Навечір’я Богоявлення

До V століття було прийнято згадувати народження і хрещення Сина Божого в один день - 6 січня, і називався це свято – Богоявленням, що говорило про прихід Христа у світ і про явлення Трійці на водах Йорданських.

Перенесено святкування Різдва Христового на 25 грудня вже пізніше, в V столітті. Так було покладено початок новому церковному явищу - святки, що закінчується навечір’я, або святвечором свята Хрещення. Слово навечір’я означає переддень церковного торжества.

Зважаючи на важливість наступаючої події в житті Ісуса Христа, Церква встановила піст.

У святвечір, після вечірньої з Літургією Василія Великого, у храмах здійснюється велике освячення води. Водосвяття називається великим за особливу урочистість обряду, яка є спогадом євангельського події, що стала не тільки первообразом таємничого обмивання гріхів, але і дійсним освяченням самого єства води через занурення в неї Бога во плоті. Вода ця називається – водохресною або - йорданською.

Під впливом Єрусалимського статуту з ХІ-ХІІ століття водоосвячення відбувається два рази - і у Водохресний святвечір, і безпосередньо у свято Богоявлення. Освячення в обидва дні відбувається таким самим чином, тому вода, освячена в ці дні, нічим не відрізняється. Є традиція кропити в цей день водохресною водою своє житло зі співом тропаря Богоявлення. Водохресну воду весь рік вживають у невеликих кількостях.

Священномученик Теопемпт, єпископ Нікомидійський і мученик Теона

Святі мученики Теопемпт і Теона постраждали в Нікомидії в 303 році. Святий Теопемпт був єпископом у Нікомидії за цісаря Діоклетіана.

Виступаючи проти ідолопоклонства, він захищав віру в Ісуса Христа. Покликаний до царя, Теопемпт відмовився виконати його вимогу – поклонитися ідолу Аполлону. Святого Теопемпта кинули в розжарену піч, але він силою Божою залишився живий. Вночі цар із загоном воїнів пішов до печі і побачив, що святий живий і молиться до Бога. Розлютившись, Діоклетіан наказав морити святого Теопемпта голодом і спрагою протягом 22 днів, але й тут волею Божою мученик був збережений.

Тоді цар покликав до себе відомого чарівника Теона. Теон приготував для святого Теопемпта отруту і, змішавши з їжею, запропонував з’їсти її. Отрута анітрохи не пошкодив святому Теопемпту. Теон вдруге випробував на мученикові дію ще сильшішої отрути, але святий Теопемпт знову залишився неушкодженим, тож Теон сам увірував у Христа. Його кинули в темницю разом зі святим єпископом, який охрестив його, давши йому ім’я Синесій.

Вранці Діоклетіан закликав святого Теопемпта і знову переконував відректися від Христа, але зрозумівши, що віра Теотемпта непохитна, наказав вбити його. Святий мученик Теон, що також відмовився принести жертву ідолам, був живим закопаний у глибокий рів. Це сталося в Нікомидії в 303 році.

Преподобна Синклітикія Олександрійська

Преподобна Синклітикія родом з Олександрії, дочка багатих батьків, прекрасна собою, з юних років вела богоугодне  життя. Полюбивши чистоту дівоцтва, вона відмовилася від шлюбу і увесь час проводила в пості й молитві. Після смерті батьків роздала майно жебракам і разом зі своєю сліпою сестрою, прийнявши чернецтво, зникла в одній з гробниць, що належали її родичам. Слава про її подвиги швидко поширилася в околицях і багато благочестивих дів прийшло до неї, щоб жити під її керівництвом.

Впродовж свого подвижницького життя свята старанно словом і ділом повчала сестер. На 80-му році життя її спіткала важка хвороба. Преподобна з християнським терпінням переносила послане їй випробування.

Померла свята близько 350 року у віці 83-х років.

Написав Бр. Григорій Яремчук ЧСВВ

 Собор сімдесяти апостолів

Окрім 12 Христових апостолів, св. євангелист Лука згадує ще 70 учнів, які після вознесіння Ісуса Христа проповідували Христову науку, а часто терпіннями і мученицькою кров'ю поширювали й зміцнювали Христову Церкву.

