Або проба пітбайка в ролі турера.
20.07.13 - Київ - Новгород-Сіверський (через Борзну)
21.07.13  Новгород-Сіверський  -  Київ  (через Чернігів)
Тотал - 643 км
Крейсер 80-85 (90 по Московській трасі та по будь-якій по дощу)
Покришки - нові, ендурні, що за день до того прийшли "Новою поштою"


   Виїхали 4ма мотами холодного дощового ранку 2 родстерами, ендуро та моїм пітом). Відразу за Києвом в мене з"явились проблеми з карбом, я вже готова була змиритись та їхати пасажиром. Але чистка карба на обочині "золотими руками" вирішила всі проблеми та сумніви - поїхали далі).
   Потім почався дощ... З-за того, що краплі просто заливали скло окулярів, я спробувала їхати без них - але, як виявилось потім, дощ в обличчя на швидкості 90  - дуже болюча процедура, гірше душа Шарко в декілька разів. Довелося знов одягати окуляри та пристосовуватись до обставин. 
Після дощу їхати стало значно легше - досить швидко проїхали Е-95 та звернули на Московську трасу. Треба сказати, що ця траса була крайньою хорошою дорогою на шляху вперед.
Після повороту біля Борзни на дорогу місцевого значення я дізналась, що таке "напрям", і що таке п"ятиразовий ямковий ремонт,  - по 5му разу на одному й тому ж місці. В результаті дорога стає схожою на суцільний атракціон - горбик-ямка. Я думала, що злечу з мотоцикла - американські гірки відпочивають в порівнянні з "цим")). Тут в мене мабуть і відлетіла сигналка. Отакими стрьомними, зате з неймовірними лісовими пейзажами навкруги дорогами, і добрались до Новгорода.
    Зустріч, палатки, вечерю на старій пристані описувати не буду - все було чудово)  Салют на фесті був класний! А ще після такої дороги спалось дуже і дуже...
Наступного ранку дощ то починався, то переставав. Виявилось, що в мене крім сигналки відлетів ще й болт кріплення двигуна. Після заміни масла, та болта, люб"язно знайденого місцевими, відпочинку на природі, почали збиратись назад.
     Як завжди, нас супроводжував дощ, на цей раз просто зливовий. Було вирішено їхати через Чернігів, дощовики не знімались всю дорогу. Довелося "гнати" 90, тільки б пошвидше виїхати з зони дощу. І він таки скінчився. Як і бензин у мене, не доїжджаючи кілометрів 10 до людних місць - а саме, Чернігова. Дотягнути до заправки ні разу не вийшло, тому мені злили 2 літра бензу з іншого мотоциклу
     Біля Чернігова в черговий раз заправились, де працівники заправки розвіяли наше уявлення про те, що від Чернігова до Києва 80 км. Сказали, що 140 і це таки виявилось правдою. Темніло. Від дощу мерзли руки, а від напруження затікали плечі..  І хотілось кави))) Ми, розбалувані київськими та навколо-київськими заправками, де можна і поїсти, і купити фактично все потрібне, не думали, що найчастіше придорожні заправки  - це глухі напівосвітленні місця з сонним заправщиком, в кращому разі - парою баклажок масел та відсутністю будь-якої їжі та кави. На пару таких заїжджали даремно. Ну, максимум, похід в туалет. А ще на одній випадково розбили пляшку 40-градусного антисептика, що проїхав з нами до того півтисячі км)) Звісно, що на щастя
      Аж в Семиполках довелось заправитись кавою та чудовими круасанами з шоколадом, в тій ситуації щось смачніше за них годі було й уявити)))
      В Броварах я відчула себе майже вдома... Видихнули аж в Києві, о 2-й годині ночі.
Додому завжди приємно повертатись)

Тотал: Мій ендуро-піт таки трохи турер. Не вистачає тільки вітрозахисту.)
По подорожі: потрібна термобілизна та водонепроникний одяг, термос та ...
Ну, це з матеріальних речей.
А гарного настрою і позитиву і так вистачало.

