Хто лізе до нас у брати. Та будь ви прокляті...

«Ачхой-Мартановский район, на юге селения Валерик.

 В этом месте был зверски убит Висита Анзоров, скрывавшийся в надежде спасти своего 10-летнего сына. Русские солдаты отрезали голову Висите, а 10-летнего мальчика взяли в плен.

 Затем русские принесли голову Виситы к мечети селения Шалажи и на площади села, перед мечетью, играли в футбол, используя вместо мяча голову Виситы.

 Отчаявшийся 10-летний сын нападал на играющих солдат, хватался за окровавленную голову отца, пытаясь отобрать её у солдат, но затем и его русские стали гонять по площади вместо мяча».

 (Февраль- март 1944 года. Из воспоминаний Дзияудина Мальсагова, сотрудника НКВД)

 

Отдел мониторинга

Кавказ-Центр

Антиукраїнські зміни у ЗНО внесли підлеглі Табачника

Антиукраїнські зміни в програму незалежного тестування були внесені в УЦОЯО та Міносвіти.

Про це, як передає «Освіта.ua», йдеться в повідомленні керівника робочої групи з розробки програми ЗНО з історії України, завідувача лабораторії суспільствознавчої освіти Інституту педагогіки АПН України Олени Пометун.

Заява Пометун зроблена у відповідь на слова директора Українського центру оцінювання якості освіти Ірини Зайцевої, що Центр не має стосунку до розробки програми ЗНО з історії України в 2013 році, а всім займалася робоча група.

«Це не відповідає дійсності! Всі правки в програмі зроблені працівниками УЦОЯО та Міністерства освіти», - спростувала ці твердження Пометун.

За її словами, ще 27 серпня 2012 року робоча група передала до Інституту інноваційних технологій і змісту освіти Протокол засідання групи з розробки програм ЗНО. І цей документ не містив скандальних змін, повязаних з виключенням історичних постатей з програми.

«Скликали нас ще в 2011 році, і програма, яку ми створили, діяла під час тестування-2012. У серпні 2012 року Український центр оцінювання якості освіти звернувся з проханням внести деякі правки в програму. Ми зібралися 27 серпня і зробили низку технічних правок: карти подавати так-то, цю інформацію уточнити, доопрацьовану програму передали в Інститут інноваційних технологій і змісту освіти», - пояснила Пометун.

Після цього документа в робочій групі не бачили: його мав передати в міністерство Інститут інноваційних технологій, а МОН вже перенаправляє програми в УЦОЯО. При цьому передача документа, підкреслює Пометун, відбувалася більше двох місяців, оскільки на сайті Центру вона зявилася лише 8 листопада. Відповідно, напрошується думка, що хтось над нею працював.

«Побачивши остаточний варіант, я попередила, що можуть бути проблеми, адже документ не відповідає тому, який затвердила робоча група. Мені відповіли, що це не моя справа. Але раптом саме нас починають звинувачувати у змінах. Так і сказали: «Це ви так написали», - обурюється керівник групи.

«Але я не могла такого писати, я автор практично всіх програм з історії України часів незалежності. Програму не просто порізали. Там, крім прізвищ, багато правок. Слово «Галичина» у всьому тексті замінили Західноукраїнські землі, скрізь зняли словосполучення «національна ідея», «національний рух». Цих правок більше тридцяти, це навіть не зміни, а шкідництво: програма набула абсолютно антиукраїнського звучання, діти ж повинні це завчити», - заявила Пометун.

Додамо, що також вона оприлюднила на своїй сторінці в Facebook протокол засідання робочої групи з розробки програм ЗНО від 27 серпня 2012 року і фрагмент електронного листування між директором УЦОЯО Іриною Зайцевою і начальником департаменту загальної, середньої та дошкільної освіти Олегом Єреськом. Листування, за її словами, було надіслано на її пошту невідомими людьми і підтверджує маніпуляції чиновників зі змістом програми ЗНО з історії України в 2013 році.

http://www.aratta-ukraine.com/news_ua.php?id=19751

Рассєйський цинізм

ТЫВА. Местные учителя определили русский язык как иностранный
Время публикации: Сегодня в 14:35 по Имарату

Банда «прокуратура Республики Тывы» в ходе проверки средних школ выявила факты преподавания русского языка и русской литературы на тувинском языке. Начальные классы обучаются на нем полностью.

 В средних и старших классах преподается русский язык, но уроки по нему и литературе ведутся на тувинском, сообщают Новости Украины со ссылкой на ТСН.

 В банде «прокуратура» отметили, что преподавание русского языка как иностранного недопустимо, поскольку он является государственным. Кроме того, по этой причине значительное количество школьников провалили госэкзамен по русскому и лишились возможности получить высшее и среднее-техническое образование.

 В адрес руководства школ правоохранители вынесли представления о недопущении подобных нарушений. Учителя, сказано в документах, преподававшие русский язык как иностранный и в недостаточном объеме, будут привлечены к ответственности.

 «Незнание русского языка нарушает конституционные права и интересы граждан, ставит их в зависимость от языковой принадлежности, что может отразиться на формировании культуры межэтнических и межконфессиональных отношений. Государственный язык способствует укреплению межнациональных связей народов России в едином многонациональном государстве», — говорится в сообщении этого имперского ведомства.

 

Отдел мониторинга Кавказ-Центр


PS: А тепер порівняйте ситуацію із українською і російською мовами в Україні і ставлення до них Мааскви.

Називайте дітей українськими іменами

Приблизно з V ст. н.е. у слов’янському середовищі поширились двоскладові імена. В більшості, їх носили люди з високим соціальним статусом – князі, члени князівських родин та вожді племен.

Це питання, на жаль, і понині залишається малодослідженим, а самі імена поступово активно витісняються чужинськими та малозрозумілими широкому загалу.

Вчені в Польщі та Югославії, - професор Малець з Інституту польської мови Польської Академії Наук у Кракові, та професор Цірковіч з Університету в Новому Саді, згодні в тому, що саме двоскладові імена є найбільш архаїчними, найбільш типовими і мають більше відношення до древньої слов’янської спільності та її еліт. Імена, що складаються з двох слів, мали свій глибокий сенс і вимову. На жаль, сьогодні СЛОВ’ЯНИ вже не розуміють значення своїх імен. Найгірше, однак, те, що імен цих стає все менше. (У Польщі всього якихось 10% від всіх імен).

"Імена створюють систему, яка, виділяючись з усього мови деякими специфічними рисами, становить одночасно частина традиції права і звичаїв кожного суспільства" (Тадеуш Мілевський, 1969).