До них належать: Агав, Акила, Амилій, Ананія, Андронік, Апелій, Аполос, Аристарх, Аристовул, Артема, Архип, Ахаїк, Варнава (Йосиф), Вартоломій (Натанаїл), Ґай, Еводій, Епафрас, Епафродит, Епенет, Ераст, Ерм, Ермій, Зина, Іродіон, Йосій, Варсава-Юст, Карпо, Кесар, Кифа, Клеопа, Климент, Кондрат, Крисп, Кварт, Лин, Лука, Лукій, Марко, Марко (Іван), Матій, Мнасон, Наркис, Никонор, Олімп, Онисим, Пармен, Патровас, Прохор, Пуд, Родіон, Руф, Сила, Силуан, Семен – Господній родич, Сосипатр, Состен, Стахій, Степан, Терцій, Тимон, Тихік, Трофим, Урбан, Филип, Филогон, Флегонт, Фортунат, Тадей, Яків – Господній родич та Ясон.

Імена Христових учнів знаходимо в Діяннях апостолів і посланнях, в основному св. Павла.

Преподобний Теоктист

Преподобний Теоктист заснував обитель в місті Кукумі на острові Сицілія, де став ігуменом. В його монастирі жили грецькі ченці, що втікали від переслідувань іконоборців. Помер преподобний у 800 році.

СВЯТОЙ МУЧЕНИК ГОРДИЙ    

altВ первой четверти IVстолетия, во время одного из самых жестоких гонении      на христиан, жил в каппадокийской Кесарии молодой, богатый, прекрасный душой и телом, воспитанный в христианской вере воин Гордий. Служил он сотником при войске. Как и другие христиане, опасавшиеся гонений и укрывшиеся в отдаленных местах, он решил удалиться в пустыню. Находясь в безопасности, Гордий стал задумываться о правильности своего поступка и пришел к выводу, что ему следовало остаться с теми, кому Бог повелел защищать святую веру вплоть до мученического конца. И Гордий вернулся в Кесарию, где как раз шли приготовления к языческому празднику в честь Марса, бога войны. Именно в этот день общего празднования и решил Гордий открыть перед всем народом суть истинной веры

- Я нашелся для тех, кто меня не искал, я пришел к тем, кто не звал меня, - громко заговорил он словами пророка Исаии, внезапно появившись среди бесчисленной толпы.

Эти слова мгновенно привлекли всеобщее внимание. Все замерли в ожидании.

- Кто ты и откуда? - вопросил один из правителей города.

- Я - христианин, в - объявил Гордий  и рассказал, кто он  и почему оставил свою родину. - А теперь я возвратился, чтобы исповедовать веру в Иисуса Христа, единого истинного Бога.     

Пораженный смелостью исповедника, правитель повелел немедленно предать его истязаниям. Но мученик спокойно переносил пытки, повторяя слова из псалмов Давида: «Господь мне помощник, и не убоюся, что сотворит мне человек... Не убоюся зла, яко Бог мой со мною...».

Правитель видя, что христианина не победить телесными муками, попытался склонить его к отречению от веры в Иисуса Христа, обещая от имени царя высочайшие почести, славу и богатства.

- Что можешь ты предложить, что было бы лучше Царствия Небесного? - возразил ему на это Гордий. Тогда правитель осудил его на смерть.

Теперь Гордию предстояло новое тяжкое испытание: родные и близкие, сначала обрадованные было его возвращением, а потом со скорбью увидевшие, что он возвратился лишь ради того, чтобы принять мучения, приступили к нему с мольбами пощадить свою молодую жизнь, сжалиться над престарелыми родителями.

- Ну что тебе стоит? Ты ведь можешь только на словах отречься от Христа, а в душе продолжать верить, - говорили они.

Но ни мольбы, ни слезы не поколебали возлюбившего Бога превыше всего.

- Не плачьте обо мне, - говорил он близким, - подумайте, возможно ли поступить по вашему совету? Возможно ли, чтобы язык мой, это орудие, данное мне Богом, чтобы славословить Его, произнес отречение от Создавшего меня? Как я могу отречься от Бога, Которому с детства привык поклоняться? Как отвергну Того, Кто от уст наших судит нас: от словес оправдывает и от словес осуждает? Разве не помните слова самого Спасителя: «Кто отвержется от Меня перед людьми, от того и я отвергнусь перед Отцом моим Небесным»? Не явное ли безумие - ради кратковременной жизни погубить свою вечную душу? Нет, я не могу послушать вас, но сам молю вас, откажитесь от лжи и возвестите  правду о Христе Иисусе, Которого сам Бог превознес, чтобы пред именем Его преклонилось всякое колено небесных, земных и преисподних...

