Настанова

Вирує сніг... а може дощ осінній,

Та лізе з двору курява в вікно.

На підвіконні вже стоїть три пляшки пива,

А ти все робиш вигляд, немов би все одно.

Уже не віриш, що час лікує рани:

Від тисяч ран згасає все ж життя!

Та в душу лізуть «гості» геть не звані,

Тож вирішив полинуть в забуття.

Я розумію… Я добре розумію,

Що в тебе, хлопче діється в душі.

Але скажи: хіба ж бо пиво гріє?

Невже від серця в нього є ключі?

Та посміхнись, бо ж це – не день скорботи,

Не сотий день в’язниці, не перша мить життя.

Це лише хвилина осінньої негоди,

Що рано або пізно полине в небуття.

І жовте сонце ранком розвіє всі турботи,

Хоч як серце не страждало, та молоде воно!

Не раз в житті ще будуть погоди та негоди,

Та ти ж міцний боєць, немов п’янке вино.