Святий пророк Йона

Святий пророк Йона син був Аматин. Цього пророка мати, овдовівши,
жила в Сарепті Сидонській, і та вдова прогодувала Іллю-пророка
в час голоду, більше ж вона живилась від нього, бо "дзбанок
муки не скінчиться і не забракне в горняті олії" в домі її,
коли прийшов пророк. Йона ж був малий хлопець, розболівсая й
помер. І рече вдовиця до Іллі: "Що тобі до мене,
чоловіче Божий? Прийшов ти до мене, щоб покарати мій гріх та щоб
убити мого сина". І рече ІЛЛЯ ДО ЖІНКИ: "Дай мені сина свого".
І він узяв його від неї і виніс його в горницю, де він сидів, і
поклав його на своєму ліжку. І кликнув до Господа й сказав: "Господи,
що знаєш удову, що я в неї мешкаю, чи ж скривдиш її убиши її
сина". І дунув на хлопця тричі і покликав Господа й рече: "Господи, Боже мій, нехай вернеться душа цієї дитини в неї".
І було так: воскрес-бо хлопець, маючи бути прообразом
воскресіння Христового в китовому череві. Коли ж виріс, жив
чеснотливо, безпорочно дотримуючись усіх заповідей Господніх,
добродогодив же Богові настільки, що сподобився пророчого дару і
пророкував про муки Господні і про запустіння Єрусалима, і про
кончину: "Колись, — рече, — уздрять камінь, що кричить
тонким голосом і жалісливим, і від дерева віщання Богу, тоді
наблизиться спасіння і підуть усі народи в Єрусалим на
поклоніння Господнє; буде Єрусалим омерзений у запустіння звірів, і
тоді прийде кончина всякому диханню". До цього Йони було якось
слово Господнє, що звістило: "Устань, іди до Ніневії, великого
міста й проповідуй в ньому, бо прийшло волання злоби його до
Мене". Йона ж, розмірковуючи, подумки сказав: "Коли ж не
повірять словам моїм ніневітяни і почнуть мене мучати?"
Злякався-бо і, вставши, втік у Тарсис, од лиця Господнього
сховатися бажаючи, але нема такого, що сховається від Нього,
Господня-бо є земля й кінці її, хто ж сховається від Того, що
скрізь є і все наповнює. Втікши, прийшов Йона в Йоппію і знайшов
корабля, що їхав у Тарсис, і, давши плату за проїзд, ввійшов у
нього, бажаючи пливти до знаміреної країни. Господь же, бажаючи
викрити раба свого і виправити його малодушшя, попустив
великий вітер на морі, і була буря велика. Корабель же, посеред
хвиль мечучись, розбивався і вже мав бути розбитий. "І
налякалися моряки і кликали кожен до своїх богів, і викидали ті речі,
що були на кораблі, до моря, щоб полегшити його. А Йона зійшов до
споду корабля і ліг, і заснув", і хропів. "І приступив до
нього керманич корабля, і сказав йому: "Чого ти спиш", чи не
чуєш біди, яка найшла, адже гинемо? "Уставай, заклич до свого
Бога — може, згадає цей Бог за нас, і ми не загинемо". "І
сказали вони один до одного: "Ідіть і кинемо жеребка, та й
пізнаємо, через кого нам це лихо" від Бога, хто з нас є
грішніший? "І кинули вони жеребки — і впав жеребок на Йону. І
сказали до нього: "Об'яви, через що нам це лихо? Яке твоє
зайняття, і звідки ти йдеш? Який твій край і з якого народу?". І
рече до них Йона: "Раб Господній я є і Господа Бога небесного,
я пошановую, що створив море і сушу. І согрішив перед ним, злякавшись,
і тепер тікаю від лиця його. "І налякалися ті люди великим
страхом", почувши це. "І вони казали до нього: "Що ми зробимо
тобі, щоб утихомирилося море, щоб не заливало нас. Бо море
бушувало все більше". І рече до них Йона: "Візьміть мене, і
киньте мене до моря і втихомириться море перед вами, бо я знаю,
що через мене оця велика буря на вас". І взяли Йону й кинули
його в море, і зупинило море хвилювання своє. "І налякалися ці
люди Господа великим страхом, і приносили Господові жертви, і
складали обітниці". І повелів Господь киту великому пожерти Йону.
