Сутність народу

Люблю я дивитись на небо та хмари,
І чути заглушені грому удари.
Люблю навіть дощ та вогку погоду,
Бо це – наша сутність - це настрій природи.

А ще наша сутність – брудні тротуари,
Ноти забутої в парку гітари.
І гуркіт машин, і вихлопи газів –
Це все, чим ми можемо пишатись наразі.

Звичайно, є шахти, і атом відкрили,
Є спроби мерців повернути з могили.
Життя ми своє наукам віддали,
І землю в залізні кайдани скували.

Збудовані танки, ракети, гармати,
Та все люто брешемо: «Ми люди – не кати»!
І зараз, я бачу цю вогку погоду…
Мені зрозуміло чом плаче природа.