Традішн неумірашн
- 17.09.18, 06:53
Ні, все-таки бидло безсмертне. Якщо народилося лисеньким, таким і помре…
Свого часу з усіх сил допомагав я одним людям вибратись з провінції на столичні асфальти. Із самого, що не є задрипаного закутку. І з роботою, і з житлом посприяв. Були начебто притомні українські люди. Навіть кепкували над почутим масним суржиком в електротранспорті....
Оце днями, мабуть, через десяток літ, випадково зустрічаю: не пам’ятаю, коли вже й бачились...
- О, - каже він, - пашлі я кілішок налью в благодарность за помощь. Ми харошеє не забіваєм…
- А ти чого це від маминої мови відмовився? - одразу беру його за загривок.
- Чаво? Па руські, что лі? Да я іначє уже не умею… Работа такая, панімаєш…
- Що ж це за діяльність така, що емансипує пам’ять про рідне коріння?
- Да ми січас воду прадайом. Очіщеную, очень харошій бізнес, - втручається у розмову його дружина, така ж репана вчорашня селянка. Опасиста п’ята точка її виразно упеленена шкіряними штанами – з виду, як опудало в городі… Та ще й ущербно москвороте...
- А там, панімаєш, пакупателі в асновном все па русскі гаварят. Нє буду же я виглядєть белай вараной…
Не в вороні, либонь, справа, а в бидлості коріння…
Коментарі