Мотузка
- 10.02.09, 20:40
Тихо іти по туго натягнутій, тонкій мов смак ночі, мотузці для білизни… Мочити лапи в мокрих простирадлах… Піднімати погляд на фіолетово-чорні небеса. На витончено вигнутий ріг молодика, та мерехтливі, з синіми немічними губами зорі, на втикані антенами подушечки дахів і далі йти. Тремтячи над тим, як плавно розхитується мотузка, як морщиться відстань від тебе до землі, як вона заграє до тебе тручись всім тілом об розхитану мотузку.
Зупиняти подих, лякатися шаленості власного серця і йти. Не зупиняючись ні на мить. Але використовуючи всю незалежність, всю свою спритність і що вже казати, всі свої сили.
Низько торкати носом мотузки, відчувати її запах. Запах прально порошку. Відчувати її смак. Смак втомлених рук і дитячих пелюшок. Відчувати її вібрації. Якими вона от-от подарує тебе старечій відстані, що вкриває зморшками часу асфальт.
Не зупинятися, хоч і лякатись. Думати, що от вже половину шляху подолано.
А раптом зірватись. Не втриматися і впасти в болото асфальту. Подалі від чорно-фіолетових небес.
Забитись. Зламатись. Стогнати і плакати.
Впасти врешті решт.
Лежати на асфальті, ковтаючи сльози, що так нагадують смак мотузки, що став уже таким рідним…
Не мати сил йти кудись інакше. А так і лежати вглядаючись у далеку чорну фіолеть небес, перерізану тонкою тінню мотузки, яка там вібрує від кожного поруху…
Яка там холоне без руху вперед…
Яка байдуже лишилась згори…
Зупиняти подих, лякатися шаленості власного серця і йти. Не зупиняючись ні на мить. Але використовуючи всю незалежність, всю свою спритність і що вже казати, всі свої сили.
Низько торкати носом мотузки, відчувати її запах. Запах прально порошку. Відчувати її смак. Смак втомлених рук і дитячих пелюшок. Відчувати її вібрації. Якими вона от-от подарує тебе старечій відстані, що вкриває зморшками часу асфальт.
Не зупинятися, хоч і лякатись. Думати, що от вже половину шляху подолано.
А раптом зірватись. Не втриматися і впасти в болото асфальту. Подалі від чорно-фіолетових небес.
Забитись. Зламатись. Стогнати і плакати.
Впасти врешті решт.
Лежати на асфальті, ковтаючи сльози, що так нагадують смак мотузки, що став уже таким рідним…
Не мати сил йти кудись інакше. А так і лежати вглядаючись у далеку чорну фіолеть небес, перерізану тонкою тінню мотузки, яка там вібрує від кожного поруху…
Яка там холоне без руху вперед…
Яка байдуже лишилась згори…
5
Коментарі
Гість: LeRoRiYa
110.02.09, 22:05
Ты написала? Очень живо представляется картина. Кстати, спасибо за подарок.
Lubo4ka
210.02.09, 23:17Відповідь на 1 від Гість: LeRoRiYa
К сожалению не я. Очень давно увидела на каком-то сайте какой-то девушки. Ничего не помню о ней, но вот ее повести понравились, я потом еще несколько выложу, она красиво пишет. А за подарок на здоровье)))