Ця чудова традиція права і звичаїв присутня однаково у всіх слов’янських країнах унаслідок загального походження і загального етнічного початку. Систему слов’янських імен слід проголошувати й поширювати, щоб вона не зникла і стала більш популярною і навіть обов’язковою у всіх слов’янських країнах.

Імена, ініціація і слов’янська культура

До і відразу після розпаду слов’янської спільності, тобто перш ніж слов’янські племена ввійшли в орбіту впливу чужих культур, язичницька традиція і звичаї не дозволяли членам племінної спільності, а тим більше правлячій еліті, відступати від канону двоскладових імен (600 - 1000 роки нашої ери). Дитина ставала членом суспільства (Задруга, Ополє, племена, держави), коли переходила під чоловічу опіку у віці 7 років. Під час обряду ініціації їй давали нове ім’я, а старе, дане незалежно від статі, під впливом почуттів та імпульсом матері, підлягало забуттю. Нове осмислене ім’я повинне було відповідати характеру дитини або якостям, які хотіли б у ньому бачити батьки, якщо у дитини був слабкий характер, наприклад:

Богуміл - нехай буде милий богу
Гостерад - нехай буде відрізнятися гостинністю
Мстислав - нехай буде славен помстою над ворогами


Як видно, за слов’янськими віруваннями, ім’я було закляттям і магічним знаком, пов’язаним з людиною, що його носить.

Завдяки лексичним складовим двоскладових імен, збережених звичаями та традицією, ми багато дізнаємося про культуру і систему цінностей наших предків. Ось приклади з різних сфер життя:

Життя (суфікси-буд,-жир) - Властибуд, Жирослав, Домажир.

Позитивні цінності (добро-, любо-, мило-, раде-) - Доброгост, Любомир, Радомир, Милострий.

Негативні цінності (не-) - Ніклот, Немир, Нерад.

Сенс пізнання (мисле-,-думка,-вид) - Мислебор, Гостевид, Болемисл.

Громадське устрій (держи-, гради-, влади-) - Держикрай, Градислав, Володимир.

Гостинність (-гост) - Любогост, Доброгост, Радогост.

Військова організація (-полк, вой-) - Святополк, Воїслав.

Бойова готовність (буди-, креси-) - Будивой, Кресислав.

Боротьба (бори-, рати-) - Боригнів, Ратибор.

Гідність воїна (свято-, яро-, пако-) - Святомир, Ярослав, Яромир, Пакослав.

Честь, слава (чти-,-слав) - Чтибор, Томислав, Болеслав.

Сім’я (брато-,-стрий, сестро-) - Братомил, Желістрий, Сестромил.

Власність (семи-) - Семемисл, Семавіт.

Віра (бог-,-бог) - Богуслав, Хвалибог, Молибог, Богухвал.


Це приклади присутності цінностей, почуттів, вірувань, громадського способу життя, суспільної організації в умовах війни.

Варто зазначити, що в системі слов’янських імен відсутні виступаючі в системі імен інших індоєвропейських мов назви тварин (!), зброї та реалій, пов’язаних із заняттями населення. Слов’янські імена також більш абстрактні, ніж інші індоєвропейські імена.

Види слов’янських імен у Польщі

У Польщі, як і в інших слов’янських країнах, виступають три розрізнених морфологічних типів імен.

Перший тип - двоскладові імена

Головні, найдавніші і найбільш правильні. Вони складаються з двох слів, що знаходяться між собою в певному синтаксичному та смисловому співвідношенні. Характеристика цих імен була представлена вище. В період Середньовіччя у Польщі імен такого типу використовувалося близько шестисот. Однак, з моменту прийняття християнства вони поступово замінялися західними та єврейськими іменами, і в врешті решт на рубежі XV-XVI століть були майже повністю витіснені. Виняток з цього правила становили слов’янські двоскладові імена, які носили святі Церкви, наприклад, Чеслав, Казимир, Станіслав, Вацлав, Владислав, Войцех. Також довше залишалися у вживанні двочленні імена в дворянських сім’ях, що є доказом використання двоскладових імен слов’янськими елітами. Доказом цього також слугують імена королівських і князівських династій на території всього Слов’янського світу. У Польщі слов’янські двоскладові імена носили навіть володарі з династій, які нічого спільного зі слов’янством у етнічному походженні не мали: Ягеллони (наприклад, Владислав Варненський), Вази (наприклад, Владислав IV Ваза).

У XVI і XVII століттях ми ще зустрічаємо Броніслава, Дадзібога, Доброгоста, Держислава, Ярослава, Мирослава, Мстислава, Пшемислава, Пшецлава, Володимира, Збігнєва. У XVIII столітті в Польщі вживаність слов’янських двоскладових імен продовжує скорочуватись. Ситуація змінюється в XIX столітті в зв’язку з інтересом до минулого Польщі. Починають з’являтися календарі слов’янських імен (наприклад, Т.Воєвудского у Варшавському Кур’єрі за 1827), хоча разом з ними починають з’являтися помилкові, спотворені форми слов’янських імен (наприклад, замість Збигнева з’явився Збігнєв, а замість Семовіта з’явився Земовіт) і гібридні форми - отримані з християнських імен з додатком другої слов’янської члена, наприклад: Ян - Яніслав, Юліан - Юліслав. Воскресінню деяких старих слов’янських імен сприяла також романтична література, багата старопольська мотивами з справжніми старослов’янськими іменами.

У міжвоєнний період популярність слов’янських двочленних імен продовжує зростати, завдяки діяльності неоязичницьких груп, які зверталися до міфології слов’ян і давньої системі вірувань. Слов’янські двоскладові імена популяризувалися також завдяки виданню календарів і книг (наприклад, Владислав Колодзей "Слов’янський календар") і звичаєм приймати псевдоніми у вигляді слов’янського імені. Наприклад, журнал "Задруга" не публікував повного імені автора статті - тільки ініціали, якщо ім’я автора не було слов’янським.

Зараз в Польщі діють організації, виявляють інтерес до слов’янства і вимагають від своїх членів володіння двоскладовим слов’янським іменем, що здається мені вельми позитивним явищем (наприклад, деякі харцерскі дружини у Кракові, краківське відділення товариства "Ніклот", "Крак", "Любуш") .

Який розмах нині набуло використання слов’янських імен у Польщі? Станіславів - 800 тисяч, Казімірів - 300 тисяч, Войців, Владиславів, Чеславів і Воладимирів - по 200 тисяч, Богданів - 130 тисяч. Досить велике число також Богумілів, Богуславів, Богухвалів, Святославів. Ці імена популярні завдяки їх зв’язку з християнством. З імен, які з християнством мають небагато спільного, популярні Збігнєв (400 тисяч), Ярослав, Мирослав, Веслав, Здіслав (по 200 тисяч), Пшемислав (130 тясяч), Болеслав, Броніслав, Радослав (по 80 тисяч).

