Цікава розповідь про незвичайні можливості української мови




Було це давно, ще за старої Австрії, в 1916 році. В купе першої кляси швидкого потягу Львів.- Відень їхали чотири пасажири:
англієць, німець, італієць. Четвертим був відомий львівський юрист Богдан
Косів. Розмова велася навколо різних проблем і тем. Нарешті заговорили про
мови – чия краща, котрій з них належить світове майбутнє.
Першим заговорив англієць:
- Англія країна великих завойовників і мореплавців, які рознесли славу
англійської мови по всьому світі. Англійська мова – мова Шекспіра, Байрона,
Дікенса, Ньютона та інших великих літераторів і вчених.
- Ні в якому разі, – гордовито заявив німець. – Німецька мова – це мова двох
великих імперій – Великої Німеччини й Австрії, які займають більше половини
Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шіллера, Гегеля,
Канта, Вагнера, Гейне. І тому, безперечно, німецька мова має світове значення.
Італієць усміхнувся і тихо промовив:
- Панове, ви обидва помиляєтеся. Італійська мова – це мова сонячної Італії,
мова музики й кохання, а про кохання мріє кожен. На мелодійній італійській
мові написані кращі твори епохи Відродження, твори Данте, Бокаччо, Петрарки,
Лібретто знаменитих опер Верді, Пуччіні, Россіні, Доніцетті. Тому італійській
мові належить бути провідною у світі.
Українець довго думав і нарешті промовив:
- Ви ж по суті нічого не сказали про багатство і можливості ваших мов. Чи
могли б ви написати невелике оповідання, в якому б усі слова починалися з тої
самої літери?
- Ні. ні, ні! Це ж неможливо, – відповіли англієць, німець та італієць.
- На ваших мовах неможливо, а нашою – просто. Назвіть якусь літеру, -
звернувся він до німця.
- Нехай буде “П” – сказав той.
- Добре. Оповідання буде називатися.
ПЕРШИЙ ПОЦІЛУНОК
Популярному перемишлянському поетові Павлові Подільчаку прийшло поштою приємне
повідомлення:
“Приїздіть, пане Павле,- писав поважний правитель повіту Полікарп
Паскевич,-погостюєте, повеселитесь”. Пан Павло поспішив, прибувши першим
потягом. Підгорецький палац Паскевічів привітно прийняв приїжджого поета.
Потім під’їхали поважні персони – приятелі Паскевичів… Посадили пана Павла
поряд панночки – премилої Поліни. Поговорили про політику, погоду. Пан Павло
прочитав підібрані пречудові поезії. Панна Поліна програла прекрасні полонези
Понятовського, прелюд Пуччіні. Поспівали пісень, потанцювали падеспань,
польку. Прийшла пора пообідати. Поставили повні підноси пляшок: портвейну,
плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пільзенське пиво. Принесли печені
поросята, приправлені перцем, півники, пахучі паляниці, печінковий паштет,
пухкі пампушки під печеричною підливкою, пироги, підсмажені плецки. Потім
подали пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові
полумиски полуниць, порічок.
Почувши приємну повноту, пан Павло подумав про панночку. Панна Поліна
попросила прогулятися по Підгорецькому парку, помилуватися природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція
повністю підійшла прихмелілому поетові. Походили, погуляли.

…Порослий папороттю предавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря
п’янило принадними пахощами. Побродивши по парку, пара присіла під порослим
плющем платаном. Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися, пригорнулися.
Почувся перший поцілунок: прощай парубоче привілля, пора поетові приймакувати!


В купе пролунали оплески. Всі визнали: милозвучна, багата українська мова буде
жити вічно поміж інших мов світу.
Зазнайкуватий німець ніяк не міг визнати своєї поразки.
- Ну а коли б я назвав іншу літеру? – заявив він. – Ну, наприклад, літеру “С”!
- Я на своїй мові можу укласти не лише оповідання, але й навіть вірш, де всі
слова будуть починатися на “С”. Якщо Ваша ласка, прошу послухати.

САМІТНИЙ САД
Сонно сипляться сніжинки,
Струмінь стомлено сичить.
Стихли струни, стихли співи,
Срібні співи серенад
Сріблом стеляться сніжинки
Спить самітній сонний сад…
Сипле, стелить сад самітній
Сірий смуток – срібний сніг,
Сумно стогне сонний струмінь
Серце слуха скорбний сміх
Серед саду страх сіріє.
Сад солодкий спокій снить.

- Геніально! Незрівнянно! – вигукнули англієць й італієць.
Потім усі замовкли. Говорити не було потреби.

