4 листопада - святого Аверкія, єпископа Єрапольського

4 листопада - святого Аверкія, єпископа Єрапольського

В цей день Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам'яті святого Аверкія - єпископа Єрапольського.

Цей святий Аверкій за царювання Марка Аврелія, сина Антонійового, єпископом був у Єраполі, де мало було християн, а ідолопоклонників незчисленна кількість. Настав якось у місті тому великий бісівський празник, і всі невірні, зібравшись із жертвами, раділи у храмі тому, поклоняючись ідолам богів своїх бездушних. Побачив це святий Аверкій, зітхнув і просльозився, що безум'ям осліплені люди, залишивши Бога, поклоняються бісам і, не дбаючи про Творця, пошановують діло рук людських. Зачинився отож у кліті своїй і молився, кажучи: "Боже віків і Господи милості, що сотворив усесвіт і втримуєш його, що послав Сина Свого Єдинородного на землю воплотитися заради людини, Ти тепер із небес доглянь на всю піднебесну, не зневаж і цього міста, в якому поставив мене пастирем словесних овець, але побач у ньому поморочених людей, котрі честь, яка Тобі належить, не тобі, а поганим бісам і ділу рук своїх воздали, і збав цих заблуканих од їхньої погибелі і від тьми приведи їх до свого світла й причисли до вибраного Тобою стада". Так старанно молився святий, заснув, була-бо ніч, і побачив у видінні юнака, що був красніший красою більше синів людських. Подав йому палицю до рук і говорить: "Аверкію, від імені мого тепер ходи і тією палицею побий начальників облуди".

Прокинувся зі сну Аверкій, пізнав, що бачив у видінні самого Господа, відчув-бо у серці своєму невимовну радість і наповнився ревності, встав, схопив якусь палицю велику, що трапилася, і, хоча тьма нічна стояла, була-бо десь дев'ята година ночі, подався до Аполло-нового храму, в якому вчора був великий празник та жертовні приноси; той-бо храм мав у собі велику кількість великих ідолів багатоцінних і красних. Прийшов отож до храму і знайшов двері замкнені, і застукав у двері, аби йому відчинили. Зайшов-бо у храм, спершу начального ідола Аполлонового почав бити, тоді й інших усіх побив і роздробив на малі частки. Вони ж, бувши німі та глухі, безголосі, та бездушні, та немічні, не змогли захиститися від святого, ані волали, коли їх побивано, тільки чутно було голос і стук, які відходили від биття й падіння ідолів та побиття їхнього. Збуди-лися-бо жерці ідольські, котрі жили поблизу храму, почули у храмі стукіт великий, подивувалися, що воно є, та й побігли швидко, і знайшли ідолів богів своїх, що лежали на землі побиті, і побачили святого Аверкія, який рештки часток ідольських ногами тусав і деревом, що мав у руках, побивав, і злякалися. Святий же Аверкій, звернувшись до них, рече із гнівом: "Ідіть до міських начальників і до всього народу і звістіть їм, що боги ваші на вчорашньому празнику, що його ви їм творили, вельми упившись, цієї ночі побилися і, впавши на землю, порозсипалися". Це сказавши, святий пішов до свого дому, як міцний муж, що переміг ворогів, які воістину були начальниками погибелі численних людських душ.