"І був Йона в середині цієї риби три дні та три ночі", стоячи
й молячись, простер свої долоні на образ хреста і кликав до Господа в
печалі своїй. Господь же милосердний, караючи, покарав його,
але смерті не віддав, бо "звелів рибі — і вона викинула Йону на
суходіл". Він же опинився на землі і уздрів світло дня, і
небо, і землю, і море, і поклонився Богу, що збавив від
зітління життя його. По тому "було Господнє слово до Йони
вдруге таке: "Устань, іди до Ніневії, великого міста і
проповідуй на нього те слово, що Я говорив був тобі. І Йона встав
і пішов до Ніневії ... А Ніневія була місто велике-превелике, на три
дні ходи. І зачав Йона ходити по місті — на один день ходи — і
проповідував, і казав: "Ще сорок день — і Ніневія буде
зруйнована. І ніневітяни вірували в Бога й оголосили піст і
позодягали верети від найбільшого з них аж до найменшого. І
дійшло це слово до царя Ніневії, і він устав зі свого трону і
скинув плаща свого з себе і покрився веретою та й сів на
попелі". І він звелів наказати в Ніневії: хай зберігають поста три
дні не тільки люди й худоба, і води хай не п'ють. І одяглося все
місто у верети, і піст прийняло, і кликнули старанно до Бога, і
звернув кожен із шляху свого лукавого, і каялися. Побачив Бог
навернення їхнє, помилував і не навів на них зла, яке хотів був
навести, а сотворив із ними за невимовним своїм милосердям.
Йона ж після третього дня вийшов із міста, (і вийшов на гору),
"поставив собі там куреня, і сів під ним у тіні", аж поки
побачить, що буде в місті". І, побачивши, що нічого лихого
місту не сталося, опечалився печаллю великою і рече до Господа: "О
Господи, чи ж не не моє слово, поки я ще був на своїй землі? Тому я
перед тим утік до Тарсису, бо я знав, що ти Бог милостивий та
милосердний, довготерпеливий та многомилостивий ... А тепер,
Господи, візьми мою душу від мене, бо краще мені смерть від
мого життя". "І виростив Бог рицинового куща, і він вигнався
понад Йону, щоб бути тінню над його головою", щоб покрити його
від вару сонячного. "І втішився Йона від цього рицинового куща
великою радістю" і спочив під ним той день. "А при сході
зірниці другого дня повелів Бог черв'якові, і він підточив рицинового
куща і той усох". І було сонце, палячи варом на голову Йони і
знемагав Йона, і впав у відчай, і рече: "Краще мені смерть від
мого життя". І промовив Бог до Йони: "Чи слушно запалився ти за
рициновий кущ?" А той відказав: "Дуже розлютився я — аж на
смерть". І сказав Господь: "Ти змилувався над рициновим кущем,
над яким не трудився і не плекав його, який виріс за одну ніч і
за одну ніч згинув. А я не змилувався б над Ніневією, цим
великим містом, що в ньому більше дванадцяти десяти тисячок
люда", що навернулися до мене і покаялися. Повернувся ж Йона з
Ніневії, не залишившись у землі своїй, а забрав матір свою і
пішов у землю Асирійську, в країну іноплемінну, казав-бо: "Візьму
усю зневагу собі, оскільки збрехав, пророчачи Ніневійському місту".
Коли ж померла мати його, поховав її біля Ливана Девориного.
Поселився ж у землі Асирійській, помер там і похований був у
вертепі Кенезеєвому, провістивши Христове Різдво за вісімсот
літ. Тепер же перед Христом Господом на небесах стоїть і
образом лиця Його насичується, славить Його з пророками та
апостолами і з усіма святими вовіки. Амінь.