що не кажіть а день народження приємне свято. Вчора я відсвяткувала свої другі сімнадцять (27) у колі родини, сьогодні у колі друзів. як же це приємно отримувати поздоровлення, коли ти знаєш, що вони ідуть від щирого серця, без підлабузництва, коли люди говорять правду. так приємно чути слова визнання твоєї особистості, хай не високопарні, але щирі.... Люди Я  ЛЮБЛЮ ВАС!!!

Біла хата

Бiла хата в саду,
Бiла хата, як лебедь у морi...
Я пiд вишнею жду,
Жду тебе в солов’їному хорi...

Тихо падає цвiт,
Тихо падає цвiт наче роси...
Скiльки весен i лiт
Я шукав твої очi i коси...

Не сумуйте сади,
Не сумуйте у ранцi за цвiтом...
Так буває завжди,
Як весна покохається з лiтом...

- Людино, чого тобі треба?
Усе в тебе є... усе в тебе є...
І море широке, і сонце у небі,
І зорі - багатство твоє.

- За морем широким є обрії нові -
Незримі духовні моря,
За сонцем пекучим є сонце казкове,
За зорями - диво-зоря.

- Людино, ти маєш кохання,
Ти твориш міста і пісні...
То звідки ж ридання, і вічні страждання,
І мрії в тривожному сні?

- Обійми ведуть до могили,
Холонуть і в'януть гарячі вуста,
За муром тілесним - вітчизна всесильна,
Там жде мене зустріч свята.

взято з "Камертон Дажбога" Олеся Бердника

В усіх вчителі, як вчителі, а мені дісталася стара Таміла-Оракул! Норвуд Лісничий потрапив на елітний курс ельфійських стрільців, Агафангел Скайєр уже призначений командиром загону громотворців, а я?
По прибутті до ВиШМу нас усіх повели до Алатиру. Там за допомогою рави визначали наші здібності. Всі клали руку на стови і здавали кров. Серед тих, що прибули зі мною було кілька мішанців, але я виявився єдиним, на якому рави зламалася. Рави тільки і змогла, що призначити мені у вчителі Стару Тамку.
Стара Тамка або Таміла-Оракул колись дійсно віщувала майбутнє, а тепер завідувала ВиШМівським книгозвалищем (назвати це приміщення бібліотекою неможливо!).
Тож моє навчання полягало в упорядкуванні вікового безладу. Тут таки і проявилися вперше мої здібності. Виявилось, що варто покласти мені руку на книгу чи фоліант, побажати дізнатисяпро, що там написано, і я вже все знаю.
Стара Тамка часто пропадала десь по своїм справамі зовсім не займалася моїм навчанням. Через мсяць мені набридло копирсатися в книжній пилюці і став бігати дивитися як займаються інші.
Я старався, щоб мене не помітили, і в мене це виходило.
Якось я відкопав під книгами вхід у підземелля і став його досліджувати. Там я ховався від Таміли-Оракула, коли вона гримала на мене за якусь дрібну провину, і пробував повторити те, що підгледів на заняттях інших курсів.
Час від часу у моєї вчительки прокидалася свідомість і вона давала мені певні завдання. Були і такі, над якими я мучився довгий час. Так одного разу вона привела мене в Закриту кімнату.
- Ось це механізм другий по важливості після Алатира, - сказала вона, вказуючи на невеликий столик з візором. – Він допомагає вивчити здібності учня. Сідай!
Потім надягла мені на голову шолом і ввімкнула пристрій.
- Ну і до якого ти рівня дійшов? – запитала Стара Тамка, знявши з мене шолом.
- До тринадцятого, - я глянув у вікно. Там стояла глуха ніч. Я відчув як завурчало в животі. – Скільки часу я так просидів?
- Три доби.
- Я так довго мучив цих кілька рівнів?! – вихопилося в мене.
- Та це найкращий результат за чотири століття! – вигукнула Таміла-Оракул. – В нагороду я дозволяю піти тобі в місто.
Я аж підскочив від радості. Таке траплялося нечасто, щоб когось із учнів ВиШМу відпускали до Тазіру, а ще поночі то й поготів.
Тільки пробігши кілька кварталів вулицями міста, я зупинився від думки, що прийшла мені в голову: так Стара Тамка через п’ять хвилин забуде, що сама випустила мене в місто. Ох і влетить же мені від спостерігачів, якщо застануть мене на вулицях міста! У мене ж з собою і вихідного жетону немає!
Я став пробиратися на околиці, перейшовши на рівень Духу Ночі, щою мене менше хто бачив. Саме тоді я побачив як кілька молодиків намагаються присилувати дівчину до зносин. Дівчина пручалася щосили, але їй було вже не вибратись.
Взагалі я не з тих, що рвуться в бій на захист всіх сірих і убогих, але тут я кинувся на захист. І оскільки, ніхто не міг би довести, що я був у місті, я застосував кілька підглянутих прийомів. Мушу похвалитися, розкидав я їх швиденько (це й не дивно, бо поєдинок викладається тільки у ВиШМі та в Палаці). На мить зупинився, щоб глянути на дівчину. Вона стояла перелякана і здивована водночас. З-під чадри виднілися тільки великі блискучі від сліз, що рвалися на волю, очі. Я легенько торкнувся її руки, дівчина здригнулася, а я пересвідчився, що з нею все гаразд. Разом з тим до мене прийшло усвідомлення кого я щойно врятував.
Я припав на коліно перед геміною, єдиною спадкоємицею престолу Тазіру. І рвучко з місця подався чимдуж до стін ВиШМу.