Панас Столярчук, професор
(“Українська думка”, Лондон)
від Вальдемара Чарноцького.

Молитва до мови

Надкусили місяць зорі



Олег Винник - співак, композитор, автор текстів пісень. Більше відомий в країнах Європи  (Німеччина, Австрія, Швейцарія), де його знають під сценічним ім'ям OLEGG як виконавця головних ролей найпопулярніших мюзиклів. Проте останнім часом співак доволі активно освоює простори українського шоу-бізнесу.



"Українська мова – мова, якою я спілкуюся в житті. При написанні пісень я не надаю перевагу жодній мові – пишу мовою на якій народжується пісня – українською, німецькою, російською. Але хочу зазначити, що пісень українських у мене набагато більше, ніж будь-яких. Найближчим часом планується випуск україномовного альбому – сподіваюся, слухачам та моїм прихильникам він буде до вподоби."


Надкусили місяць зорі – бо не поділились. А нам тісно стало в парі – любить не навчились. Шито тонко – швидко рвалось – зовсім перетліло… Що поробиш? Ну не склалось. Так, як ми хотіли. Надкусили місяць зорі – не насолодились. Зникло з неба наше щастя, чи дощами змилось? Налилися соком квіти – та не розпускались… Народились чужі діти –а ми й не діждались!... Надкусили місяць зорі – та й навік забули. Люди щастям умивались – а ми й не відчули. Люди гнізда будували – а ми залишили. Люди раєм любувались, а ми нагрішили… Надкусили місяць зорі – ні собі, нікому. Не зуміли бути разом – будем по одному. Так це важко і не просто – та усе минеться. І твоє імя у порох з часом перетреться.

roseroserose


Явір і яворина



Я стужився, мила, за тобою,
З туги обернувся мимохіть
В явора, що, палений журбою,
Сам-один між буками стоїть.

Грає листя на веснянім сонці,
А в душі – печаль, як небеса.
Він росте й співає явороньці,
І згоряє від сльози роса.

Сніг летить колючий, ніби трина,
Йде зима й бескидами гуде.
Яворові сниться яворина
Та її кохання молоде.

Він не знає, що надійдуть люди,
Зміряють його на поруби,
Розітнуть йому печальні груди,
Скрипку зроблять із його журби.


Щоденник Богдана Ступки

  • 22.07.12, 18:23

Сьогодні  22 липня, помер видатний український актор Богдан Сильвестрович Ступка.

Світла пам"ять rose rose

У світі є багато акторів, які можуть робити те, чого не можу я. Нещодавно у московському театрі "Современник" дивився виставу "З наступаючим". У ній грають Сергій Гармаш і Леонід Ярмольник. Я сміявся до сліз. Не знаю, чи зумів би так розсмішити. Коли молодший був - можливо.

Узяв зо 30 молодих акторів. Страшні трудоголіки. Можуть цілодобово сидіти в театрі й працювати. Усіх своїх акторів називаю дітьми. Звертаюся до них "синочку", "донечка". Коли свариш - толку мало. Є інші санкції - зняття зарплати, звільнення. Але за 10 років роботи худруком у театрі ще нікого не вигнав. Прощаю все. Це прийшло з часом. Дехто старіє і ще дурніший стає, а хтось - навпаки. Відношу себе до тих, що мудріші. Якісь

негаразди, конфлікти на сцені, з режисером чи партнером - іду до нашого замдиректора Данила Даниловича Федоряченка. Йому зараз 91-й. Він підтримує, каже: "Так, так". І в самому розпалі закінчує: "Прости йому". Простити - набагато краще, ніж когось покарати.

Талант - не гроші, не ковбаса, не шинка. Не

вирахуєш, скільки відсотків його є. У когось проявляється швидко, у декого - поступово. Треба мати терпіння й чекати, коли прилетить цей птах.

Чи кожен може бути актором? Шекспір сказав, що весь світ - театр, а Сковорода додав, що кожен грає ту роль, на яку його поставили. А ставить на роль Бог.

Завжди вірив у Бога. В церкву рідко ходжу. Перед сном завжди кладу хрест на себе і на подушку. Бабуся цього навчила. Коли грав Миколу Задорожного в "Украденому щасті", на сцені, лягаючи в ліжко, клав на подушку хрест, а потім на себе. За радянських часів у залі це викликало сміх. Тепер сміху немає.

Гординя - це найбільший гріх. Але кожен хоче пахнути фіалкою. Тоді починається задирання носа. Від цього користі ніякої.