Від чоловічих імен утворюються жіночі форми, про їх велику схожість свідчить про рівноправність жінок, наприклад: Станіслава (300 тисяч), Казимира (145 тисяч), Владислава (140 тисяч), Чеслава (100 тисяч). Популярні також: Вацлава, Броніслава, Людмила, Доброслава, Славоміра, Збігнева, Здіслава.

Другий тип - форми імен, що походять від двоскладових імен

Похідні форми, розбиті або скорочені, забезпечені різними суфіксами, часто зменшено-пестливими), наприклад: Ратіборек - від Ратибор, Лют - Лютогнів, Пелка - від Святополк, Войтек - від Войцех, Гневко - від Гневомір, Мілош - від Мирослав, Броніше - від Броніслав, Лех - від Лехослав, Мешко - від Мечислав, Борис - від Борислав.

Третій тип - прості імена - народні назви в функції власних особових імен

Гарним прикладом імені цього типу є популярне в Сербії ім’я Вук, швидше за все утворене від відомого в Середні віки імені Вілчан - володар Вилітів зі значенням "нехай буде як вовк, войовничий, хижий, умілий воїн". Інші імена цього типу: Квятека ("хай буде як квітуча рослина, прекрасний і огрядний"), Одолан (від дієслова "здолати"), Шиба (від "Шиба", тобто бити), Кохан, Мілаван, Ласота.

Загрози

Причиною зникнення слов’янських імен є процес акультурації. Розглянемо цю проблему з точки зору Польщі та поляка. Зараз найнебезпечнішим є лихо під назвою американізація. Зустрічаються такі імена, як Анжеліка, Лінда, Ларі, Марк, Денис, Роб, Маркс, Енді, Валентинка ... Це, звичайно ж, результат напливу низькопробної американської або німецької поп-культури, особливо беззмістовних фільмів і телепрограм. До 1989 року таких імен в Польщі не було зовсім, завдяки чітким діям цензорів і Міністерства культури і мистецтва.

По іменах в Польщі можна також легко помітити вплив німецької культури і одвічного "Drang nach Osten". Робертів, Конрадів, Каролів та Генріків серед поляків вже мільйони.

Фактично з Німеччини до Польщі прибуло і християнство, а з ним і Біблія і численні гебрайські імена. Незважаючи на їх ополячення, значне число близькосхідних імен вказує на рівень занепаду традиції слов’янської культури та звичаїв. Зараз виходить, що "типово польськими" є такі імена, як Матеуш, Лукаш, Петро, Рафал, Юзеф. З причини того, що римський папа (покійний Іоан Павло ІІ, прим.«Аратти») мав польське походження, популярність гебрайською імен Ян і Павло перейшла кордон абсурду. Єдиним виходом з цієї ситуації буде державна програма відмови від чужинських імен, і популяризація древніх слов’янських імен.

Прикро, але на пострадянському просторі, власне на теренах України, складається подібна до польської ситуація з іноземними іменами (згадайте хоча б психоз із поширення імен з латиноамериканських серіалів)…

Способи порятунку двочленних імен

Щоб зберегти існування двочленних слов’янських імен як етнокультурного прапора, який відрізняє нас від представників інших мовних груп, необхідно проводити заходи з популяризації їх у культурі:
  • вибір літературних і артистичних псевдонімів у формі двоскладових слов’янських імен, наприклад: письменники Людовит Штур, Збігнев Ненацкій, Барні Рогаліца;

  • запровадження обов’язкового слов’янського імені в організаціях національної та слов’янської спрямованості;

  • найменування фірм, магазинів, об’єднань, вулиць такими іменами (наприклад, відома в Польщі ковбасна фірма "Доброслава");

  • пропаганда періоду раннього середньовіччя через археологічні експедиції та історичні засідання, адже всі правителі в цей період мали слов’янські імена; наділення героїв книг, віршів, фільмів двоскладовими слов’янськими іменами;

  • видання календарів зі списком слов’янських імен, притому виключно правильних.

Одним словом, мова йде від тому, щоб впроваджувати слов’янські імена в кожній сфері нашої діяльності: на рівні політики, економіки, культури, науки. Слід пам’ятати про наших дітей, які незабаром з’являться на світ. Подумаємо вже сьогодні про слов’янських іменах для них! На жаль, сьогодні у зв’язку з юридичними вимогами ми не можемо собі дозволити давати дитині ім’я у віці 7 років. Ці імена ми повинні шукати в списках слов’янських імен, історичних джерелах, літературі, а також в оточуючих нас назвах місцевостей, наприклад: Володимира, Святослава, Ярослава та Богдана в Україні, Братислава - у Словаччині, Літомисля в Чехії, Златібора - у Сербії ,у Польщі: Водіслава, Ратібужа, Мислібужа, Пшемисла, Ярослава, Держислава, Вроцлава.

То ж – плекаємо рідні імена та традицію, яка своїми коріннями поєднує нас із тисячолітньою спадщиною предків!

http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=2517

Словник галицького діалекту

Людині, що народилась та живе у Львові, стає дивно, коли хтось з українців не розуміє такі звичні для львів’ян слова – “кобіта”, “пательня”, “мешти” чи “канапка”.

А вся справа в тому, що Західна Україна довгий час жила окремо від решти України, під владою то Австро-Угорщини, то Польщі, звідки і влилось у нашу мову стільки гарних слів :-)

Алярм – сигнал, тривога
Амбулянс – медична допомога
Андрус – злодій
Андрути – вафлі

Багнет – штик
Бадиль – бур’ян; в переносн. – жлоб, рагуль, роздовбай
Балакати – говорити (балак – розмова)
Бальон – повітряна куля, м’яч
Бамбетель – кімнатна лавка зі спинкою
Баняк – каструля
Батяр – шибеник, хуліган
Бздура – нісенітниця
Бігме – заприсягтися, поклястися, забожитися
Біня – дівчина
Брама – ворота
Бусько – лелека

Вар’ят – божевільний
Вельон – фата молодої
Виходок – вбиральня
Вуйко – дядько
Вуйна – тітка

Галіція – Галичина
Гальба – кухоль
Гара – горілка (або самогон)
Гонор – честь
Гуляти – танцювати

Ґазда – господар
Ґаляретка – желе, мармелад
Ґречний – ввічливий
Ґудз – вузол

Дедьо - тато
Дефіляда – парад
Дзиґар – 1. сигарета 2. годинник (Дзиґарок)
Дупа – срака

