Зігхаюшкі, шановні хунтани та чарівні хунтанки!

Тут у деяких шанувальників моїх літературних талантів виникло питання – як я уявляю собі справжню люстрацію, бо те, що пройшло в Україні, то не люстрація, а хєрня якась.

Дик, ось відповідаю – люстрацію я бачу так, як її уявив собі товстодупий втікач Віктор Хвьодорович. Символом справжньої люстрації для мене є Монфокон – і десятки (а швидше за все – сотні чи то тисячі) тіл люстрованих ворогів народу, що видніються в тій споруді, виставлені на загальний огляд. Назвати цю величну споруду можна просто, але з великим художнім смаком – наприклад, Древом Люстрації.

Під Древом Люстрації знаходиться будка, в якій є точний список люстрованих зі вказанням точного місця їхньої люстрації та за невелику платню надається на невеликий же час бінокль, аби будь-хто з зацікавлених міг особисто подивитися на люстровану особу, до якої той зацікавлений виявить небайдужість.

Єдине, що доведеться вирішити – це зберігання люстрованих тушок, та щоби вони були впізнані навіть крізь бінокль.

Для цього треба буде задіяти якусь бальзамацію писку люстрованої істоти та застосувати прозору маску на обличчя, аби пташки не роздзьобали нахєр халявного хавчика. Поруч із Древом Люстрації обладнати місця для бабусь, які б годували тих пташок (бо бабусі полюбляють годувати всіляких беззахисних тваринок), і таким чином ми можемо запобігти розтягування птаством тушок люстрованих (самі ж тушки для кращого збереження можна обмазувати смолою).

Періодично, за суспільною потребою (коли деякі люстровані тушки таки безповоротно зіпсуються), міняти експонати на Древі Люстрації із залученням місцевої громади, яка із задоволенням спостерігатиме за процедурою люстрації. А якщо брати невелику платню за найбільш зручні для спостереження місця, то можна регулярно поповнювати місцевого бюджета та забезпечити люстраторів красивим форменним одягом та деякими пільгами на комуналку.

Єдине, що треба – не звозити всіх люстрованих в одне місце в країні, аби територіальні громади мали можливість гармонійно розвиватися. Деякі невігласи вважають, що люстрованими треба обвішати Хрещатик по обох боках. Але це – невірна думка, бо киянам, наприклад, нецікавим буде той же самий ворог народу, сєпараст та коляборант прокурвор Ступченко, а лисичани отримали б велике задоволення від видовища люстрації того покидька вживу. Або слідчого Чернявського, який – так само як і прокурвор Ступченко – є зрадником, сєпарастом та ворогом народу та держави. Тож, як то кажуть – кожна потвора має висіти на рідних гілках. У киян своїх тушок для люстрацій вистачить.

Тепер – про люстраційну естетику. Як вже не раз доводила практика, у населення треба виховувати естетичний смак, бо без цього вони так і обиратимуть собі у вожді всіляке падло, як останнього разу. Тож до Древа Люстрації тушки треба підвозити живими і на деякий час дозволити громадянам (за невелику платню) покидати в них м’ячики від великого тенісу, або поплювати на приречених до люстрації. Тут теж виникає потреба, аби люстровані походили саме з цієї громади, бо інакше громадяни будуть кидати чи то плювати без особливого ентузіазму. А все має бути природним та душевним. Саме тому громадянам буде дозволено жбурляти не каміння, а м’ячики, бо камінням можна пошкодити приготовану для люстрації тушку, а це є акт негуманності.

Ось приблизно так, шановні хунтани та чарівні хунтанки, я й бачу вирішення люстраційної проблеми. І повірте – якщо люстрацію проводити за моїм рецептом, то в нашій країні не лише покращиття естетичне сприйняття подій, але й значно виросте почуття громадянської відповідальності за голосування у виборчому процесі. Ну і кількість всілякої наволочі дуже швидко зменшиться до розумної величини.