Все це почалось відносно "давно" і триває до сьогодні :

"...Коли тобі більше не хочеться боротись з життям чи комусь щось доводити. Коли йде прийняття себе таким який ти є і вихід з простору тих людей, які цого не приймають або яким ти не до вподоби. Життя сильно коротке, щоб чинити опір. З'являється розуміння - те, що ти робиш, не може подобатись всім, а того і не треба. ..Коли хочеться розкривати душу без боязні ,що можуть скривдити, адже рани заживають і ти знову йдеш. Так добре, коли є нова свідомість, що не дозволяє чіпати минуле, а направлює на життя "сьогодні" зі всім досвідом. Ясна річ, справа не у весні , але з нею таки відчувається прилив нових сил, ідей і зміни, до яких просто необхідно бути готовими.."
Щастя всім

Десь біля озера, що тихе,

Себе побачиш, вдалині,

Ймовірно втома там, від бігу,
Це скажуть очі, що сумні.

Моє море без шторму давно,
Не бушує там сильне цунамі,
А спокійно - дивлюсь у вікно,
На цей простір і кольору гаму.

«Говерла»

Білий день.. ми в дорозі, робота,

Десь навчання і пташка співа,

У автобусі їдем, що жовтий,

В когось вже аж затерпла нога!

Всі серйозні, виходити скоро,

Ну коли ж там наступна зупинка?

Хтось там дивиться смішно знадвору,

Скільки їхати нам? Ще годинку??

І маля на руках у бабусі,

Посміхається мило, так щиро,

Та з собою везе у кожусі,

Хом’яка, що проворний мов шило.

Повернувся малий, покрутився,

Задивився на діда, що спав,

Зажурився – пройшло.. Покривився,

І помітив, що кожух то впав!

Дім тепленький для тої звірушки,

Та їй нудно сидіти на місці,

Тож побіг хом’ячок на доріжку,

Де свобода! І ноги… там сісти..

..Неможливо! Біжать – то так лінь,

Хаос, паніка! Той ще екстрим!

Тож поповз на «Говерлу» сидінь,

До завітної цілі, над ним…

Що? На місці уже? – Перемога!

На верхівці він світу свого,

І не були загрозою ноги,
Він на лисині в діда того!

Що так солодко спав чи куняв,

І загрози для  себе не знав..

Посміхнулися щиро всі люди,

І надовго цей сміх.. чую , буде!

Чому багато людей не чує себе? Того, що хоче їх душа..Адже так було б набагато простіше жити. Кожному, розкриваючи свою суть, свої здібності ,наповнюватись зсередини і ділитись .Всі занурились у проблеми і думки про те, що було і що буде, не дозволяючи собі "хапати" повітря "сьогодення" , що вже казати про насолоду ним. Невже ми такі безумці, щоб щохвилини турбуватись з-за того, що вже минуло, або за те, що ще не прийшло. А все важливе, і власне кажучи , саме життя тільки тут і зараз. Думавши про це , все таки розумієш що у кожного свій вибір і вже мало чому дивуєшся, але ці "чомучки " повертаються, коли бачиш, що в певної частини людей таки відбуваються внутрішні зміни , і вони діють..