Якби-слово надій..ілюзій..несправджених мрій і бажань

Якби..
Це слово надій, слово ілюзій, несправджених мрій і бажань...
Все нам чогось чи то не вистачає, чи то все жалкуємо, що чогось не зробили або навпаки краще б неробили..
Звідусіль тілький чутно «Якби ж то в мене був власний будинок, вілла на
березі моря, шикарний спортивний автомобіль, тоді б можна було б
сказати, що життя вдалося», «Якби я не була такою нерішучою, то давно б
вже з ним познайомилась», загалом «якби неякі-небудь там обставини, то
все було б по-іншому»(і зазвичай мається на увазі краще) Послухати отак
себе і інших, то, можна подумати, що в цьому світі ми знаємо все! 
Знову
ж таки це «якби ж то..», ми не знаємо, що було б насправді..ми можемо
скільки завгодно собі уявляти, будуючі повітряні замки, а в реальності
все могло б бути не так вже йрайдужно..Ну наприклад,така
ситуація..Людина запізнилася на літак..до того вона дуже довго міяла про
свій відпочинок на Карибах, уявляла що вона буде робити, як проводити
свій час з розрахунком до кожної хвилини..І тут така(на її думку!)
невдача!І починається «Якби я виїхала з офісу раніше, та якби мене не
затримав босс, та якби я не простояла в пробці зо дві години, а потім ще
й не повернулася, бо забула вдома паспорт..я б не запізнилася»
Прикро,так? Як сказати, коли наступного дня дізнаєшся, що на борту
літака сталася аварія, добре коли ніхто не загинув, але що могло
трапитися з цією людиною, якби вона була там..ніхто незнає, раптом вона б
отримала серйозні ушкодження..то який там відпочинок? І в цьому випадку
«якби» зіграло дуже позитивну роль!
Сьогодні я випадково задумалася над цим словом у власному житті..Ходила
по вулицях, і у певні моменти мені пригадувалось моє дитинство..Бо
бачила дітей, що так весело бігали і так по-дитячому наївно раділи
життю..згадала себе, своїх колишніх друзів..наші ігри..Чи були б ми й
досі друзями, якби 8 років назад  не переїхали жити в Київ?..Раптом подумала,що якби
я пішла в перший клас на рік раніше,то зараз би вже вчилася надругому
курсі якогось ВУЗа..І в цей момент я зрозуміла, як би я багато
втратила..бо саме ці два роки,які я нібито втратила, навчаючись в
школі..вони є найціннішими..Якби не минулий рік я б не
познайомиласяз тими людьми, без яких я просто не уявляю своє життя..Вони
найщиріші, найдобріші,найсвітліші..вони- найкращі! Скільки приємних
моментів я б не пережила, якби їх не знала...Не було б усього
того, що я так часто пригадую,і що вмить наповнює моє серце неймовірним
сяйвом любові і теплоти? Ця думка пекучим болем здавлює моє
серце..Ні!Ні!Ні!
Яке щастя!!! Це все було!!!Було!Було! Тож я завершу мої роздуми такими мудрими словами улюбленого гурту
«Кожному з нас своє,
Моя мета єдина...
Все саме так повинно
Бути, як воно є.
Ця неповторна мить,
Більше її не буде, е-ей
Помічаймо, люди,
Не тільки те, що болить.»

Живімо,цінуючи кожну мить нашого життя, приймаючи його таким як воно є..яскравим, цікавим і дивуючим..))