Тео́дор Ю́рій Ро́мж

Теодор Юрій Ромжа (*14 квітня 1911, с. Великий Бичків Закарпатської області — †1 листопада 1947, Мукачево) — єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії, блаженний Католицької Церкви.

Біографія

Народився дев'ятою дитиною в багатодітній сім'ї залізничного службовця: батько — Пал (Павло) Ромжа, залізничний службовець; мати — Марія, в дівоцтві Семак. Після чотирикласової народної школи в рідному селі продовжив навчання у Хустській державній реальній гімназії, яку закінчив 1930 з відмінним атестатом. Того ж року з благословення владики-ординарія Мукачівської єпархії ГКЦ Павла Гебея був скерований у Рим в Колегію Ґерманікум-Гунґарікум. Не закінчивши там курсу навчання, восени 1934 переводиться у Папську Руську Колегію (Русікум). Закінчив філософський і богословський факультети Папського Григоріанського університету в Римі (1937, з результатом magna cum laude).

Священик

1935 приймає дияконські свячення, 1936 — священичі. Разом з тим продовжує навчання і 1937 здає ліценціат з богослов'я у Папському Григоріанському університеті. За спогадами сучасника, він

    у всьому дуже послідовно дотримувався статуту східного літургійного обряду, як у зовнішніх проявах, так і в духовному настрої ... у всьому був вірний православним літургійним приписами, які прекрасно і до найменших деталей пізнав у Русікумі.

Того ж року повертається на батьківщину для проходження обов'язкового однорічного курсу військової підготовки у Празькому офіцерському училищі.

Від березня до вересня 1938 — був призначений адміністратором гірських сіл Березово і Нижній Бистрий Хустського району, що знаходилися поблизу його рідного села. Далі — кілька місяців служба в чеській армії по загальній мобілізації і повернення до душпастирства в попередні парафії. Мав намір виїхати до Риму для завершення богословської освіти (отримання докторського ступеня), але не зміг цього зробити через поділ Чехословаччини.

Від вересня 1939 до 1944 — професор філософії та спіритуал (духівник) Ужгородської духовної семінарії. Ужгород увійшов тоді до складу Угорщини і отримав назву Унґвар.

Єпископ

8 вересня 1944 Папа Римський Пій XII призначив Теодора Ромжу титулярним єпископом Апійським і помічником єпископа Мукачівського. 24 вересня 1944 хіротонізований на владику-ординарія Мукачівської єпархії ГКЦ. Хіротонія здійснена в Ужгороді. В умовах, коли ужгородська кафедра була вакантною (правлячий єпископ помер ще в травні 1944), а адміністратор єпархії перебував в Угорщини, єпископ Ромжа фактично керував єпархією після того, як у жовтні 1944 радянські війська зайняли Ужгород. Після зайняття Закарпаття радянськими військами та його офіційного приєднання до Української РСР 29 червня 1945, суттєво ускладнилося становище греко-католицької єпархії (в цей же час йшла підготовка до ліквідації уніатської церкви в Галичині, після чого така ж доля чекала і греко-католиків Закарпаття). З лютого 1946 офіційно був керівником Мукачівської єпархії.

В умовах посилення тиску і наступу на ГКЦ, молодий єпископ виявив значну енергію. Владика Ромжа всіляко підтримує духовенство та своїх вірних. Він, з одного боку, намагався врегулювати взаємовідносини церкви з новими органами управління, а, з іншого, здійснює ряд великих архієрейських подорожей по єпархії. Налагоджував виготовлення і розповсюдження літератури релігійного змісту, виступав з проповідями. Рішуче виступаючи проти приєднання єпархії до православної церкви, говорив про неприпустимість зради, відзначаючи, зокрема: «Зрадник марно чекає нагороди за зраду, після нього і сама влада їм гребує, і навіть відштовхує його». Протестував проти закриття в березні 1947 василіанського монастиря на Чернечій Горі. В цих архипастирських поїздках він вбачав дієвий спосіб урівноваження пропаганди проти Церкви, щоб укріпити своїх священиків і паству в вірі, щоб витримали в вірності. Він також здійснює короткочасні поїздки, під час однієї з яких 27 жовтня 1947 на нього було вчинено заздалегідь спланований НКВС замах, а 1 листопада отруєно в Мукачівській лікарні[1].

Загибель єпископа

Вплив єпископа Ромжі на віруючих викликав різке невдоволення тодішнього першого секретаря ЦК Компартії України Микити Хрущова. За спогадами генерала Павла Судоплатова, Хрущов і тодішній міністр держбезпеки України Савченко в 1947 звернулися до Сталіна і міністра держбезпеки СРСР Абакумова з проханням дати санкцію на вбивство єпископа, звинувативши його в співпраці з підпільним українським національним рухом і «таємними емісарами Ватикану». У листі також стверджувалося, що Ромжа і його група становлять серйозну загрозу для політичної стабільності в регіоні, який нещодавно увійшов до складу Радянського Союзу.

Далі Судоплатов писав, що Сталін дав санкцію на вбивство, але замах, вчинений 27 жовтня 1947 під час однієї з поїздок єпископа по єпархії, не вдався. У результаті організованою Савченком і його співробітниками автомобільної аварії (зіштовхнення автомобіля з кінним екіпажем єпископа) Ромжа залишився живий: отримав важкі поранення, військові побили його до непритомності, і по цьому він був доставлений до Мукачівської лікарні. За спогадами одного із священиків єпархії о. Петра Васька, перебуваючи в лікарні, єпископ сказав йому: «перетерпіти і пролити кров за Господа, за віру, за святу католицьку церкву — велика милість, велика честь». Після чого він сповідався і причастився.

Незабаром єпископ помер — за офіційною версією, від наслідків аварії. Однак Судоплатов, що знаходився під час замаху на єпископа в Ужгороді стверджував, що Ромжа був отруєний. Він згадував:

    У цей час мені зателефонував Абакумов і сказав, що через тиждень в Ужгород приїжджають Савченко і Майрановський, начальник токсикологічної лабораторії, з наказом ліквідувати Ромжу. Савченко і Майрановський розповіли мені, що в Києві на вокзалі, у своєму залізничному вагоні, їх прийняв Хрущов, дав чіткі вказівки і побажав успіху. Два дні потому Савченко доповів Хрущову по телефону, що до виконання операції все готове, і Хрущов віддав наказ про проведення акції. Майрановський передав ампулу з отрутою кураре агенту місцевих органів безпеки — це була медсестра в лікарні, де лежав Ромжа. Саме вона й зробила смертельний укол.

Можливо, у спогадах Судоплатова, написаних через багато років після цих подій, існують неточності — так, дзвінок Абакумова міг відбутися ще до першого замаху на Ромжу, тому що між двома замахами пройшло менше тижня. Крім того, в мемуарах Судоплатова неясною виглядає його власна роль у вбивстві єпископа — він стверджує, що прибув на Закарпаття лише для виявлення зв'язків Ромжі з українським підпіллям. У той же час існує джерело, що вказує на активну участь Судоплатова у цьому вбивстві: «був знищений Ромжа — глава греко-католицької церкви, який активно чинить опір приєднанню греко-католиків до православ'я.» [1].

Поховано єпископа в Ужгороді.

Беатифікація

У червні 2001 Папа Римський Іван Павло II під час свого візиту в Україну причислив Теодора Ромжу до лику блаженних. У Мукачівській греко-католицькій єпархії діє Ужгородська греко-католицька богословська академія імені Теодора Ромжі.