Ідольські жерці подалися тоді до всіх міських начальників і все, що учинив Аверкій, звістили їм. Коли настав день, пішла чутка водночас по всьому місту про Аверкієве діло, і всі зібралися до храму, малі й великі, весь люд із начальниками своїми, і побачили ідолів богів своїх побитими і роздробленими на малі частки, які лежали по землі розметені, і здивувалися. І наповнилися ярості великої, волали усяко, одні казали: "Хай убитий буде Аверкій!" — інші кричали: "До царя його пошлемо, хай там прийме достойні за ділами своїми муки". Багато хто горлав: "Ходімо запалімо дім Аверкієвий, нехай з усіма домашніми своїми згорить!" Начальники ж говорили народові: "Не смійте запалювати дому Аверкієво-го, бо коли дім його запалите, боїмося, щоб все місто не загорілося. Але, самого Аверкія схопивши, або самі судімо за законом, або відішлемо його до вищого суду". Так сум'ятився люд, і вже на Аверкієвий дім напасти хотіли. Хтось із сусідів Аверкієвих, почувши те, побіг до Аверкія у дім його і знайшов його, як навчав зібраних до нього вірних, і звістив йому все, як від людей чув, що уже хочуть найти на нього і схопити його, мов злодій-ця. Почули те всі вірні, побоялися і з молінням радили пастиреві своєму, щоб пішов із дому і десь заховався, доки утишиться народ. Святий же, нітрохи не боячись, рече: "Господь повелів апостолам своїм, щоб проповідували слово спасіння всім народам дерзновенно, нічого не боячись, тож чи маю я боятися посталих на мене, котрі шукають душі моєї за ревність мою до Бога мого? Коли ж заховаюся, уникаючи рук людських, то де від руки Божої затаюся і яке місце сховає мене від нього? Воістину, братіє, не годиться нам боятися й критися тим, які мають помічника Господа й охоронника життя нашого. За нього-бо злостраждати є добро, а померти солодше й більше всякого щасливого життя". Це вирікши, вийшов із дому свого і пішов у середину міста з вірними, які за ним рушили вслід. А прибувши на місце, де звичайно люди збиралися, там сів високо й навчав народ, який нагодився, як пізнати істинного Бога і збагнути звабу бісівську й марноту богів їхніх і відкинути її, а вірно служити єдиному, що живе у вишніх, Творцеві всього. Хтось із невірних побіг до міських начальників і до всього народу, що зібрався при Аполлоновому храмі і який сум'ятився через побиття ідолів, і звістив, що Аверкій всередині міста навчає людей християнській вірі. Всі, це почувши, ще більше роз'ятрилися, бо не тільки ідолів їхніх побив, але й віру свою християнську дерзнув явно проповідувати. І кинулися, побігли завзято до нього, скрегочучи на нього зубами своїми, і хотіли його на тому ж місці убити.

Було серед людей троє юнаків, біснуватих оддавна, і коли наблизилися люди до святого, раптово ті біснуваті юнаки запаморочені стали від бісів і вельми страшними голосами заволали, жахнувши всіх. Роздерли-бо на собі ризи свої і почали зубами терзати на собі плоть власну і руки собі поїдали. Тоді впали на землю, валялися й піною стікали, часто жахливий крик випускаючи, волали: "Аверкію, заклинаємо тебе єдиним істинним Богом, що Його ти проповідуєш, не муч нас дочасно! Від такого страшного жаху позадкували люди і печалилися, дивлячись на таке люте мучення юнаків тих і чуючи страшний їхній зойк та крик. Напав-бо на всіх жах і, упокорившись, дивилися, що буде і що має з тими юнаками чинити Аверкій, адже молять його біси, аби їх не мучено. Святий же звернувся до молитви, кажучи: "Отче улюбленого Сина Твого Ісуса, що відпускаєш нам гріхи, хоч і без ліку грішимо тобі, і що подаєш усе, в тебе прошене, на користь, прошу тебе зараз і молю: віджени бісівський напад од юнаків оцих, хай і вони з іншими підуть шляхом заповідей твоїх, слідуючи за святою Твоєю волею, і хай тим чудом, яке в них здійсниш, численні пізнають Тебе, єдиного всесильного Бога, і пристануть до Тебе, й дізнаються, що немає іншого, окрім Тебе". Так помолився святий до Бога, повернувся до мучених від бісів юнаків і, вдаряючи їх помалу палицею, яку мав у руці, рече: "Во ім'я Христа мого вам, бісам, повеліваю: вийдіть із юнаків, не пошкодивши їм і трохи!" Біси ж, великим криком заволавши, вийшли, й лежали юнаки на землі, наче мертві. Святий же Аверкій, узявши кожного за руку, підняв од землі, і стали здорові й розумні, і припали до святого, цілуючи чесні його ноги.