Творчість - це сумнів. Його нема - нема прогресу. Те саме в економіці, усюди. Треба сумніватися, зможу це зробити чи ні. Коли сам до чогось приходиш - будеш гордий, що зробив це сам, а не за ручку тебе привели. "Тут стань, тут так ручку витягни, тут так говори" - це вже ремесло, а не творчість.

Коли починають виспівувати дифірамби, прекрасно відчуваю нещирість. О, думаю, пішло-поїхало, так кадилом кадить. Маю

самоіронію. Про себе більше знаю, ніж усі разом узяті. Брехня завжди приємна, а правда очі коле. Повіриш у цю брехню - починаєш сам себе обманювати.

Колись грав архієрея у фільмі Артура Войтецького "І нині прославився син людський" за оповіданнями Чехова "Архієрей" і "Княгиня". На смертному одрі мій герой промовляє: "Я нижче всіх. Який я архієрей, мені би бути священиком у сільській парафії". Він ніколи не казав "прекрасно". Найбільша хвала у нього була "добре". Архієрей, що має найвищий релігійний сан, володіє монастирями і сотнями тисяч гектарів землі, каже, що  нижчий за всіх. Ніколи не задирай носа.

Дитину можна чогось навчити до 3 років. Після - вже пізно. Найбільше хотів навчити дітей, щоб були порядними, не задирали носа. І вони ніколи не задирали. "Оболонський" процес задумав, що на актора треба вчитися п'ять років. Це в медицині стільки можна вчитися. На актора - нормально було, коли чотири. Три вистачить, і треба мати практику.

Деякі студенти на четвертому курсі зіграли щось і вже позадирали носи. Не розуміють, що в театрі цього кандзюблення їх дуже швидко позбавлять.

Маєш знання - мусиш ними поділитися. А не товкти інших своєю зверхністю.

Якщо ти такий розумний, допоможи ще комусь зрозуміти щось у цьому житті.

Післявоєнні роки пам'ятаю. А що вчора було, забуваю. Є анекдот про останню стадію склерозу. Старший пан домовився з вродливою жінкою, заплатив їй гроші, вона йому дала адресу, підготувалася. Він заходить, вона лежить, з бретелічками. Встає, починає його роздягати. Він іде до неї, голенький, і раптом зупиняється. Забув, чого він прийшов. Повертається, вдягається. Вона думає, старенький, чого буду мучити - гроші заплатив, хай іде. Одягнувся, вийшов на вулицю. Згадав, чого приходив. Вертається назад, але забув адресу.

У дитинстві, коли шматок хліба випадково падав на підлогу, піднімав, обдмухував його і клав назад стіл. Так учила бабуся. Це святі елементарні речі. Таке ставлення збереглося по цей день.

Мої батьки працювали в оперному театрі. Із 7 років у суботу й неділю був на балеті або опері. "Фауст", музика Шарля Ґуно, текст написав Ґете - класика. Не Потап із його "Не люби мої мозги".

Порядок і проблема - це дві одеські великі різниці. Колись запитав у російського актора Михайла Ульянова: "Як ви вирішуєте проблеми в театрі?" Він був художній керівник уже зі стажем, а я - молодий. Ульянов відповів: "Театр - це така субстанція, де проблеми ніколи не вирішуються". Щодня зранку з'являються нові. Глобальних мало, меркантильні - на кожному кроці.

Хтось помер, а ти мусиш грати комедію. Виходиш на сцену й граєш комедію. Заходиш за куліси і плачеш. Збираєш себе, знову виходиш і граєш комедію.

Чому предметом мистецтва завжди є людина? Бо вона так і нерозгадана. Російський поет Євгеній Винокуров написав: "Мир разложил на части Пикассо. Слеза стекает. Разложи, попробуй". Хімічний склад можна розкласти, але чому вона капнула?

Як правильно переживати творчу кризу, я не знаю. Цього, мабуть, ніхто не знає.

Мої сни - це моя особиста справа.

Щоб мені сподобатися, жінка повинна бути така, як моя дружина.

Треба навчитися прощати, щоб створити і зберегти сім'ю.

Жінка може створити мужчину, а може його кинути під ноги. Усе, як захоче жінка.

Дружина в мене балерина. Коли народився син, у неї було дуже сильне материнське почуття. Вона й далі працювала, танцювала, але кар'єри вже не робила. Дуже складно, коли кар'єру в сім'ї роблять двоє.

Не знаю, можливо, вона жалкує. Інколи слухає музику Адольфа Адана з балету "Жізель". Сльози течуть. Колись танцювала сольний номер у кордебалеті, партію Бузку. Музика йде по радіо, вона плаче. Я тоді роздягаюся до плавок і заходжу до неї таким Парісом, із пляшкою шампанського. Вона тоді крізь сльози починає сміятися.

