Виктор Глинянский
ОБЛАКА
Над степью плыли облака
В безбрежности большого неба
И сохли россы на цветках,
И лето пахло спелым хлебом.
В степи мы были лишь вдвоём
Движимые горячей страстью
И степью просто так брели,
И упивались своим счастьем.
В твоей косе два василька
Безумством нежности манили
И Ты была со мной близка,
И мы с тобой любовью жили.
И всё нам было, нипочём,
Нас распирало от гордыни.
Мы рядом шли – плечо в плечо,
Мы просто были молодыми.
В бездонной, синей глубине,
В Мире созданным нам Богом,
Куда-то плыли облака
По океану без дороги.
Фото Автора
НЕ ЗАБУТИ НІКОЛИПерше кохання не повторить
І, не забути, ніколи.
Вічним вогнем воно в серці горить.
Вогнем незабутнім і болем.
Біль той солодкий, як подих весни,
Як літа гарячого подих,
Він сумом осіннім приходить у сни
І хмелем невпізнаним бродить.
Я пам’яті прошу: верни! Де ж ти є?
Мене у часи незабутні.
Я хочу побачить кохання моє,
Побути хоч хвильку присутнім.
Воно виринає десь з забуття,
У блузочці білій, шовковій.
Іде біля мене, вже ціле життя
Примарою тої любові.
Кохання збирає квітки на лугу,
Йому вітер розтріпує коси,
А дні все летять, як зірки на бігу
І скрипочка ніжно голосить.
Боже! Яке відчуття
У серці моїм, верховодить,
Перше кохання вже ціле життя
Поряд, у пам’яті, бродить.
Я знаю: воно, таки, є,
Хоч роки вже давно посивіли,
А я все чекаю кохання моє
У шовковій, блузочці білій.
19 січня 2013 р.