Таке от мототуристо

PS. Респект та подяка друзям, які підтримували і допомагали в дорозі, та стоїчно витримували мій "неймовірний" крейсер)))   
  
PPS. Райдуга над Десною.

 
  

...коли вперше за 3 місяці вирішила прийти на роботу в юбці.. і в той же вечір розложилась на велосипеді!!!

     Рівно 85 років тому Ернесто Гевара, більш відомий як Че, народився в аргентинському місті Росаріо (14 червня 1928 року). Письменник і лідер партизанської війни, борець за права людей, убитий в Болівії 1967 року, дотепер пробуджує свідомість молоді по всьому світу.
     Ідеалами Че були "Велика Батьківщина", інтеграція Латинської Америки та соціальна справедливість. Крім успішної революції на Кубі, він допомагав повстанцям в Конго, боровся за свободу Болівії. "Полювання на Че" закінчилось 8 жовтня 1967 року захопленням його загону в полон. Че був ранений в ногу і відстрілювався до тих пір, поки куля не пробила магазин його гвинтівки. 9 жовтня він був страчений, руки ампутовані для певності, що то був саме він, а тіло вивезене в невідомому напрямку. 16 жовтня 1997 року його останки були перезахоронені в  спеціальному мавзолеї в м. Санта-Клара, де він виграв вирішальну для кубинської революції битву.

P.S. Останній лист Че Гевари батькам:
Дорогі батьки!

Я знову відчуваю своїми п'ятами ребра Росинанта, знову, взявши зброю, я пускаюся в дорогу.
Близько десяти років тому я написав Вам іншого прощального листа.
Наскільки пам'ятаю, тоді я жалкував, що не є більше хорошим солдатом і хорошим лікарем, інше вже мене не цікавить, солдат же з мене вийшов не настільки й поганий.
В основному нічого не змінилося з тих пір, якщо не вважати, що я став значно більш свідомим, мій марксизм укорінився в мені і очистився. Вважаю, що збройна боротьба - єдиний вихід для народів, що борються за своє визволення, і я послідовний у своїх поглядах. Багато хто назве мене шукачем пригод, і це так. Але тільки я шукач пригод особливого роду, з тієї породи, що ризикують своєю шкурою, щоб довести свою правоту.
Може бути, я спробую зробити це востаннє. Я не шукаю такого кінця, але він можливий, якщо логічно виходити з розрахунку можливостей. І якщо так станеться, прийміть мої останні обійми.
Я любив Вас міцно, тільки не вмів висловити свою любов. Я занадто прямолінійний у своїх діях і думаю, що іноді мене не розуміли. До того ж було нелегко мене зрозуміти, але на цей раз - вірте мені. Отже, резолюція, яку я вдосконалював із захопленням артиста, змусить діяти кволі ноги і втомлені легені. Я доб'юся свого.
Згадуйте іноді цього скромного кондотьєра XX століття.
Поцілуйте Селію, Роберто, Хуана-Мартіна і Пототіна, Беатріс, всіх.

Міцно обіймаю Вас Ваш блудний і невиправний син Ернесто.

P.P.S. У Че була власна, дуже проста рецептура коктейля  Молотова — 3/4 бензину і 1/4 масла.

P.P.P.S Viva la revolucion.