Весь люд, це бачачи, змінив ярість свою і заволав: "Один Бог є істинний, якого Аверкій проповідує!" А до святого мовили: "Чоловіче Божий, скажи нам, чи прийме нас Бог твій, коли до Нього приступимо? Чи простить безчисленні гріхи наші, коли до Нього навернемося? І навчи нас, як маємо вірувати в Нього?" Святий Аверкій розтулив вуста свої й почав учити їх пізнанню Бога, і вів мову аж до дев'ятої години дня. Тоді повелів принести до себе всіх недужих, і зцілив їх, закликаючи ім'я Ісуса Христа й покладаючи руки свої на них. Всі ж люди, які вчення його чули й чудеса бачили, повірили в Господа нашого Ісуса Христа і просили хрещення від святого Аверкія. Він-бо, оскільки вечір уже був, відклав хрещення їхнє назавтра і повелів усім бути готовими до святого хрещення. Назавтра знову зібралися до нього всі люди, повів їх до церкви і знову навчив їх достатньо, також учинив звичайні молитви і хрестив того дня п'ятсот мужів. Невдовзі не тільки все місто те, але й довколишні міста й села до віри привів і хрещенням до Бога приєднав. І пройшла про нього слава повсюди, і приходили до нього численні болящі з різних і далеких країв, і приймали подвійну цільбу — тілесну й духовну.

Одна славетна жінка, на ймення Фріелла, мати Євксеніяна Попліона, антипата східного, бувши сліпа, прочула про святого Аверкія, що численні та різні зціляє хвороби, повеліла вести себе до Аверкія і знайшла його, коли навчав людей, припала до ніг його, просячи, щоб відкрив осліплі очі її. Святий же спершу потурбувався про просвічення душевних її очей і запитав її, чи повірить в Ісуса Христа, що відкрив очі сліпонародженому, і коли жінка та увірувати пообіцяла й омочила слізьми ноги його, святий помолився до Бога, торкнувся очей її і рече: "Світло істинне, Ісусе Христе, прийди й відчини очі раби Твоєї!" І тоді Фріелла прозріла і хрещена була від нього. Після хрещення дала пів маєтку свого до рук святому, щоб роздав убогим, і, велике прийнявши від нього навчання, повернулася додому. Син же її Євксеніян Попліон, антипат, бачачи матір свою прозрілу й довідавшись, що святий Аверкій молитвами своїми очі їй просвітив, захотів побачити його, віддав йому подяку за зцілення матері своєї. Святий же Євксеніяна повчив достатньо і придбав його для Христа. По тому інші три чесні жінки, котрі мали осліплені очі свої, приступили до святого і, поклонившись йому, сказали: "І ми віримо в Ісуса Христа, якого ти проповідуєш. Молимо ж бо тебе: відкрий і наші сліпі очі, як відкрив ти їх Фріеллі". Святий же рече до них: "Коли істинно віруєте в істинного Бога, як кажете, побачите світло Його". Це сказавши, звів очі свої горі й почав молитися. Коли молився святий, впав із небес промінь невимовного світла, який пересилював сонячне сяяння, й освітив те місце, на якому святий Аверкій стояв, молячись. І всі, що були там, упали на землю, не можучи зріти того невимовного світла, самі тільки троє тих жінок стояли прямо[2]; торкнулося ж відтак те світло сліпих очей тих жінок, і тоді прозріли, і блискіт небесного світла відійшов. Святий же запитав прозрілих „Що узріли, найперше, коли відкрилися вам очі?" Перша повіла: "Бачила, — мовила, — Ветхого деньми, що торкнувся очей моїх". Друга ж сказала: "Я бачила Юнака вельми красного, Який доторкнувся очей моїх". А третя рекла: "Я побачила мале і пресвітле Дитя, що торкнулося очей моїх". Це почувши, святий і всі, що з ним були, прославили Бога в Тройці єдиного, що дивні й преславні творить чудеса.