Сказав эти слова, Гордий осенил себя крестным знамением, радостно преклонил под меч свою голову и с неземным спокойствием предал дух свой Отцу Небесному, Богу живому.

Книга пророка Малахії

Книга пророка Малахії (Книга Малахії, Малахія, Мал.) — остання дванадцята книга малих пророків Старого Завіту Біблії.

Малахія жив і проповідував близько 450 р. до н. е., коли храм Господній у Єрусалимі вже був відбудований. Від пророка Малахії до приходу Христа-Месії у юдейського народу не було пророків, тож він був останнім із старозавітніх пророків. Діяльність цього незнанного нам ближче пророка припадає на час після виступу Аггея і Захарії. Але якщо ці пророки були вістунами надії, то Малахія закликає до розкаяння і навернення. Правда, що стараннями Аггея і Захарії було відбудовано Храм, але на думку Малахії існує ще багато причин для затримки приходу мессіянського царства. Це передовсім — зіпсуття звичаїв, недбальство священиків царині культу, зростання кількості змішаних подруж, що приводить до релігійної байдужості та навіть ідолопоклонства. Допомагаючи народові усвідомити це зло, Малахія приготовляє дорогу для реформ Езри та Неємії.
Розділи Книги Малахії

Книга складається із шести діалогів. У кожному із них Господь, або пророк щось стверджують, а народ і священники опонують. Ягве відповідає майже зажди у формі звинувачення і картання. Темами діалогів, що змінюють один одного є:

    любов Бога до народу (І)
    звинувачування у недосконалому відправлюванні культу (ІІ)
    осудження змішаних подруж (ІІІ)
    суд над безбожними (IV)
    провини у сфері культу і спричинені цим неврожаї (V)
    відплата справедливим і безбожним у день суду (VI, (Мал. 3:17))

Господь, твердить пророк Малахія, полюбив свій вибраний народ найбільше з-поміж інших народів і захищав його від навколишніх ворогів. Та замість подяки, священники дозволили різні побутові неподобства як-от подружню розлуку, недбалі жертвоприношення тощо. Тим-то всі старозавітні жертви будуть скасовані, а на їхнє місце Господь установить чисту безкровну жертву, яку приноситимуть його святому імені всі народи від сходу до заходу сонця.

Святитель Сильвестр, папа Римский

Святой папа Римский Сильвестр (314 - 335) родился в Риме от родителей-христиан Руфина и Пусты. Вскоре отец его скончался, и святой остался на попечении матери. Учитель Сильвестра, пресвитер Квирин, дал ему хорошее образование и воспитал как истинного христианина. Достигнув совершеннолетия, Сильвестр стал исполнять заповедь Господа о служении ближним, особенно заботясь о приеме странников, предоставляя им в своем доме приют и отдых. Во время гонения на христиан Сильвестр не убоялся принять святого исповедника епископа Тимофея, который прожил у него более года и своей проповедью обратил многих ко Христу. После мученической кончины Тимофея, Сильвестр тайно взял тело святого и с честью предал его погребению. Это стало известно градоначальнику Тарквинию; святой был схвачен и предстал перед судом. Тарквиний принуждал его отречься от Христа, грозя муками и смертью. Святой Сильвестр, однако, не устрашился, остался тверд в исповедании веры и был заключен в темницу. Когда же Тарквиний после суда скоропостижно умер, святой получил свободу и стал бесстрашно благовествовать язычникам, многих обратив в христианство. В тридцатилетнем возрасте святой Сильвестр был принят в клир Римской Церкви и рукоположен в сан диакона, а потом и пресвитера, папой Марцеллином (296 - 304). После смерти папы Мельхиада (311 - 314) святой Сильвестр был избран епископом Римским. Он ревностно заботился о чистоте жизни паствы, следил за тем, чтобы пресвитеры строго исполняли свое служение, не отягощаясь мирскими делами.