Смджу зараз на роботі біля наскучмвшого компа, працювати немає жодного бажання...
За вікном незрозуміла погода, яка більше підходить до ранньої весни ніж для середини груднях.
В моїх скривлених мізках пульсує хоч і слабенька надія, що до днюхи "мрія ідіота" таки збудеться. А прогноз погоди запевняє, що ні...
Ось так в мріях про лапатий сніжний день згадуються літні дні, коли світ довкола розширився як історичному, так і в просторовому значенні...

Завтра свято - день св.Катерини. Напередодні цього свята в давнину незаміжні дівчата після того як стемніє бігли у садочок і ламали гілочку вишні. Приносили до хати і ставили в воду. Якщо до Різдва Гілочка вкриється цвітом, дівчина вийде заміж у наступному році. Цього вечора також прийнято гадати.

Виручайте народ! Скиньте пару віршованих вітань з днем Армії!!!
щиро вдячна!

Вчора подивилась фільм "Крупный калибр". У ньому звучить гарний романс. Якщо хтось має його окремо, пришліть будь-ласка на e-mail.
Для цього привожу текст.

Снова слышу голос твой,
Слышу и бледнею.
Расставался, как с душой,
С красотой твоею.

Если б муки эти знать
Утром-спозаранку,
Не любил бы, не ласкал
Смуглую цыганку.

Зачем, зачем напрасно горячить
Кровь в остывших жилах.
Не смогла ты полюбить,
Я ж забыть не в силах.

- Вставай, ледащо! розлігся він тут! Засмагає! Всі тільки тебе і чекають. Думаєш у ВиШМі тобі таке просто так минеться!

Я встав і поплентався в напрямку, вказаному дивним бомжем. На мене чекала група дивних створінь. Від одного вигляду декого з них міг настати сердцевий напад.

Все це нагадувало чудернацький бал-маскарад. Вони нагадували героїв рольових ігр: ельфів, тролів. Були і вампіри. Серед усієї цієї "красоти" стояв один бондин у сліпучо-світлому одязі. Блиск взагалі ніби стікав з нього самого.

- Ти хто? - заапитав я, підійшовши до нього.

Він глянув на мене і , скривившись відійшов.

- Найшов з ким балакати! - приснив сміхом хтось позаду мене. - Аггели і з нами рідко спілкуються, а з тобою... До речі, я щось не можу зрозуміти якої ти...

- Балачки потім! Ми й так запізнюємося! Алатир визначить все, що треба. Поспішімо!

Я гріб з усіх сил, але поверхня не наближалася. Мене затягував вир, який невідомо звідки взявся у нашому озерці. Повітря закінчувалося і я втратив свідомість...

Отямився я вже на березі. Не на звичному мені з дитинства. На незнайомому...