По тому почув святий Аверкій, що і в довколишніх містах та селах багато хворіє всілякими недугами, пішов із учнями своїми і, наслідуючи Господу своєму, проходячи міста і села, навчав про Царство Боже і зціляв недужих[3]. Прийшов-бо на одне місце, назване Селище, при ріці, уклякнув і помолився, кажучи: "Господи щедрий, послухай мене, раба свого, й подай благість місцю цьому, хай потече джерело теплих вод і хай усі, що митимуться в ньому, приймуть зцілення від усякої недуги та виразки"[4]. І коли закінчив молитву, вдарив раптово грім із ясного неба, аж усі, що там стояли, жахнулися; після ж грому витекло джерело теплих вод на місці, де коліна святого Аверкія уклякали. І повелів святий тим, що були при ньому, копати глибокі рови на зібрання теплих вод і всім болящим у тих водах митися, й кожен, хто мився, діставав здоров'я молитвами преподобного.

Якось захотів його спокусити диявол, перетворивсь у жінку і приступив до нього, бажаючи благословення від нього. Подивився святий на лице біса і, бажаючи відвернутися, ударився своєю правою ногою об камінь і пошкодив її, аж виразка утворилася на литці. І потерпів біль, стоячи мовчки й тримаючись рукою за те місце, де була виразка. Диявол же розсміявся, знову в свій образ

перейшов і рече до святого: "Не гадай, що я є із тих простих і малих бісів, яких ти по-різному відганяв од себе. Я ж бо є там старійшина, і це виразку від мене ти прийняв, і, зціляючи інших од хвороб, сам тепер хворієш". Сказавши це, диявол увійшов в одного із наближених до святого юнаків і почав мучити його. Святий же Аверкій помолився Богу, поклав заборону на біса й вигнав його із юнака. Біс же вийшов і заволав: "Багато зла чиниш мені, Аверкію, і не даєш мені тут жити мирно, поспішу відомстити тобі і при старості твоїй примушу тебе рушити до Римського міста". Святий же повернувсь у дім, сім день не їв і не пив, але в пості й у все-ношних молитвах пробував, молячи Бога, щоб не надав ворогові такої над ним влади; щоб ішов туди, куди ворог його повести захотів. На сьому ніч явився йому Господь у видінні, кажучи: "Аверкію, за моїм промислом у Римі будеш, щоб пізнано було там ім'я моє, не бійся-бо, благодать моя із тобою буде" Святий же видінням отим укріпився й повідав братії, що почув од явленого йому Господа. Невдовзі біс, що хвалився по-трудити святого Аверкія у Рим, почав те хитро впроваджувати в діло.

У той час царював у Римі Марко Аврелій і вчинив спільником царства свого Лукія Вера, і заручив йому дочку свою в жінки Лукіллю, і ще не одружилися вони. Ввійшов біс у дівицю оту й мучив її. И були обидва царі: і батько, й спільник у великій через те печалі. І зібрали з усієї землі премудрих лікарів, і волхвів, і жерців, дбаючи про зцілення її, але нічого не досягли, але день від дня гірше їй ставало. Тоді почав біс із неї говорити, мовлячи: "Ніхто мене звідсіля вигнати не зможе, хіба Аверкій, єпископ єрапольський". Почув те цар Аврелій, батько цієї дівиці, відтак послав до свого антипата Євк-сеніяна Попліона, що був на Сході, таке писання:

"Відомо учинилося володарству нашому про такого собі Аверкія, єпископа єрапольського, що є в тій області, він у християнській вірі такий є муж, що може й бісів виганяти й інші хвороби цілити. Ми його потребуємо і двох наших сановників посилаємо, Валерія і Васіяна, — хай його з усілякою честю приведуть. Повеліваю-бо твоїй чесності, щоб щиро переконав його прийти до нас, за що у нас немалу похвалу матимеш".

