягають у мене крекер і демонстративно кришать ним на килим. А на днях вкрали шампіньйон і ганяли його по квартирі як мишу, а потім таки з"їли)))

Я не витримала і взяла в батьків старий фотоаппарат. Бо зрозуміла що інакше я до червня не доживу. А на червень збираю гроші і пускаю слюнки на майбутню "цяцю"