Почитання Пречистої Діви Марії

Почитання Пречистої Діви Марії

У Німеччині жила мати, вдова, із 16-літньою дочкою, яка терпіла на хронічну недугу. Дочка постійно перебувала вдома з професійною медсестрою, а матір, дуже багата жінка, часто подорожувала і завжди посилала дитині подарунки. Одного разу вона на довший час виїхала до Італії - саме тоді, коли був день уродин доні, тож вислала їй гарний даруночок. Розкривши пакунок, медсестра побачила чудову мистецьку вазу і хотіла передати її дівчині, а та, навіть не дивлячись на подарунок мами, гірко розплакалася і крізь сльози промовила: «Забери це геть від мене! О, мамо! Мамо! Не посилай мені дарунків! Не посилай мені квітів, книжок, біжутерії! Я нічого не хочу, я тужу лише за тобою, мамо!»

Самотня дитина сказала те, що відчуває кожна дитина на землі, потребу любови і безмежної опіки люб'язної неньки. Тому, що людина має душу й тіло, їй потрібна не лише земна мама, а й матір для душі. Доросла людина може жити і давати собі раду без рідної матері, але наші душі потребують Матері аж до смерти, доки не осягнемо вічного щастя. Знаючи цю потребу людського серця, Христос Спаситель дав нам Матір для душ - Пречисту Діву Марію.

Як християни, ми двічі родилися: перший раз тоді, коли прийшли на світ, а вдруге - в Тайні Святого Хрещення. У розмові з Никодимом Христос говорить про це друге - душевне народження. «Істинно, істинно, кажу тобі: Коли хтось не вродиться з води і духа, не спроможен він увійти в Царство Боже. Що народжується від тіла - тіло, а що народжується від Духа - дух» (Ів. 3, 5-6).

У Тайні Святого Хрещення ми народилися «від Бога» (Ів. 1, 13) і стали дітьми Небесного Отця, а Пречиста Діва Марія - нашою Матір'ю, нашим Покровом. У Догматичній Конституції II Ватиканського Собору сказано, що «своєю материнською любов'ю Вона (Пречиста Діва Марія) дбає про братів Сина свого, які ще на шляху та в різних небезпеках і турбуваннях, доки не дійдуть до щасливої батьківщини» (Про Церкву, 62).

Від початків християнства Церква завжди вірила в опіку Пречистої Діви Марії над Божим людом, а доказом цього є численні святині в честь Пресвятої Богородиці, чудові вівтарі, ікони, Акафісти, Молебні, пісні та відпустові місця, які стали джерелом небесних ласк.

Український народ уже тисячу літ особливо почитає Божу Матір, ревно молиться до Неї і щиро любить Її. Ще в 1037 році могутній володар Ярослав Мудрий віддав під покров Божої Матері нашу столицю - Київ, нашу Батьківщину і весь народ. Від того часу Пречиста Діва Марія стала Матір'ю нашого народу і нашого краю. В Україні перед останньою війною було приблизно 140 чудотворних або надзвичайно цінних ікон Пресвятої Богородиці. В кожній українській хаті висіла ікона Небесної Цариці і, можна сказати, Божа Мати була членом кожної нашої родини. Добра дитина, природно, любить свою матір і в її обіймах почувається у безпеці. Під покровом Божої Матері ми безпечні, бо, як співаємо в церковній пісні, «ще не чувано ніколи, щоб Вона не помогла», а в літургійній молитві ми взиваємо: «Знаю, Діво, знаю, що Ти все можеш. Ти можеш мені помогти».

Вселенський Собор закликає християн плекати шляхетне почитування Пресвятої Діви, передовсім же літургійне; нехай високо цінять собі практики та набоженства, що їх протягом століть поручав Її учительський уряд» (Про Церкву, 7). Побожний християнин завжди плекає в серці любов, пошану і довір'я до Небесної Матері Марії. Отці Собору кажуть: «До Її покрову вірні молитовно прибігають в усіх небезпеках та в своїх потребах» (66).

На Синайській горі Господь промовив: «Шануй свою матір!» Якщо ми шануємо земську матір, то тим більше повинні мати в пошані нашу Небесну Матір Марію - «чеснішу від Херувимів і незрівнянно славнішу від Серафимів».

Одного разу Христос Спаситель промовив до Апостолів: «Не кожний, хто промовляє до мене: Господи, Господи - ввійде в Царство Небесне; лише той, хто чинить волю Отця мого, що на небі» (Мт. 7, 21). Подібно наша Небесна Мати може сказати: «Не кожний, хто промовляє до мене: Маріє, Маріє, - любить мене; лише той, хто сповняє волю Сина мого - Ісуса Христа, мене любить». На весіллі в Кані Галилейській Пречиста Діва мовила до слуг: «Що лиш скаже вам (Ісус), - робіть» (Йо. 2, 5). Коли ми живемо так, як навчає Ісус Христос, заховуємо Божі й церковні заповіді, тоді ми справді любимо Пресвяту Богородицю.

Напевно ви чули розповідь про навернення до Христа блудного сина, який в часі студій у коледжі втратив віру в Бога і провадив грішне життя. У міжчасі його батьки повмирали, зосталася при житті лише рідна сестра. Несподівано цей молодий безвірок сильно занедужав, зближалася до нього смерть. Священик пробував декілька разів навернути хлопця до Бога, але всі спроби були марні. Безнадійно минали дні й тижні, аж якось сестра прибігла до священика з проханням: «Прошу отця скоренько зайти до мого брата, він бажає з вами говорити». З радістю поспішив душпастир до важко хворого невіруючого юнака, який щиро висповідався, прийняв Святе Причастя і опісля звірився священикові, що ж вплинуло на його навернення до Бога. Увечері хлопець не міг заснути, тож почав переглядати книжки і серед них знайшов молитовник покійної мами. З цікавости він почав гортати сторінки і натрапив на образочок, що його одержав від матері в день першого Святого Причастя. На тій іконці мама написала: «Господи, Ти прийшов сьогодні до серця мого сина. Збережи його, молю Тебе, у святій вірі, провадь його серед усіх небезпек земного життя і заведи до щасливої вічности». В цій хвилині Божа ласка увійшла в душу невірного сина. В його пам'яті постали минулі роки життя. Він пригадав день першого Святого Причастя, постійну опіку, ніжну любов і подиву гідну посвяту матері. Пригадав мамині перестороги, свою обітницю бути вірним Богові. Все це стало перед очима душі юнака, він гірко заплакав і перший раз після довгих років молився: «Під Твою милість прибігаю, Богородице Діво...». Хлопцеві здавалося, що рідна мати разом із ним проказувала цю молитву. В його душі ожила віра і любов. Юнак прийняв Святі Тайни і відійшов у вічність, промовляючи: «Мамо, мамо». Це були його останні слова.

Молитва покійної матері мала такий великий вплив на грішну душу нещасного, вмираючого сина, що він навернувся до Бога і покинув цей світ у Божій ласці. Не забуваймо ніколи, що Пречиста Діва Марія, наша Небесна Мати і наш Омофор, «день і ніч молиться за нас». Під її покровом і заступництвом ми осягнемо вічне щастя.