Жовнір, жовнєж – солдат, воїн

Забава – свято, танці
Заліско – праска
Зафундувати – виставляти
Захцянка – бажання
Зимно – холодно
Зупа – cуп

Камізелька – жилет, безрукавка
Канапа – диван
Канапка – бутерброд
Калапуцькати – перемішувати
Карамболь – зіткнення
Кашкіт (кашкет) – кепка
Каштелян – комендант
Квасний – кислий
Келих – чарка
Керунок – напрям
Кнайпа – бар, кафе, ресторанчик, забігайлівка; в минулому - шинок
Кобіта, кобєта – жінка, дівчина
Когут – півень
Колєжанка – товаришка, колега жін.
Креденс – шафа зі скляними дверцятами
Кремпуватися – соромитися
Кримiнал – тюрма
Криж – полотно, сукно, відріз тканини
Крижі – нижня частина спини
Криївка – таємне сховище
Кріс - рушниця
Ксьондз – священик
Кумпель – товариш
Куцати – блювати, ригати
Куця – свиня

Легінь – юнак
Летовище – аеропорт
Лєгуміна – десерт
Локаль (льокаль) – 1. ресторан, шинок 2. Квартира
Люстро – дзеркало
Люфа – дуло
Льох – підвал
Льоха – свиня (яка має народити)

Мандибурка – картопля
Мантилепа – неохайна людина
Маринарка – піджак
Марципан – делікатес
Морва – шовковиця
Москаль – росіянин
Мешти – туфлі, взуття
Нагла поміч – швидка допомога
Нагнітки – мозолі
Нарваний – наглий
Небіжчик – покійник
Нездалий – непридатний
Ногавиця – штанина

Обійстя – подвір’я
Обмова – плітки
Обрус – скатертина
Одір (вогір, оґєр) – некастрований кінь
Оздоба – прикраса
Оферма – незграба

Пательня – сковорідка
Пацьорки – намисто
Паця’ – порося
Пащекувати – грубо говорити
Писок – рот, стулити писок – сидіти тихо
Пінда – дівчина-підліток
Пляцки (пляцок) – солодкий пиріг або деруни, картопляники
Покій – кімната
Помарніти – схуднути
Портки – штани
Презент – подарунок
Проплі – перхоть
Прятати – прибирати
ПублІка – шльондра
Пуделко – коробочка
Пулярус (полярес) – гаманець
Пуцувати – чистити
Пуцька – прутень, статевий член

Рандка (рантка) – побачення, зустріч
Ревізія – обшук
Рейвах – розгардіяж, бардак
Ресторація – ресторан
Ринва – стічна труба
Ровер – велосипед
Ружа – троянда
Румегати – жувати, пережовувати
Рура – труба

Склєп – магазин
Слічний (шлічний) – гарний, симпатичний
Смарувати – змащувати
Сподні – спідні штани, кальсони
Статечний – пристойний
Стирка – повія
Стрийко або Стрий – брат тата
Стрих – горище

Табака – піхва
Трафунок – випадок

Файка – люлька
Файно – добре
Фармація – аптека
Фацет – парубок
Фест – швидко
Філіжанка – горнятко
Фіра – віз
Фірман – їздовий, "водій" возу
Фіранка – гардина (рос. штори)
Фоса – рів
Фотель – м’яке крісло
Фрезура (фризура) – зачіска
Фузія (фузея) – гармата

Цівка – струмінь (води)
Цімбор – приятель (цімборка – приятелька)
Ціп’я - курча
Ціхо (ціхутко) – тихенько
Цукерня – кондитерська
Цьомати – цілувати
Цьотка – тітка

Чуприна – шевелюра

Шваґро (швагро) – чоловік сестри
Шлях(Шляк) би тебе трафив – лайка, побажання наглої смерті
Шпацирувати – прогулюватися
Шпиталь (рідко госпіталь) – лікарня
Шпрехати – говорити
Штинь – сморід
Штрика (штрека) – залізна дорога

Знищується Національний Центр Довженка

В Україні знищується Національний Центр Олександра Довженка. Це золотий запас України – єдине в країні державне підприємство, що опікується збереженням, реставрацією, вивченням і примноженням Національного фільмофонду повідомляє Gazeta.ua. Зараз 90 відсотків співробітників звільняють, а приміщення “окупувала” російська фірма, стверджує колишній головний інженер Центру Сергій Бей-Безпалько.

“В Москві є фірма, яка називається творча лабораторія “Саламандра”. До останнього часу – це один з найбільших тиражувальників фільмів у Російській федерації. Приблизно в березні 2012 року вони попросились поставити у нас одну чи дві проявочні машини. А влітку вже повністю переїхали зі своїм обладнанням з Москви в Україну. Поставили охорону та двері на замках тільки з одного боку, з їхнього. Тобто, коли ми заходимо, нас мають пускати, а коли вони – то без проблем, – каже Сергій Михайлович.

Він пояснює, Національний центр Довженка має власний цех фільмокопій. Його модернізували в 2009-2011 роках.

“Обладнання закупили на 3 млн. 133 тис. євро. Знаю точну суму як головний інженер. Все працює, але замовлень немає. А “Саламандра” прямий конкурент. І роботи в них вистачає навіть у вихідні. І частково користуються нашим обладнанням. Центр Довженка доводять до банкрутства, – уточнює. – Коли почав протестувати, зіпсував стосунки із керівництвом. Написав листа до Міністерства культури. Комісія з 5-6 людей працювала 16 січня. Вони встановили, що Центр передав в оренду приватному підприємству більше 500 м.кв. без відповідного оформлення. Гроші нашому підприємству не надходять. Директора не було, тому домовились що вони знову прийдуть 22 січня. В цей день їх не пустили, а мене звільнили 23-го. Написали, що “без відома керівництва допустив на територію підприємства невстановлених осіб”.

Каже, що бачив наказ № 48, за яким всіх співробітників Центру мають або звільнити або скоротити.

“Там написано, що у зв’язку із завершенням модернізації технічного оснащення” необхідно попередити перерахованих нижче працівників про наступне звільнення у зв’язку зі скороченням чисельності штату. І перерахували 89 працівників з 93-х. Залишили тільки гендиреткора і його заступників. Але дати в наказі не було. Його у мене забрали, коли звільняли. Знаю, що зараз звільнили реставратора, а без нього фільми реставрувати неможливо”, – запевняє Сергій Бей-Безпалько.

В Національному центрі кажуть, що коментар може дати тільки гендиректор, якого зараз немає на роботі.