Святитель Сильвестр славился как глубокий знаток Священного Писания и непоколебимый защитник христианской веры. В царствование императора Константина ВеликогоЖитие.. Святой равноапостольный царь КонстантинИкона. Император Константин ВеликийМолитвыХрамы, когда для Церкви кончился период гонений, иудеи устроили диспут об истинной вере, на котором присутствовали святой равноапостольный царь Константин, его мать - святая царица ЕленаЖитие.. Равноапостольная царица ЕленаИкона. Равноапостольная царица ЕленаХрамы и многочисленная свита. Со стороны христиан выступил папа Сильвестр, а от иудеев - множество ученых раввинов, во главе с Замврием, чернокнижником и чародеем. На основании Священных книг Ветхого Завета святой Сильвестр убедительно доказал, что всеми пророками было предсказано Рождество Иисуса Христа от Неискусобрачной Девы, Его вольное страдание, смерть для искупления падшего рода человеческого и славное Воскресение. В этом словесном состязании святитель был признан победителем. Тогда Замврий пытался прибегнуть к чародейству, но святой воспрепятствовал злу, призывая Имя Господа Иисуса Христа. Замврий и остальные иудеи уверовали во Христа и просили совершить над ними святое Крещение. Святой папа Сильвестр управлял Римской Церковью более двадцати лет, пользуясь глубоким уважением христиан. Он мирно скончался в глубокой старости в 335 году.

Про св. Василія Великого

Першого січня, на початку року, наша Церква святкує пам'ять смерті одного з найбільших і найвизначніших Отців Церкви, учителів віри й монаших законодавців, святого Отця Василія Великого, архиєпископа Кесарії Кападокійської в Малій Азії (329-379). Його особа з будь-якої точки зору незвичайна, велична, світла та гідна подиву. Він не тільки аристократ за походженням, а й аристократ духу, характеру, науки і святости. Печать його глибокої віри, героїчної любови до Бога і ближнього, науки і святости спочиває на цілій Христовій Церкві, на монашому житті Сходу й нашого народу.

Знаменна прикмета святого Василія як архипастиря — це безстрашність у визнаванні й обороні святої віри. В його часи єретики-аріяни люто переслідували правдивих визнавців Христа. Цісар Валент (364-379), охрещений аріянським єпископом, став завзятим апостолом аріянізму. Серед нелюдських і жорстоких гонінь єпископів і вірних лише Василій зважився стати перед самим цісарем. Історики описали зустріч святого Василія з Модестом, префектом Преторії. Він, як Валент, запеклий аріянин наказав спалити разом з кораблем 88 священиків. Модест кличе святого Василія до себе і приймає його гордо й зухвало. Він навіть не звертається до нього як до єпископа. Кричить на святого Василія і погрожує йому вигнанням, конфіскацією майна, муками і смертю. На всі ті страшні погрози святий Василій спокійно відповідає: "Грози мені чим іншим, бо ніяка з тих кар мене не зворушує". Модест відтак, звітуючи цісареві Валентові про свою розмову з Василієм, сказав: "Пане, єпископ нас переміг. Він вищий понад усякі погрози і стійкий перед усякими переконуваннями". І цісар залишив святого Василія у спокої.

Святий Василій ревний апостол живого слова-бесіди. Проповідь у його часи була дуже важливим, могутнім і майже єдиним чинником у навчанні святої віри. Святий Василій — це проповідник і бесідник з Божої ласки, його слово палке, вогненне, поривисте. Оповідає святий Єфрем Сирин, який прийшов до Кесарії відвідати святого Василія і зайшов до церкви, де якраз той проповідував, і побачив білого голуба на рамені святого Василія. І тоді святий Єфрем вигукнув: "Великий Ти, Боже, у своїй правді. Василій — це вогненний стовп і його устами говорить Святий Дух". Вогненний стовп — це символ його геройської любови до Бога і ближнього. Він став символом і його духовних синів у Василіянському Чині.

Святий Василій Великий — митець і апостол пера. Небагато прожив, але багато написав, його велика духовна спадщина — це твори догматичні, моральні, аскетичні, полемічні, пояснення Святого Письма і 366 листів.

Обрізання Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.

