Чепинога про Лєрмонтова

27 липня 1841 року у віці всього лише 26 (!) років на Кавказі на дуелі був убитий російський поет Михайло Лєрмонтов. Застрелив його – його ж товариш Микола Мартинов. І застрелив, скажемо відверто, - за діло. Лєрмонтов був, як то кажуть, страшною “язвою” і досить ціинічним та безжалісним пересмішником, як, власне, і належить поету. Словом, Михайло Юрієвич – нарвався…

Будучи російським поетом з шотландським корінням, він так до кінця, здається, і не зрозумів цю дивну і дику свою московську “родіну”. Він весь час в опозиції і весь час в засланні. Микола Перший на звістку про смерть Лєрмонтова кинув: “Собаці – собача смерть”, чим і виразив віковічне ставлення російської більшості та влади до неординарних людей.

Лєрмонтов, здається, був знайомий з Тарасом Шевченком (вони познайомилися у Петербурзі) і мав денщика-українця, з яким говорив українською мовою. А ще Лєрмонтов був закоханий в українську княжну Марію Щербатову. Вона в нього – також. І він їй написав :

На светские цепи,
На блеск утомительный бала
Цветущие степи
Украйны она променяла

Ці стосунки, на жаль, не мали продовження, оскільки Лєрмонтова зненавиділа стара карга – бабця Щербатової. І взагалі –його мало хто любив за життя.

Я, як і переважна більшість з нас, не любив шкільної класики… Але «Героя нашего времени» прочитав з власної ініціативи. Кажись, це була взагалі перша класична річ, яку я прочитав…

А з Росією Лєрмонтов встиг пропрощатися:

Прощай немытая Россия,
Страна рабов, страна господ…
И вы, мундиры голубые,
И ты, им преданный народ…

Минуло майже двісті років, а там все так, як і було за Лєрмонтова. Ті ж самі “голубиє мундіри”. І в прямому, і в переносному сенсі. В сенсі – енкаведисти і підараси (в плохом смислє). І народ той самий… Прєданний…

https://www.facebook.com/vitalii.chepynoga/posts/795898957121462