Автор: Богдана ЄВСЄЄВА для Gazeta.ua

Корабель СКР-112 – легенда українського військового флоту

Подія, що сталася 21 липня 1992 року в Україні, набула гучної назви “сенсація” і надовго залишила свій слід в історії Українського військового флоту.

Несподіваний і відважний перехід сторожового корабля Чорноморського флоту СКР-112 із Кримської військово-морської бази до порту Одеса підняв на Чорноморському флоті справжній “дев’ятий вал”, і був охрещений “Авророю” і “Прометеєм” Українського флоту.
                                               
                                                        СКР-112 (ВМС України) з бортовим
                                                    номером 200 стоїть біля Угольної стінки
                                                               у Севастополі, 1993 р.

Несподіваний і відважний перехід сторожового корабля Чорноморського флоту СКР-112 із Кримської військово-морської бази до порту Одеса підняв на Чорноморському флоті справжній “дев’ятий вал”, і був охрещений “Авророю” і “Прометеєм” Українського флоту.

Про складну долю легендарного корабля, який першим увійшов до складу Військово-Морських Сил України, розповідає Перший Командувач ВМС України, народний депутат України, голова Спілки офіцерів України віце-адмірал БОРИС КОЖИН.

Сьогодні, через багато років після цієї легендарної події, напередодні 10-ї річниці створення Військово-Морських Сил України, ми повинні заново переглянути цікаві сторінки історії Українського військово-морськового флоту для того, щоб цінувати той величезний здобуток, за який боролися мільйони українців протягом довгих років – Українську Незалежну Державу.

Яскравим прикладом відчайдушної любові і відданості Україні був вчинок екіпажу сторожового корабля СКР-112. Важливо, що це відбувалось в складний час, коли Україна ще тільки починала жити у умовах незалежності, і фактично залишалася під впливом Росії. Справді, важко повірити в те, що не так давно у спину людям, які одягнули форму українських моряків, свідомо і твердо обрали шлях підтримки і творення національної держави, лунала лайка і погрози. Навіть неупередженій людині зрозуміло, що безперервний психологічний тиск подеколи важчий, ніж погрози фізичної розправи. Останнім часом робляться спроби “підфарбувати” період відродження Українського флоту людьми, які мали лише дотичне відношення до нього у найважчий час 1991-1992 років. Чи то робиться на замовлення і догоду, чи від гіпертрофірованої амбітності, однак правда залишається все ж за тими, хто брав на себе сміливість розпочинати з нуля, розв’язувати неймовірно складні державотворчі питання без винагород і похвали.

Першу звістку про несподіваний перехід сторожового корабля СКР-112 в п. Одеса я отримав о 10-й годині ранку 21 липня 1992 року. Як командувач Військово-Морськими силами України я негайно зателефонував начальнику штабу Чорноморського флоту віце-адміралу Г.Гурінову і запропонував: “Якщо є воля людей, то хай корабель іде в Одесу”. На це віце-адмірал відповів погрозою, що при потребі він використає зброю.

Тоді не було часу для роздумів, діяти треба було негайно. Терміново я виїхав на севастопольське радіо з метою проінформувати севастопільців про подію і попередити про ймовірне застосування зброї командуванням ЧФ проти СКР-112.

Перервавши радіоефір місцевого радіо, я звернувся до севастопільців з наступною промовою: “Шановні севастпольці! До Вас звертається командувач ВМС України контр-адмірал Б.Кожин. 20 хвилин тому мені стало відомо про те, що екіпаж сторожевого корабля СКР-112, який дислокувався в Донузлаві, підняв Державний прапор України, вийшов в море і зараз направляється в порт Одеса. Перед цим особистий склад цього корабля на чолі з командиром капітан-лейтенантом Сергієм Настєнко прийняв військову присягу на вірність народу України. Корабель з мирною метою вийшов в море, підняв Державний прапор України, проходить в її териториальних водах і направляється в порт Одеса. Коли я звернувся до начальника Чорноморського флоту віце-адмірала Гуринова з проханням не протидіяти сторожевому кораблю СКР-112, то отримав відповідь, що по караблю буде застосована зброя, а це може привести до людських жертв. У складі цього екіпажу відбувають службу і представники міста Севастополю, ваші діти та онуки.

Тому, дорогі севастопольці, не втрачаючи часу, телефонуйте по всіх телефонах на командний пункт Чорноморського флоту і вимагайте від його командування в жодному випадку не застосовувати зброю проти сторожового корабля СКР-112.

З прибуттям в Одесу компетентної комісії, нею будуть оперативно і всебічно вивчені причини такого відчайдушного кроку екіпажу, про що ви будете своєчасно проінформовані через усі засоби масової інформації”.

Та незважаючи на всі спроби уникнути конфлікту, який міг привести до людських втрат, протягом восьмигодинного переходу корабель СКР-112 переслідували направлені з командного пункту флоту кораблі МКД-184 і МПК-93 з метою примусити ”втікача” повернутися. Застосовувалося все: стрільба із артилерійської установки в повітря та по курсу корабля, небезпечне маневрування із зближенням з метою навалу і нанесення пошкоджень, спроби висадження на корабель групи захоплення. Проте, ніякі заходи командування ЧФ не примусили екіпаж корабля СКР-112 змінити свій курс і о 18 год. 50 хв. корабель прибув до порту Одеса і пришвартувався біля пірсу бригади прикордонних кораблів України.

Ще й досі, ми не можемо з впевненістю назвати всі причини, що привели до такого відчайдушного кроку екіпаж корабля СКР-112. Це зумовлено тим, що дехто не хоче допустити розголошення компроментуючих фактів. Але деякі з них все ж таки відомі. Як заявив сам командир корабля капітан-лейтенант Сергій Настенко, головною причиною, що примусила екіпаж до несанкціонованих дій, були неправомірні дії командування Чорноморського флоту в умовах відсутності рішень щодо флоту на рівні державних комісій.

Дійсно, у липні 1992 року на флоті склалася нездорова атмосфера. Незважаючи на Дагомиську угоду, на кораблях і в частинах посилився тиск на тих, хто присягнув на вірність Україні. У моряків не вистачало терпіння, щоб винести всі приниження і утиски з боку керівництва Чорноморського флоту. Не витримуючи щоденного психологічного натиску, моряки-чорноморці, які присягнули Україні, в буквальному значенні тікали з кораблів і зверталися по допомогу до орггрупи ВМС України.

