Мелодия сегодняшнего дня,

Имеет свойство быть лечебной

И восхитительно - безумной для меня.

(Любимый джаз/ JAZZ)

Сколько возможностей предоставляет нам жизнь..
А каждый ли видит их? Когда листва зеленеет, мы с радостью и восторгом наблюдаем за этим. Время..время проходит..и вот тот же лист уже медленно кружится падая вниз. Возможно это глупо, но это похоже на человеческую жизнь. Пока мы полны сил - нужно жить, нужно жить впитывая в себя все солнечное тепло. Пусть иногда идут дожди, но пока Ты есть - живи..Скольким людям нужно приложить усилия для полноценной жизни..И они делают это, они делают все что в их силах. Мы ничем не хуже. Осознать бы каждому ценность жизни..

Тримаючи свідому рівновагу,

Фокусуватися на щось було надійно,

Перемикатись враз, дававши перевагу.

Небо розвиднилось, скінчилась драма,

Веселка радісно дивилася в вікно,

Я не шкодую ні про що ні грама,

До праці - на шляху нове кіно.

Кімната тихо дихала, спокійно,

Тягар, бува, втік десь за обрії,

Здавалася світлішою, напевно,

І звук мелодії заполонив її.

Що невгамовний ловить рівновагу,

Той, що сумує вічно - посміхнеться,

Плач в радості дістане перевагу.

Нас змінюють відтінки повсякденні,

То темне, сіре, чорне, то барвисте,

Когось гризуть сумління нескінченні,

Життя, воно таке бува, смугасте.

Але не забувайте йти вперед,

Дістати мудрість з кожної невдачі,

В житті всьому є свій черед,

Час змінює людей, будьте терплячі.

І фантазерка в пошуках загадки,

Можливо є доречна помічниця,

Але у сні відсутні неполадки.

Потрапила у простір невідомий,

Де розмаїття квітів говорило,

Де був хоча б один розумний,

Але не так і сонце там світило.

І кожна річ була незрозуміла,

А сновидіння світ є нелогічний,

Прийшла до тями, ніби пролетіла,

Відрізок часу дивно- фантастичний.

Поринула в безумні краєвиди,

Метелик був в руці, я відпустила,

І божевільна, не хвилюють вади.

Мелодії звучали без зупину,

Ковток повітря тьмарив розум,

Легенький вітерець дув в спину,

Здавалося, зв'язок втрачала з глуздом.

А очі полонила безкінечність,

Як інший світ відкрився, що безпечний,

Не було страху, а любов натомість,

Мов янголи літали, сон сердечний.

Тихий берег как будто смотрел на меня. Впервые в жизни в моей голове было тихо. Ни прошлого, ни будущего, только Здесь и Сейчас. Было прохладно..Я успела ощутить холод на пальцах. Не помню время. Неважно. Время тогда как будто остановилось.. Эта тишина была прекрасной...

Движется секундная стрелка и вдруг..стоп.

В жизни мы часто ищем ответы на сотни вопросов. Идем по лабиринту, а по сторонам двери. На каждой знак вопроса. Люди любопытные.. в суматохе дел и количестве своих вопросов они забывают о самом важном Здесь и Сейчас, которые не требуют объяснений. Сотрите эти знаки вопросов и Вы найдете ответы просто войдя в дверь, ту или иную.

Как хорошо было в детстве. Интересно - спросил, спросил - узнал ответ. Разница между Тогда и Сегодня только в том, что ответ видишь сам, не спрашивая, но шагая в ногу со временем.

Мы много думаем..Отступите и Вы увидите истину, истину в той же тишине. Не спрашивайте и узнаете правду..

..Моментами мне казалось, что я знаю ответ. Нашла..

Вони не бачили ще горя звідусіль,

І мати, батька радісно зустріли,

А з часом проводжали було, вдаль.

Проміння сонячне сміялося в обличчя,

І жмурилася втішно так природі,

Маленьке личко, а таке тямуче,

Вона співала тихо при невзгоді.

Маленькі рученята заплітали косу,

З кульбаб плели собі чудо - віночки,

А вранці бігала в росі, літала боса,

Не хвилював малечу час та суперечки.