Перед дощем

Хмариться. Певно, на дощ.

Хмари важкі підступають,

Все потемніло, затихло і ось –

Краплини своє починають.

Небо гуркоче і блискає щось,

Птиці  завмерли від страху,

І ось вже із неба дощем полилось,

І град торохтить вже по даху.

В природі все просто – накреслено так,

Там Божеські діють закони,

А   люди, як завжди – усе, аби як,

Усе, як нашепче Горгона:

«То війни – то голод. Усе як завжди.

Штучні моря, що зогнили.

Ми все десь шукаєм на себе біду,

Усе, що дано нам – зганьбили.

Усе продається: і честь, і любов,

І світом керують всім гроші.

Усе повторяється   тисячно знов

І  гине  під  гнітом  хороше».

 І скрізь запитання:  Що робимо ми,

Яка  нас  чекатиме  доля,

Чи станем в майбутньому просто людьми,

І чи хліб нам родитиме в полі?

Якщо не спитаєм: Куди ми всі йдем?..

Перед Богом не станем в покуті –

То певно ми долю свою не знайдем

На нашім життєвім маршруті.