У дні, які передували переходу СКР-112 до Одеси, були усунуті з посади начальник штабу 17-ї бригади кораблів ОВРта капітан 2 рангу Микола Жибарєв, заступник командира бригади капітан 2 рангу Юрій Тарабукін, помічник командира дивізіону із роботи з особовим складом капітан-лейтенант Василь Горобець. Від Сергія Настенка неодноразово вимагали подати рапорт на звільнення в запас. Причина вже відома: складання присяги на вірність народу України. Частині офіцерів, з цієї ж причини, безпідставно не присвоювались наступні військові звання. Виключали неблагонадійних зі списків на отримання житла. Все це виявилося останніми краплинами, що переповнили чашу терпіння. Підтверджує згадані факти і спогад безпосереднього організатора і учасника тих подій, начальника штабу бригади капітана 2 рангу Миколи Жибарєва: “13 липня 1992 року мене було усунено від посади начальника штабу з’єднання. Разом з моїми підлеглими офіцерами В. Устименком, В.Горобцем, В.Зарембою, С.Настенком ми вирішили вчинити незвичайний вчинок, який би прикував увагу до 17-ї бригади кораблів охорони водного району Кримської ВМБ, бо бачили пасивність керівництва Міністерства оборони України. У цьому становищі, на думку багатьох офіцерів, якщо не вжити рішучих заходів, то нас переб’ють, як перепілок. Вранці 21 липня на зустрічі з офіцерами і мічманами корабля команда вирішила йти до Одеси під Державним прапором України”.

Реакція командування Чорноморського флоту на чолі з адміралом І.Касатоновим була передбаченою. Як і очікувалося, адмірал назвав перехід СКР-112 злочином. Уже 21 липня він виступив із заявою для представників ЗМІ, де звинуватив Міноборони України, через односторонні дії якого становище на флоті продовжує бути вибухонебезпечним. На його думку, орггрупа ВМС України перейшла до практики вихоплення кораблів із бойового складу флоту, приведення його до присяги, захоплення бойової техніки та пунктів управління.

Командування Чорноморського флоту аж із шкіри лізло, щоб скласти про цей інциндент громадську думку в усьому світі як про корабель, що порушив усі норми і правила і став справжнім терористом.

Посипалися протести і заяви, активізувалися прес-конференції командувача Чорноморським флотом адмірала Касатонова, на яких за старим сценарієм звинувачувалося керівництво Міністерства оборони і ВМС України. У громадськості хотіли створити імідж проведення в такий спосіб протиправної акції державного рівня.

Через два дні після переходу бойового корабля у Севастополі зустрілися парламентські делегації Росії та України. Присутніх на прес-конференції особливо цікавила позиція І. Касатонова. Ось найсуттєвіше із адміральської анафеми Україні: “Міноборони України і Служба базпеки перейшли на поодиноке вербування кораблів”, “це інспірована операція”, “втеча корабля…результат того, що приймається українська присяга”, “таємна війна проти Чорноморського флоту” та ін. Проте, “касатонівцям” не вдалося очернити цей героїчний вчинок в очах представників свідомої громадськості. Поодинокі люди, колективи та представники різних громадських організацій всебічно підтримували моряків СКР-112. Про це свідчить наявність багатьох листів подяки. Наприклад, приведу витяг з листа мешканця міста Севастополя Бондаренка: “Підтримую дії екіпажу СКР-112. Це приклад для всіх, як треба любити свою Вітчизну. Ті, хто вболіває за флот України і за свою Вітчизну, усі з Вами, адмірал Кожин!”

Після довгих з’ясувань ситуації на Чорноморському флоті, у штабі ЧФ відбулась прес-конференція, на якій адмірал Касатонов відповів на запитання журналістів про відгін СКР-112 Кримської ВМБ до Одеси. І.Касатонов визнав, що корабель штабу МДК зробив попереджувальну чергу із артустановки. Він заявив протест першому заступнику голови ВР України В. Дурдинцю, який очолював українську державну делегацію на переговорах про флот, а також міністру оборони України генерал-полковнику К.Морозову. При цьому Касатонов неодноразово наголошував, - що самовільна передача корабля до складу ВМС України – це акція політичного характеру.

Після цього в Севастополі відбулася незвичайна чотиригодинна зустріч керівників делегацій на переговорах про Чорноморський флот – Ю.Ярова і В.Дурдинця. У розмові, в якій обговорювалися питання здійснення Дагомиських домовленостей про Чорноморський флот, взяли участь офіцери орггрупи ВМС України, члени військової ради Чорноморського флоту, голова Верховної Ради Криму М. Багров, представник Президента України в Севастополі І.Єрмаков, голова Севастопольської міськради В.Семнов, інші офіційні особи. Особливість зустрічі полягала в тому, що вперше представники місцевої влади спробували якось вплинути на учасників переговорів про долю Чорноморського флоту.

За “круглим столом”, я мав бесіду з адміралом Касатоновим. Ми висловили кожен свою думку щодо недозволеного переходу сторожового корабля СКР-112 із Кримської ВМБ до Одеси. Я зі свого боку заявив про те, що якщо подивитись не на формальний бік справи, а врахувати причини більш глибокого характеру, то цей перехід є криком душі людей, які в числі перших присягнули Україні, і зазнали лише приниження та морально-психологічного тиску, знаходячись у безправному становищі. Пам’ятаю, що моя думка знайшла добрі відгуки серед присутніх.

В ті часи, Український флот був нерозривно пов’язаний з політикою Російської Федерації, яка не могла спокійно поставитись до такого небезпечного для неї інцеденту.

29 липня 1992 р. МЗС Росії направило МЗС України ноту, в якій наголошувалося на тому, що факт “угону” корабля і його місцезнаходження в порту Одеса вносить дестабілізуючий елемент у становище на Чорноморському флоті і створює складнощі у справі стабілізації Дагомиських угод між Російською Федерацією та Україною про подальший розвиток міждержавних відносин від 28 червня 1992 р. в частині, яка стосується Чорноморського флоту. В зверненні пропонувалося вирішити проблему шляхом повернення корабля СКР-112 у склад Чорноморського флоту і проведення спеціального розлідування по факту “угону”. Таким чином, події, пов’язані з екіпажем СКР-112, виплеснулися на міждержавний рівень.

