Після того додається великими шматками нарізана репа з кожурою, частіше за все - просто трохи відмита від землі, з якої її виколупали. Цибулина чиститься та ріжеться великими шматками і теж кидається до чугунка. Якщо є часник, то поступають з ним так саме.

Естети можуть додати до цього якусь кількість шавлії, петрушки та зеленої цибулі.

Заливши все те водою (якщо є криниця - то криничною, якщо криниці нема - то річковою або навіть болотяною), чугунка закривають кришкою та ставлять на дві - дві з половиною години у піч.

Щьчі готові.

Опаришів, що потрапили до щьчєй з солонини та хробачків з капусти, кожен з їдунів чи то викидає самостійно, чи то їсть щьчі не зважаючи на протеїнові біологічні добавки.

Попередження: якщо хтось з читачів схоче скуштувати смачних та корисних расєскіх щьчєй, то перш за все хай потурбується про заповіт та засоби для термінового лікування шлунку..

На фото - щьчі, оброблені спеціяльною шумовкою для вибирання опаришів.

СМАЧНОГО!

Ті шматки щільно натовкуються в барило та заливаються гарячим розсолом. Барило накривається кришкою, на кришку кладуть гніт і так воно стоїть у підвалі доти, доки зверху жерти нема чого буде. Тоді теє барило відкривають і, трохи промивши шматки солонини від опаришів, готують з них всяку смачну мокшанську хавку по типу "щьчєй" або каші.

Спочатку я хотів тут же привести оригінальну мокшанську рецептуру "щьчєй", але засумнівався і вирішив трохи перечекати, бо нерви та шлунки моїх читачів витончені і можуть не витримати описання процесу мокшанського куховарства.

Якщо хтось таки схоче дізнатися, як у диких мокшанських єбєнях готують те, що вони вважають за їжу - напищіть про це в коментах.

Зазначу, що ці рецепти були автором особисто підгледені, коли він вояжував савєцкім саюзом в молоді літа. І, доречі, можу дати рецепт справжньої стерляжої волзької юшки, яка навіть для нас дуже смачна. Але 90% мокшан навіть не здогадуються, як можна приготувати цю рибу, а 95% мабуть про неї знають стільки ж, скільки середньовічні географи про нарід песиголовців.