477 км пробігу, 3 заправки, 3 підтяжки цепки, 1 заміна масла, 1 бортування пробитого колеса;
1 падіння на невеликій швидкості, 1 - в гаражі та підбірка різнокольорових синяків на ногах;
1 мільйон неймовірних емоцій та вражень);
вулиці нічного Києва, патерни Лисої гори, неймовірної краси дамба в Кийлові;
малесенькі комашки, що на швидкості 80 вдаряють, як птеродактилі;
"А гаїшників я і не помітила!", "хм, він на заднє колесо стає!", а бензин буває кінчається
на 3-й смузі Південного мосту)), і, -  гаражні собаки не такі вже й страшні :)

-Крис, что она сказала?
-Ничего. Но я сделал это!! (с) "Общество мертвых поэтов"

 Ситуація)))
Сиджу вдома,  нога прооперована, вдруге, голова забита важливими робочими, життєвими та іншими проблемами, таблеток купу п"ю. Ну, таке. Настрою нема зовсім, (або є, але філософський) на вулицю нізащо б не вийшла, аби за сигаретами не потібно було.
  Йду до найближчого ларька. Продавщиця просить щось там 18+ грн за сигарети і M&Ms, даю сотню. Вона:
 - Вісімнадцять є?
Я, на повному серйозі : Немає
...Забирає сигарети.
Я: Та ні , гривень в мене 18 немає, років є!!
Наче повірила. Я стою в шоці.
Жінка, що стояла за мною, мені- Ховай швидко сигарети в карман!!
продавщиці: - Ну що ти дитьо засмущала.
Продавщиця: Ага, а як мене оштрафують.

Мене хвилин 10 не попускало))) Не думала, що мене найближчим часом щось розсмішити зможе)))

     Кажуть, що не слід пливти за течією;  так само безрезультатно пливти проти течії; бо щоб досягти суходолу потрібно перепливати річку впоперек, а не вздовж)
     Відносно мене, якщо я лишаюсь на своїй поточній посаді - я пливу за течією, це, в даній ситуації найлегше;
якщо звільняюсь - пливу проти бурхливої течії, наразі абсолютно невиправдано, і великий ризик потонути;
якщо спробую перевестись на іншу, цікаву мені посаду, то можливо, й досягну суходолу. Правда, попрацювати доведеться немало.
    Ризикнути ж можна завжди. Не факт звісно, що візьмуть. Та й більше жалкуватиму, якщо принаймні не спробую.

     Кожного разу, коли їду кудись сама, думаю - та навіщо той фотік. Ну чого я ще не бачила у Львові і що там можна фоткати ще))) Виявилося, не все.
Кнайпа (боковий вхід до Оперного) це щось романтичне, як Сутінкова сага
та схоже на міфічне підземне царство з древньогрецьких міфів. Під Оперним театром протікає підземна річка Полтва і, спускачись в підземелля, де і розміщена кнайпа, переходиш через неї, помережану дерев"яними містками та освітлену мерехтливими світильниками. Жаль, ні одне фото, зняте мобільним, не вийшло)
     Далі, ратуша. 65 метрів заввишки, 408 сходинок - не марафон звісно,але багато хто, або зупиняється перепочити, або, хоч і з задишкою та зітханнями "І чого мене сюди понесло!" все одно проривається наверх, до вежі). Львів з висоти пташиного польоту чимось нагадує Прагу, але дахи більш різнобарвні.

    Кав"ярні.. Де я ще такої кави спробую)
    Ну і дату виїзду мені переплутали. Залишитись о першій ночі без квитка та місця ночівлі в місті, де нікого не знаєш, те ще задоволення. Але нічого, всі колись вперше ночували на вокзалі. А подорож назад (таки на наступний ранок квитки були),з пивом, горілкою та радіо "Шансон" взагалі не обговорюється))) Правда, я не пила. Пила тільки таблетки від голови. Взяті у провідника.
    Львів - неймовірне місто. Блукала вузькими вуличками під дощем. Якраз на Хелоуін. А вдома під дощ навіть з парасолькою - не витягнеш.
    А на Личаківське кладовище знов не потрапила..

ну от.. тепер можна зі стопроцентною впевненістю лаяти погоду і нити про літо, що скінчилось..
утепляти вікна під збірник рок-балад і чашку кави..
сходити нарешті в кіно, бо що там було влітку робити..
навести порядок в голові ну і тд тп, ще багато корисних речей
)))

Как трудно раскрыть душу тому, кому с легкостью даришь тело.