Дуже важливо, що саме в апогей протиукраїнської напруги навколо переходу СКР-112 військове керівництво Української держави виявилося спроможним зайняти ясну і тверду позицію, яка не стала фарватером курсу державної машини Росії, що розпалася. Саме ця позиція чітко простежується в заяві міністра оборони України генерал-полковника К.Морозова з приводу становища, що склалося на Чорноморському флоті. По-перше, у заяві Міністерство оборони України заявило рішуший протест командуванню Чорноморського флоту і поставило вимогу негайно припинити протиправні дії проти громадян України, які проходять військову службу в своїй державі. По-друге, міністр наголосив на тому, що Україна розглядає питання про флот на підставі рішення Верховної Ради про цілісність, неподільність та недоторканість її території. Для розвитку Дагомиської угоди між Україною та Російською Федерацією державна делегація на переговорах з питань Чорноморського флоту запропонувала головні напрямки їх рішення, які б привели до окремого базування флотів України та Росії на її територіях. Незважаючи на правову основу розгляду Україною саме таких напрямків, російська сторона заявила свої претензії на частину Чорноморського флоту, включаючи інфраструктуру, і, не погоджуючить на роздільне базування сил, заводить переговори в глухий кут.

Для вирішення цих проблем міністр оборони пропонував переглянути свої позиції людям, що причетні до питання про Чорноморський флот, переглянути з точки зору особистої відповідальності за нагнітання обстановки і можливих негативних наслідків. Наприкінці, К.Морозов заявив: “Ми не входимо у військові блоки, не розміщуємо свої війська на територіях інших держав. І на нашій території не повинно бути військ, підлеглих іншим державам… Ми готові на компроміси, готові проявити добру волю, але ділити Україну – ніколи! Вона неподільна і недоторкана!.”

Тому, доля вирішила так, що коли керівництво обох держав не могло вирішити питання про флот і люди залишалися не захищеними, на допомогу приходило Міністерство оборони України. “Приймаки у рідній хаті”, - так називали орггрупу ВМС України в місті Севастополі очевидці тих подій. Зокрема, Микола Жибарєв пригадує, що “У Севастополі, в цьому “городе русской славы”, містився штаб Чорноморського Флоту під орудою войовничого адмірала Касатонова та орггупа ВМС України (Кожин). Касатонівці мешкають у розкошних особняках, а група Кожина притулилася по-сирітському у школі прапорщиків. Школа нагадує Смольний 1917 р. Кожного Божого дня добираються сюди офіцери та мічмани, списані з касатонівського флоту за присягу Україні. Тікають матроси з кораблів, як колись невільники із галер турецьких. Тікають від мордобою, від катувань”.

Для того, щоб оперативно розібратися в остановці, вияснити морально-психологічний настрій особового складу корабля, до Одеси негайно відбув капітан 3 рангу М.Мамчак, кореспондент газети “Флот України”. Доповідаючи мені про свої спостереження, перехід сторожового корабля СКР-112 він охарактеризував як “світова сенсація”.

Мені сподобалось те, що Мирослав Андрійович поставив перед собою завдання розібратися в мотивах, які спонукали екіпаж до такого кроку. Ось висновки Мирослава Мамчака: “Провівши бесіди практично з усіма членами екіпажу, можу погодитися тільки з тим, що, дійсно провокації були. Але тільки з боку шовіністично налаштованого командування бригади і Кримської ВМБ. Саме образливе, зневажливе ставлення до людей, які на законній підставі, за покликом свого серця присягнули Україні, призвело до безпрециндентного виклику екіпажу СКР-112”.

У середені серпня 1992 року група офіцерів ОГ ВМС України під моїм керівництвом в Одесі вивчала стан справ на сторожовому кораблі СКР-112. Пам’ятаю: ми дві доби ночували на кораблі, я провів індивідуальні бесіди з усіма військовослужбовцями корабля. В результаті, я прийшов до висновку: незважаючи на те, що корабель знаходився на відстої і мав дещо поламану матеріальну частину, настрій людей був чудовий. Моряки пишались тим, що свій намір перейти на службу до ВМС України вони здійснили першими на Чорноморському флоті. І цю радість не змогла затьмарити навіть трагічна смерть штурмана корабля старшого лейтенанта П.Канюкова.

Нас касатонівці не раз звинувачували в тому, що ми зробили СКР-112 своїм пропагандистським “прапором”. Дозволю собі з цим не погодитися. Прикро було те, що різні численні поточні події якраз і не дали змоги привернути увагу до СКР-112 всього особового складу ВМС України, Чорноморського флоту, населення Севастополя, Криму й України.

Через декілька років після тих конче бурхливих непередбачувальних подій, які ввійшли щербиною в моє життя і життя моїх бойових друзів, важко дати відповідь, куди ж дівся легендарний СКР-112?

Пам’ятаю: ходили різні чутки, лунали різні пропозиції стосовно подільшої долі корабля. Перемогла суспільна думка, що краще визначити місце його “вічної стоянки” – Дніпровську набережну в місті Запоріжжі.

Правда, “СКР-112” самостійно повернувся до Севастополя, - гучна історія з його відгоном дістала своє продовження.

Але, відверто кажучи, ніколи, навіть в страшному сні, я не міг уявити, що ми так безглуздо втратимо корабель – історію, живу морську реліквію України, який міг стати діючим музеєм для громадян України, служив би справі військово-патріотичного виховання молоді. Комусь цей корабель був як кістка в горлі. На мою думку, скоріше всього, на чиєсь замовлення хтось спеціально хотів знищити героїчну славу корабля СКР-112.

У Севастополі був навіть створений “Комітет захисту сторожового корабля СКР-112”, в якому діяли представники громадських організацій з багатьох областей України. Ніколи не забуду, скільки клопоталася щира патріотка зі Львова Лідія Мадоян, щоб не дати знищити корабель. Вона зверталася до командування ВМС України, переконувала, просила, але її голос так і залишився не почутим.

На початку серпня 1996 року в українських газетах, по радіо і телебаченню йшла мова про звернення до вищих посадових осіб держави з проханням не допустити знищення корабля. Але відповідні посадові особи не приділили тому належної уваги. Чому? Відбутися мовчанням не можна, коли сталося духовне пограбування України, історичного надбання її народу.

Хочу зауважити, що історія сторожового корабля мала особисто для мене важливе значення ще й тому, що саме на цьому легендаврному кораблі СКР-112 я прослужив у молоді офіцерськом майже п’ять років і був його командиром, борознив простори Середземного моря й Атлантичного океану. Тому, важко уявити наскільки болісно і водночас радісно було мені за те, що саме цей корабель одним з перших увійшов до складу ВМС України. Вважаю – це поклик долі, що саме цей корабель став першим кораблем відроджуваного Українського флоту.

Історія СКР-112 свідчить про те, як нам треба берегти і плекати свої духовні святині. Бо яким важким не було б економічне становище в Україні, але наші люди, мабуть, як ніхто, добре знають, що не хлібом єдиним живе людина. Вона потребує духовної їжі, яка дає потужний заряд енергії, моральної та фізичної сили, перш за все нашій молоді.