Конфлікти супроводжують кожну сім'ю. На них розлучаються, а потім лікті кусають усе життя, чого розлучилися. Із віком входиш в інші поняття й розуміння. Стаєш ближче духовно, по-людськи. У шлюбі треба вміти вчасно приголубити, погладити, поцілувати. Тоді розумієш, що в тебе є її підтримка, а в неї - твоя.

Коли був молодий, міг надутися, не розмовляти, сварилися. Жінка підійде і скаже: "Іди пообідай, шо ти на голодний шлунок дуєшся. А потім дуйся скільки хочеш". І вона мене цим брала, бо дуже швидко відходила.

Не завжди подобався жінкам. Якийсь гострий я був, некрасивий. Ну, так до себе ставився. У собі не подобалося все. Не такий ніс, очі, вуха. Ніколи не був красивий, і тепер не  красивий.

Мужчина має бути цікавий. Колись у Львові зустрічався з однією баришнею. Вона подзвонила, сказала, що попала під трамвай. А я закоханий був, романтичний, поїхав до неї. Кинув пари, біг за тим трамваєм, на ходу скакав, ледь не втрапив під колеса. Приїжджаю до того особнячка, заходжу. Чую - шум, гам. Тоді було дуже модно старим кавалєрам шукати собі пару - молоденьких, красивих. Оці старі кавалєри років 40, 45 і вона - з бокалом коньячку регоче. І я тут відчиняю двері, зелений. Вона так на мене подивилась і сказала: "Боже, який ти наївний, ти як на долоні. Тебе видно наскрізь. Мужчина повинен бути загадковий". І от я став загадковий.

Подумав: якщо вона може так обдурити, що попала під трамвай, то що буде далі? А я її дуже любив. Але вирвав із серця. Завжди людина пізнається в біді.

Не знаю, як звабити неприступну жінку. Неприступних не зваблював.

Багато не курив, знов почав. Не знаю, узяв сигарету, курю.

У Києві люблю театр Франка, скверик біля нього і подвір'я Софійського собору. У нас біля театру зробили фонтан, що не працював понад 20 років. Із дерев іде штучний спів птахів. Навіть такий приємно слухати. Хоча в Києві, слава Богу, птахи ще співають. Люблю Львів, бо я там виріс. Люблю ходити його вуличками, особливо під час дощу. Взяв парасолю, підняв комірець, галоші одягнув і пішов під дощем. Зараз рідко так ходжу. Але ходжу.

Про людину цікаво дізнаватися, яка вона - чи підла, наприклад.

Якби знову був міністром культури, став би ним на один день. 26 серпня мене призначають, 27 приносять подарунки на день народження, а 28 - хай звільняють.

Дню народження радію, бо приходять друзі. Я нікого не запрошую. Хто пам'ятає, той приходить. Хто не пам'ятає - честь і хвала.

Найкращий день народження в мене був із мамою. Вона народилася того ж дня, що і я, якраз напередодні Успіння. У мене біля столу стоїть ікона Успіння Пресвятої Богородиці, з Почаєва.

Ніколи не думаю про те, що я - на горі. Я завжди під горою. І весь час треба цю гору здобувати.

Нахабних шанувальниць не було.

Якщо твій камінь скотився з гори раз, другий, третій - не підходь і не коти його більше. Не треба брати інший. Просто без каменя йди на гору. Умный в гору не пойдет. Думаю, що я все-таки ходжу. Все життя - це труднощі.

Можу бути незадоволений, тільки ніколи цього не показую. Хоча в очах можна прочитати.

Російською хай собі говорять. Кожен має право говорити своєю мовою.

На сцені заряджаєш сам себе. Не варто цього чекати від публіки чи партнера. Коли сам себе не зарядиш, ти нікому не потрібний і не цікавий.

Немає ролі, яку було б неприємно згадувати.

"Оскара"? А чого - ні, хотілося б.

Герой України - це приємно. Тебе держава підтримала.

Не шкодую, що щось проходить повз мене. Як життя пливе, так нехай пливе. Радий, що здоровий, що можу спілкуватися. Потрошку працюємо, у новому сезоні хочемо "Гімн демократичної молоді" Сергія Жадана поставити. Дуже складно, бо це не п'єса, а повість. А драматургія, як сказала Леся Українка, - це вінець поезії, вищий пілотаж.

Коли гойдаєшся на гойдалці, треба гойдатися й ні про що не думати. Так набагато простіше.

