Разбросанные листы раскрывают мой путь

Становлюсь на каждый.. Свет

Впереди.. Не дает мне свернуть

…

Фортепиано как колыбельная

Для души моей

Я иду свободная..

Становиться вокруг теплей

…

Наступаю - чистые листы,

Далее, без текста

Иду дальше..Приятный звук

Какое то новое место..

…

Вершина горы. Остановка.

Музыку ещё слышно

Теперь не так громко

Хочется дышать сильно

…

Воздух...очень чистый...

Внизу океан

Сказочно просто !

Как будто сон...

…

Делаю шаг вперед

Совсем не страшно..

Как будто везет самолет

Мне безопасно

…

Вдох..секунда

Лечу...

Странным образом.

Хочу продолжать полет...

…

Музыка играет...

Сердце меня понимает..

Бог поймает...

Благодарю…

…

Я живу ...и люблю..

Этот мир...

Как пассажир...

Во времени.

 

А будет лиш любить..навек.

Я слышала, что тот, кто близок,

Не пожелает неслучайных слез,

Не принесет обид, сто строк-

Ненужных и, по сути, пустых фраз.

Принятие там есть, без просьб..

Меняться и подстраиваться к жизни,

Без ожиданий и того, что создалось,
Пустого смысла с кучей оправданий.

Ведь родственные души ценят,
Я слышала - присутствие друг друга,

И между ними солнечная нить,
Не позволяет забываться..с Богом.

Але як же...

Ця любов завжди була..в серцях кожного, з самого народження... Просто багато хто забув..про своє серце..і що саме з нього варто почати, діявши, очистивши.. Не можна забрати те, що завжди було! Це просто неможливо..!

Це не вік, не умови, не час віддаляє людей від свого серця.. Це роблять самі люди..своїм вибором. Але винити себе немає сенсу! Ніколи не пізно почати з себе, почути себе, згадати про Божественне ..адже воно є в кожному з нас, ця сила... Потрібно лише прислухавшись, постукати в двері ,звернутись, прийняти те, що завжди було...

Наша справжня суть живе в радості, співчутті , все інше не є істинним, але теж йде з нами по дорозі до істини.. Дійшовши - можна просто відпустити..Біль , страждання, страх - це все ілюзії, придумані розумом, не більше! Так...ми піддаємось їм, інколи, але це не "ми"..."Дійшовши" означає "почувши" те, що завжди звало ...- своє серце...

Хотілось споглядати новий подих природи та етап життя.. 
Дрібниці, від яких захоплює дух і в яких криється все потаємне , або очевидне. Напередодні цієї найтеплішої пори люблю вдивлятись в мозаїку старих фотографій, де відчувається запах дитинства і десь поруч літає слово "сім'я", але тепер має інший контекст.. 
Зустріч подумки з минулим нагадує велику хвилю, що приходить до берегу і потім втікає. Воно і добре. А майбутнє ,в свій час, виглядає в образі ясного неба. Саме важливе- сьогодення, що впізнається в чистоті та глибині океану, де кожен риф і камінчик особливий та неповторний.. 
Кілька десяток листівок зосереджують увагу. Від людей, які вже не йдуть з тобою по шляху. І кожен рік ці листівки ніби перетворюються на птахів, здіймаються і відлітають.. В іншу пору, в інший проміжок часу, що вже "втік"... 
Літо -найрідніше. Це ніби джаз для душі, ніби новий ковток надій і водночас момент , де годинник уповільнюється і залишається лише світло...