На закінчення хочу наголосити: історія не знає умовного способу. Вона не залежить від нашої памяті. Вона залежить від наших дій. Сьогодні ми не просто будуємо Український військовий флот. Разом з ним ми відроджуємо морську славу України.

Борис КОЖИН,
перший головнокомандувач ВМС України, віце-адмірал.

Січень, 2002 р.

Чому українці не люблять "русскіх"?

Знайшов цікаву замітку, хоча все усім зрозуміло і так чого.... але тут як на мене написано досить доступно і що головне - зрозумілою для самих росіян мовою :).
Не перекопійовую увесь текст, так як "стукачі" дадуть знати модерам і його скоріш за все видалять, тому тільки зсилка:

http://uainfo.censor.net.ua/heading/public/73015-pochemu-ukraincy-ne-lyubyat-russkih.html

Чим озброєна українська армія?

Україна відстала на ціле покоління від провідних держав світу щодо рівня озброєння Збройних Сил.

Це констатував в інтерв’ю Радіо Свобода директор Центру досліджень армії, ВПК і роззброєння Валентин Бадрак.

Таким чином експерт прокоментував заяву начальника Генштабу – головнокомандувача Збройних Сил України генерал-полковника Володимира Замани про те, що до кінця 2017 року у діяльності війська передбачається запровадити стандарти провідних армій світу. Цю заяву навело УНІАН. За словами Валентина Бадрака, керівництво держави нехтувало проблемами армії всі роки незалежності, виділяючи на оборону обмаль коштів.

– Наскільки реально до кінця 2017 року запровадити у діяльності українського війська стандарти провідних армій світу?

– Українська армія, на сьогодні, на жаль, стосовно використання озброєнь, відстає десь на покоління від провідних армії світу. І тому, навіть якщо пріоритетні програми будуть виконані (а це ракетний комплекс «Сапсан», нові корвети, модернізація всього парку літаків, зокрема, літак Ан-70), навіть це не дасть можливості Україні бути озброєною так, як провідні армії світу. На виконання цих завдань, за нашими підрахунками, треба щонайменше сім років і якщо саме на ці цілі виділятимуть не менше 700-800 мільйонів доларів щороку. Ми можемо погодитися з тим, що буде суттєво поліпшена бойова підготовка, що українська армія перейде на контрактний спосіб комплектування до кінця 2017 року. Але в України немає жодних шансів дістатися такого рівня, щоб оперувати новітніми системами – саме такими, якими оперують нині провідні армії світу.

– Ви кажете, що треба мінімум 700 мільйонів доларів щороку, щоб не відставати у розвитку Збройних Сил України… А скільки на ЗСУ має бути виділено грошей цього, 2013 року?

– Ми можемо розраховувати десь на 200-300 мільйонів доларів. І такі підходи не дозволять активізувати програми, які оголошені пріоритетними.

– Ви заявляєте, що військо України відстає за розвитком від провідних армій світу на ціле покоління…

– Так…

– А коли було закладено таке відставання? При нинішній владі України? Чи й при попередніх?

– Абсолютно справедливо, що це стосується не лише нинішньої влади. Це стосується фактично всіх українських властей, що були від самого початку (здобуття незалежності). Для порівняння – протягом десяти років Україна має військовий бюджет ушестеро менший, ніж Польща. При тому, що Польща має сьогодні удвічі менше військо – сто тисяч вояків.

До того ж, Україна має сьогодні величезну проблему, пов’язану з тим, що вона оперує літаками і зенітно-ракетними системами радянського виробництва і лише згода російської сторони могла б довести ті системи до покоління «4+». Але, наскільки мені відомо, російська сторона навіть відмовляється від переговорів стосовно модернізації українських зенітно-ракетних систем.


Олександр Лащенко, Радіо свобода

PS: "До того ж, Україна має сьогодні величезну проблему, пов’язану з тим, що вона оперує літаками і зенітно-ракетними системами радянського виробництва і лише згода російської сторони могла б довести ті системи до покоління «4+». Але, наскільки мені відомо, російська сторона навіть відмовляється від переговорів стосовно модернізації українських зенітно-ракетних систем."
(Ось вона суть наших "старших братів", які тільки і думають про нашу "безпеку", а власне керівництво країни іде у всьому їм на поводу).
Як на мене - ми особисто повинні дбати про безпеку країни:
-виховувати дітей на українській історії про своїх героїв;
-стимулювати дітей проходити літні табори відпочинку у військово-патріотичних літніх лагерях;
-частіше ходити із дітьми у походи, де навчати їх, а також вчитись самим урокам виживання, орієнтації на місцевості, та засобам маскування, привчати їх і вчитись самому уміти зауважувати під час походу зручні місця (гіпотетично) для засідок чи схрону;
-водити дітей у тири і привчати поважати і любити зброю.

Саме таке виховання і породило епоху героїв-упівців, які стали легендою для усього світу, але не для власної країни, методику і засіб ведення успішної партизанської війни яких вивчають у провідних арміях світу і дотепер - Великобританія, США. На жаль, як показує історія - безпека України завжди у руках народу, а не армії, якою керують інородці, і віддають смертельні для країни накази, як то розпуски армії у 1917 році чи так-званої модернізації у 2010-му, що тривають і дотепер.

Смолоскипна хода на честь Степана Бандери охопила усю Україну

Цьогоріч головним організатором факельної ходи 1 січня, до дня народження провідника ОУН Степана Бандери, стали фаворити парламентських виборів — партія «Свобода». «Свіжі» і бадьорі «свободівці» змогли організувати ходу зі смолоскипами ледь не в кожному обласному центрі України. Окрім Львова, Києва та міст Західної України, де акції на честь Бандери вже понад десятиліття є традиційними і досить масовими, смолоскипні марші пройшли у десятку міст Лівобережжя, навіть у Луганську. Українські націоналісти шахтарського краю підійшли до вшанування пам’яті провідника творчо — замість ходи, яка апріорі не могла бути в цьому місті масовою, вони влаштували невеликий мітинг та історичний квест. Як завжди, відбулися урочисті події і в рідному селі Степана Бандери — Угринів, що на Прикарпатті.

Найграндіознішою видалася смолоскипна хода в столиці України — більше тисячі людей пройшли нарядним Хрещатиком, освітлюючи шлях середньовічними містичними факелами. Увага до «Свободи» настільки велика у західних демократіях, що чи не вперше фото зі смолоскипної ходи до дня народження Бандери потрапили у фотострічку новин провідних світових інформагенцій, зокрема і Рейтер.