Таке від царя послання антипат прийняв, пішов до Аверкія і вмолив його піти в Рим до царя із царськими посланцями. Аверкій святий згадав, що біс хвалився потрудити старість його такою довгою дорогою до Риму, і мовив подумки: "Хоч і подбав ти, враже, виконати те, що, з гордині хвалячись, обіцяв, одначе не повеселишся: маю-бо надію на Господа, що немарно утрудже-на буде моя старість, бо й там зітру твою шию силою Христа мого, котрий мені у видінні обіцяв благодать свою". І приготував усе потрібне в дорогу, піднявся та й пішов, закликаючи у поміч великого Бога. А приготування його було таке: узяв трохи хліба, а в одного шкіряного міха влив вина й єлею, оцту й води, і учинив так, що вони не змішалися поміж себе[5]. Коли ж бо в дорозі потрібно було йому вино, то з міху саме воно й текло, коли ж потребував єлею, то тільки єлей виходив, коли ж оцет, то сам оцет брав, також і сама вода виливалася йому в потребу — кожна-бо рідина осібно витікала, хоча і всі вкупі були в спільному міху. Якось учень його захотів без благословення налити з міха чашу вина, і тоді вкупі всі речі потекли змішано: і вино, і єлей, і оцет, і вода, що не зміг їх випити; він-бо жахнувся і визнав свій гріх святому, й прощення в нього попросив, і знову, за благословенням святого, кожна річ осібно почала витікати.

Коли ж прийшов до Риму, прийняв його цар чесно із жоною своєю Фаустиною і повів до дочки, що була мучена від біса. Побачив біс святого Аверкія, що прийшов, засміявся й рече: "Чи не казав я тобі, Аверкію, що відомщу тобі образу мою і при старості твоїй змушу тебе піти до Римського міста?" Святий же відповів: "Так воно є воістину, але ніяк із цього не втішишся, проклятий дияволе!" І повелів вивести дівицю із палат геть. Біс же, що провадив нею, опирався, не бажаючи йти, одначе примусом ведена була дівиця. Почав нею біс кидати й бити, а святий Аверкій, очі свої звівши горі, старатливо творив молитву до Бога про зцілення юнки, яка страждала. Біс же почав волати: "Заклинаю тебе самим Христом твоїм, щоб не послав мене у безодню, ані в яке інше місце, але піду туди, де був до цього часу!" Святий же відповідає: "Враже, до батька свого сатани підеш, і то через те, що потурбував старість мою отак, будеш і ти не без труду і не просто повертатися звідси. Ось лежить камінь, — був же камінь великий вельми, лежав перед палатами, що й безліч людей ледве з місця могла здвигнути його, на нього ж рукою вказав святий, кажучи до біса: — Повеліваю-бо тобі, дияволе, іменем Господа мого Христа, щоб поніс каменя цього аж до батьківщини моєї, у місто Єраполь, і при південних воротах аби поклав його!" Диявол же, ніби раб і полоняник, клятвою зв'язаний, вийшовши із царської дочки, узяв каменя того і, тяжко стогнучи, поніс його через іподром[6] в повітрі. Всі ж люди дивилися на того каменя із великим зачудуванням, як був несений у повітрі, і чули голос великого стогону диявола, самого ж бачити не могли. Диявол же приніс каменя у Єраполь, кинув його на тому місці, де йому було повелено від святого Аверкія. Люди ж єрапольські, побачивши каменя, який раптово із повітря впав, дивувалися вельми, не знаючи тієї таємниці, аж доки святий до них повернувся.

