Я відчиню вікно у морок ночіІ прохолоду з втіхою вдихну,Зведу в бездонний простір неба очі,Яскравим зорям тихо посміхнусь. Вони мигтять – це на розмову схоже.Хоча на скронях срібна сивина,Я поцілунком вітру розтривожусь,Бо у душі завжи цвіте весна.Тебе кохаю, ти мені потрібний!Я в темряві багаж розвію дум,Мені слова твої так необхідні, Як сонечко для квітів у саду.Автор Марія Дьогтяр.21.06.2012року