Щоденник Богдана Ступки був опублікований в журналі "Країна" №87 за 09.09.2011.

Джерело: href="http://gazeta.ua/articles/culture/_talant-ne-groshi-ne-kovbasa-ne-shinka-ne-virahuesh-skilki-vidsotkiv-jogo-e-schod/446900">Gazeta.ua</a>

А липи цвітуть духмяні, духмяні

А вже липи цвітуть духмяні, духмяні!  Бажаю всім відчути насолоду цих ніжних , казкових пахощів! kiss



Мов  звуки  мелодії  -  несамовита,
Ця  суміш  медова,  літня,  п’янка.
Ллють  аромат  липи  так  соковито
Що  після-смак  залишають  в  думках.

Серед  листя  блукають  майже  невидимо

Бджоли  –  шукаючи  мед  у  квітках.
Як  у  безодні,  в  раю,  все  розкрилося
Дійсність  зникає  –  лиш  лип  аромат!

Довго  стояв,  наче  був  заворожений  -

Липовий  цвіт  немов  світ  обійняв.
Силу  вбирав  –  хоч  і  був  переможеним
Чари  медові  від  лип  осягав...

(Андрій Nayt)



Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі?
Кохана спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі,

Кохана спить...

Ви чули ж бо: так липа шелестить.

Ви знаєте, як сплять старі гаї? —

Вони все бачать крізь тумани.

Ось місяць, зорі, солов'ї...

«Я твій»,— десь чують дідугани.


А солов'ї!..


Та ви вже знаєте, як сплять гаї!


1911 (П.Тичина)







Оле Україна!

  • 14.06.12, 23:08
football        football       football
football      football     football
 football   football   football

Оце так подорож !

Цікавий матеріл зі сайту podmig

http://sport.segodnya.ua/blogs/diaspora/832561.html

1 машина, 4 человека, 7 стран - мы едем  на Евро-2012! | "Украинские" британцы | На машине через всю Европу | СЕГОДНЯ СПОРТ

Чотири вболівальників з Української діаспори - Англії, вирішили їхати на ЄВРО машиною з Англії. Двоє брати (Петро та Євген Химера, і Рідні брати Степан та Андрій Лучка) вже роками їхали по цілу Європу на матчі збірної та українські клуби по Євро кубках (кубок УЕФА і ліга чемпіонів вболівати за Україну) всі працуємо в Англії і гроші збирали майже рік на ЄВРО. Нову машину купили і 3-го червня з Брадфорду подорож почався!

Їхали до Довер і до Кале на льотці. Потім їхали в Бруж і там перший ніч ночували! Пиво пили, добре поїли і багато бачили.

4-го їхали Бруж - (не знали куда) зупинили десь в Німеччини, смажили вєйску, ночували в шатрі - але так змерзли що в машині спали!

5-го їхали десь в Німечинні до Інґолшдату на товариський матч Туречинна - Україна. Перед матч зустрінулись з Німецьку Діаспори і наші друзі. Пиво пили, і почали співати "хто не скачить то кебаб" :) Збірна слабо грала але нехай так грає в товариський матч і не так на ЄВРО!!

6-го їхали Інґолшдат - Прага. Знов по міста ходили,  церкви бачили, ікони, і знов на пиво пішли тому що в нас вже спрага!!

:)) познайомились із американським українець який також їхав на ЄВРО. Співали, гуляли і танцювали на матч.

7-го Прага-Лодз. Приблизно 8 годин їхали, тому що зупинили в Wroclaw зазирнути на стадіон! Приїхали в Лодз дуже втомлені, і подумали нам ще раз треба добре випити і погуляти.

8-го до Варшави на відкриття ЄВРО і були в Фан-Зоні!

9-го до Львова а 10-го з Львова до Києва зустрінутись з цілу українську діаспору з Англії, Німечинни, Америки та Канади яка на нас чекає!! Маємо квитки на всі матчі збірної то з Києва їдемо до Полтави а з Полтави до Маріупольу і там ми будем жити і до Донецьку маршуткою будем їхати на день матчі збірної! :)

Будемо в Україні на цілий турнір, і коли скінчеться назад до Англії вернемось, але ще зупинемось в Будапест, Вієна, Зюріх, і в Берні тому що в нас квитки на Бокс Кличка 7-го липня!!!

Справжний невмовірні 5 тижні будуть!!! :))

Слава Україні!!!

Stepan Luczka, Andriy Luczka, Ewhen Chymera і Peter Chymera.

http://www.ukurier.gov.ua/media/images/articles/2012-06/emblema-evro_1_jpg_203x203_crop_upscale_q85.jpg