Царева дочка, звільнившись од злого мучителя, лежала безголоса при Аверкієвих ногах. Фаустина ж, цариця, гадаючи, що померла її дочка, почала голосити, святий же простяг руку й підняв дівчину живу й здорову, і змисленну. Тоді пораділи вельми батьки її, і весь дім царський звеселився від зцілення царівни. По тому батьки послали радісних вісників до свого зятя Лукія Вера, який був тоді на війні супроти партянів, звіщаючи про здоров'я його нареченої. Також дали святому великі дари і запитали, чого вимагає, обіцяючи дати йому все, що забажає. Він же не взяв золота ані срібла, ні маєтку якого, кажучи: "Не потрібно багатство тому, котрий хліб і воду має як царський обід чи як бенкет великий і пригощення численне. Попросив же двох таких речей: перше, щоб в Єраполі убогим християнам давалося від зібраної царської данини на кожен рік три тисячі мір пшениці, а тоді весь Єраполь вірив у Христа; друга річ, про яку попросив святий у царів: хай повелять збудувати царським своїм коштом лазні при теплих водах, які він вивів молитвою на зцілення хворих. І тоді царі з радістю обидві ці речі йому дарували і писання на те своє дали.

Пробув він у Римі якийсь час, утверджуючи у вірі Церкву Христову, і явився йому Христос у видінні, кажучи: "Належить тобі, Аверкію, у Сирії бути і там Моє ім'я проповідувати, і Церкви Мої утвердити, і велике число болящих зцілити". Аверкій же після того видіння попросив царів, щоб відпустили його. Вони-бо не хотіли, боячись, що знову без нього повернеться ворог у дочку їхню. Він-бо переконав їх не боятися і звістив, що не має біс повернутися, — і ледве відпущений був святий. Сів у корабля і відплив у краї Сирійські. Спершу прибув до Антіохії, тоді пішов у Апамію і в довколишні тамтешні міста, творячи мир Церквам, що їх бентежили єритики маркіоніти. Пройшов Євфрат, відвідав церкви в Низиві і в усій Месопотамії; відтіля пішов до Киликії та Писидії, також прийшов у Синад, Фригійську митрополію. По всіх отих краях та містах численну користь церквам учинив, багатьох невірних до віри навернув, заблукалих на путь поставив, духів лукавих од людей відігнав і велику кількість усіляких недуг болящим зцілив, через що від усіх рівноапостольним був найменований; ніхто-бо так, як він, багатьох країн та міст не обійшов, окрім апостолів. Так славу Христа Бога святитель той поширив і людському спасінню послужив, тоді повернувся до свого престола. Почули люди єраполь-ські, що пастир їхній повернувся до них і вже поблизу міста, рушили всі на зустріч йому, малі й великі, жінки й діти, і з радістю невимовною до нього припадали, як діти до батька, сподобляючись благословення від нього, якого давно прагли. Увійшов Аверкій святий у місто і в церкву і, сівши на престолі своєму, мир подав їм усім, і повчив їх достатньо, і прибуттям своїм так учинив людям велику радість, а найбільше вбогим, бо на живлення їхнє приніс царське писання, що повелівало три тисячі мір пшениці брати їм від царських вибраних данин. І брали ту пшеницю в усі літа аж до Юліяна-відступника, котрий той царський устав знищив, а писання відібрав. Побудовані були й лазні при теплих водах за царським повелінням і за дбанням святого Аверкія, котрий всі інші літа життя свого прожив у преподоб'ї та правді і, паству свою добре управивши, наблизився до кончини своєї, про яку дочасно довідався. Явився-бо йому Господь у видінні, кажучи: "Аверкію, наблизився уже час твій почити по трудах твоїх!" Аверкій же скликав стадо своє і звістив, що вже кінчається життя його і, вимовивши звичайне своє учительне слово, наказував усім, щоб у вірі нерушні, у надії несумнівні і в любові нелицемірні пробували. По тому приготував собі гріб і, віддавши всім мир та благословення, передав святу свою душу в руки Господа свого.

Так святий рівноапостольний Аверкій помер, маючи сімдесят і два роки. Плакали над ним достатньо всі люди єрапольські, чесне його тіло поховали славно, і каменя того, що за повелінням його був перенесений із Риму, з великим трудом поклали на гробі преподобного. Його ж молитвами численні подавалися Божі зцілення від гробу й теплих вод, котрі сам вивів молитвою, за нею і нам нехай Господь щедро виливає свою милість навіки. Амінь.

Згідно "Житія святих" Димитрія Туптала (Ростовського)