Найближчою важливою подією із життя Ісуса Христа, що наступає після празника Христового Різдва, є Господнє Обрізання і надання імени. Святе Євангеліє про це так говорить: "Як сповнились вісім днів, коли мали обрізати хлоп'ятко, назвали Його Ісус — ім'я, що надав був ангел, перше, ніж Він почався у лоні" (Лк. 2, 21). Ісус Христос, як Бог і Законодавець, не був зобов'язаний виконувати релігійні приписи ізраїльського народу, та все таки Він їм добровільно підкорився і їх зберігав. З тієї причини Він восьмого дня після народження піддався обряду обрізання. Цю подію святкуємо першого січня.

Звичай обрізувати дітей чоловічої статі є дуже старою практикою багатьох народів Сходу. Обрізання звичайно відбувалося у віці дозрівання хлопців і вважалося символом їхньої зрілости.

В ізраїльському народі обрізання стало законом від Авраама. Воно мало для ізраїльтян велике значення тому, що було символом їхнього союзу з Богом, у книзі Буття про це читаємо: "Сказав Бог до Авраама: "Ти берегтимеш союз мій, ти і твої потомки, в їхніх поколіннях. Ось мій союз, що його маєте берегти між мною і вами, і між потомками по тобі: кожного чоловіка серед вас обрізати. Ви обріжете тіло на передній вашій шкірці, і це буде знаком союзу між мною і вами. На восьмім дні життя мусить бути обрізане в вас кожне хлоп'я, у ваших поколіннях" (17, 9-12).

Празник Обрізання зародився і розвинувся спочатку в Західній Церкві, а потім перейшов до Східної. Латинська Церква первісно називала цей празник Господньою октавою, бо це був восьмий день після Різдва, що випадав якраз на Новий рік.

На Сході празник Обрізання став загальним десь у VІІІ-ІХ сторіччі, бо щойно з того часу візантійські календарі подають першого січня празник Обрізання і празник Василія Великого. Святий Андрій Критський (VIII ст.) має проповідь на празник Обрізання і святого Василія Великого.

13 січня пам'ять прп. Меланії Римлянки

Преподобна Меланія Римлянка
432Преподобна Меланія народилася в християнській сім'ї. У чотирнадцять років Меланія проти своєї волі була видана заміж за знатного юнака Апініана. З самого початку сумісного життя свята благала чоловіка жити з нею в непорочності або відпустити. Апініан відповідав: «Коли за велінням Господа у нас народиться двоє дітей в спадкоємці своєму майну, тоді разом відречемося від світу». Незабаром свята Меланія народила дівчинку, яку молоді батьки присвятили Богові. Другі пологи Меланії були передчасними і болісними. Народився хлопчик, його охрестили, і він відразу помер. Бачивши страждання своєї дружини, блаженний Апініан просив Бога зберегти життя святій Меланії і дав обітницю провести залишок сумісного життя в непорочності. Видужавши, свята назавжди зняла свій шовковий одяг. Незабаром померла їх дочка. Тим часом батьки святих опиралися їх бажанню присвятити себе Богові. Тільки, коли батька Меланії спіткала смертельна хвороба, він просив у них вибачення і благословив слідувати вибраному ними шляху, і молитися за нього.
Святі відразу залишили місто Рим, і для них почалося нове життя, цілком присвячене служінню Богові. Апініану було на той час 24 роки, а Меланії – 20. Вони почали відвідувати хворих, приймати мандрівників, щедро допомагати бідним. Обходили в'язниці, місця заслань і копальні і визволяти нещасних, які сиділи там за борги. Продавши маєтки в Італії і Іспанії, вони допомагали старцям і монастирям, купуючи для останніх землі в Месопотамії, Сирії, Єгипті, Фінікії та Палестині. За їх гроші було побудовано багато храмів і лікарень. Коли вони, покинувши батьківщину, відплили до Африки, під час плавання почалася сильна буря. Моряки говорили, що це гнів Божий, але блаженна Меланія сказала, щоб вони довірили корабель волі Того, Хто несе його. Хвилі прибили корабель до острова, на якому стояло місто. Це місто взяли в облогу варвари і вимагали від жителів викуп, загрожуючи місту знищенням. Святі внесли потрібні гроші, і тим врятували від загибелі місто і його жителів. Прибувши до Африки, вони і там надавали допомогу всім, хто у цьому мав потребу.
У Африці святі пробули 7 років, а потім, позбувшись, по заповіді Христовій, усіх своїх багатств, відправилися до Єрусалиму. В Олександрії, їх прийняв святий єпископ Кирил і вони зустрілися в храмі зі святим старцем Несторієм, який мав дар пророцтва і зцілення. В Єрусалимі святі роздали бідним золото, яке залишилося у них, і проводили дні свої в убогості і молитві. Після недовгої подорожі до Єгипту, де святі відвідали багато отців-пустельників, свята Меланія зачинилася в самотній келії, на горі Еліонській, лише рідко бачившись зі святим Апініаном. Поступово біля келії виник монастир, де зібралося до дев'яноста дів. Свята Меланія не погодилася бути ігуменею, а як і раніше жила і молилася усамітнено. В повчаннях свята Меланія закликала сестер молитися, берегти свої помисли і зігрівати перш за все любов до Бога і один до одного.
В обителі її стараннями був побудований молитовний будинок і вівтар, де поховали мощі святих: пророка Божого Захарія, святого Першомученика Стефана і Сорока святих, які прийняли мученицьку смерть в Севастії. До цього часу святий Апініан відійшов до Господа. Свята Меланія поховала мощі блаженного і провела близько чотирьох років біля цього місця в пості і безперестанній молитві.
Свята побажала побудувати чоловічий монастир на горі Вознесіння Христового. Господь благословив її задум, пославши християн, які дали кошти на монастир. Прийнявши їх з радістю, свята Меланія за один рік здійснила цю велику справу. Закінчивши свої труди, блаженна покинула Єрусалим, відбувши до Константинополя до свого дядька-язичника, в надії спасти його душу. По дорозі вона молилася у мощей святого Лаврентія, на місці його мучеництва, і отримала добру ознаку. Прибувши до Константинополя, свята знайшла там свого дядька в хворобі. Під впливом її бесід хворий відкинув язичництво і помер християнином. В той час багато жителів столиці бентежило єретичне вчення Несторія. Свята Меланія приймала всіх, хто звертався до неї за повчанням. Багато чудес відбулося за молитвами блаженної. Повернувшись в свій монастир свята Меланія спокійно віддала свою душу Господу. Це сталося в 439 році.

