Заздрість

« ...З тим поспішає до Заздрості, що й не змиває вже з себе чорного гною. Житло її нице – в похмурій долині, десь аж на самому дні, де ні сонця, ні вітру немає; темний, погибельний кут, переповнений холодом млявим, де не буває вогню, зате пітьми не бракне ніколи.

...В неї обличчя бліде, в неї тіло – сама тільки худість, косить очима весь час, почорніли зіпсовані зуби, в грудях жовч клекотить, а язик – у зеленій отруті. Сміху не знає, хіба що над болем чужим засміється. Не покріплюється й сном – не дають задрімати турботи: от пощастить комусь – і всихає вона, завидюща, прагне те щастя звести нанівець – та сама себе зводить, мучить себе заодно.

...Перегодом бере вона палицю, всю в колючках. Оповившись у хмару смолисту, всюди, куди б не пройшла, витолочує поле врожайне, спалює трави м’які, верхівки рослин оббиває, духом трійливим поганить народи, міста і домівки.»

Овідій. «Метаморфози». Переклад А.Содомори.