Преподобный Зотик Сиропитатель

Главной заботой христиан издревле были сироты, вдовы, нищие и больные, не имущие собственных средств пропитания. К лику святых благодетелей, прославившихся призрением сирот, принадлежит и  преподобный Зотик Сиропитатель (IV в.), любимец императора Константина Великого, который пришел из Рима в Константинополь и, отвергнув мирскую честь и суету, принял пресвитерство и служил меньшей братии Христовой. Святитель Зотик открыл в своем доме странноприимницу для бездомных, больных, странников и нищих, был истинным отцом для вдовиц, немощных и сирых. Прокаженных тогда бросали в море, но милосердный Зотик выкупал их и селил за городом, где устроил больницы, и врачевал своими молитвами, ибо Господь оделил его даром исцеления.

Столь щедрый и любвеобильный к другим, преподобный был необычайно строг к себе - постом и воздержанием побеждал свои страсти, сторонился мирской жизни, молитвами возвышая свою душу.

Императору Констанцию, зараженному арианством, благочестие преподобного Зотика было не по душе. Узнав, что все средства, полученные от Константина Великого, преподобный тратил на нищих, больных и прокаженных, он велел предать его жестокой смерти. 

Свята мучениця Анісія

  Жила у м.Солуні (Фессалоніки) в царювання імператора Максиміана (284-305).

 По смерті батьків, які виховали її в дусі християнського благочестя, святая Анісія роздала майно бідним і стала проводити строге життя в недосипанні, пості та молитві.

 Під час гоніння на християн Максиміан видав едикт, за яким всякий мав право безкарно вбити християнина. Одного разу, коли Анісія йшла в храм на молитву, її зупинив воїн - язичник і зажадав, щоб вона пішла на язичницьке свято сонця. Свята Анісія лагідно відмовилася. Коли ж воїн зухвало схопив її і намагався зірвати з голови покривало, відштовхнула його, плюнула в обличчя і сказала: "Так заборонить тобі Господь мій Ісус Христос!" Воїн в люті витягнув меч і пронизав святу мученицю.

 Присутні над її тілом плакали і голосно нарікали на жорстокого імператора, який видав настільки нелюдський указ. Християни поховали мученицю поблизу міських воріт, а над її могилою був споруджений молитовний будинок.