Власть не меняет своего отношения кЮлии Тимошенко, а лишь "переставляет стулья на палубе тонущего Титаника".

Такое мнение в эфире телеканала ТВi высказал нардеп Андрей Шевченко.

"Условия мало чем отличаются с точки зрения доступа и возможности свободно чувствовать себя. Ранее была больница в тюрьме, а сейчас у нее тюрьма в больнице. Куда не пускают журналистов, защитника, дочь. В этом смысле мало что изменилось", - подчеркнул он.

Нардеп также добавил, что охранники не разрешили передать Тимошенко соки, которые очень необходимы для выхода из голодания.

"Самое ужасное это то, что, по словам Сергея Власенко, установлены видеокамеры как в самой палате, где находится Юлия Владимировна, так и в процедурной комнате. Я думаю, что это действительно ниже плинтуса", - возмутился Шевченко.

Пройдусь по выделенному. Г-ну Шевченко, перед тем как возмущаться соблюдению тюремного режима в больнице для осужденной Тимошенко, надо "изучить матчасть", а именно УИК Украины

1. До засуджених до позбавлення волі осіб, які мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб, та тих, які не пройшли повного курсу лікування і відмовляються від нього, адміністрацією колонії застосовуються призначені судомпримусові заходи медичного характеру або примусове лікування.

а также

5.1.4. За неможливості надання необхідної медичної допомоги в місцях позбавлення волі залучаються сили та засоби лікувальних закладів органів Міністерства охорони здоров'я згідно з чинним законодавством. Госпіталізація до лікувальних закладів територіальних органів Міністерства охорони здоров'я здійснюється за умови обов'язкового виконання щодо них установлених вимог ізоляції, охорони й нагляду

Отсюда же вытекает и необходимость установки камер наблюдения в помещении больницы.

 Правда, как только я дошел до слов "по словам Сергея Власенко", сразу стала понятна причина "ляпа" Шевченко. Хотя "незнание Законов не освобождает от ответственности". Тем более когда это вранье от БЮТ и иже с ним перестало быть сугубо внутренним делом Украины и начинает приносить конкретные плоды - опускание Украины до уровня протектората Германии. Будем честными - никаким мнением ЕС тут не пахнет. Там все дружно вступают после соло Германии или после отмашки её дирижерской палочки. Гитлер бы позавидовал нынешней Германии - как без единого выстрела подмять всю Европу. А тут ещё и его "золотая мечта" - Украина сама падает в руки как изъеденное изнутри червями-юлефанами яблоко.

Власенко, Шевченко, Тимошенко, Карпачева, Кличко... Грустно смотреть на это, господа. Да ещё после 9 Мая.

Недавно у меня состоялся горький, тяжелый разговор с одним молодым человеком, внуком ветерана Великой Отечественной. Этого парня я знаю с пеленок и всегда восхищался его дружбой с дедом — инвалидом войны, кавалером многих орденов и медалей.

Сознательно не называю имен — дело вовсе не в каком-то страхе, просто такое может произойти и происходит с любым ветераном.

Так вот, дед всегда гордился своим внуком. Недавно тот демобилизовался, а когда еще был солдатом, то дедушка получил благодарственное письмо от командира части. Особенно его тронули слова о том, что на вопрос, кто молодого человека воспитал таким смелым, честным и дисциплинированным, последовал ответ: «Это все от дедушки!» А он, будучи тяжело больным, дал слово, что не умрет, пока не дождется своего любимца.

И вот наконец внук дома. Он тут же занялся здоровьем деда. Возил по больницам, решал разные бытовые проблемы. Недавно мы встретились, и на вопрос о самочувствии дедушки я услышал: «О чем вы?! Его каждый день убивают. Убивают равнодушием и бессердечием!» Потом последовал рассказ о мытарствах в больницах, в кабинетах чиновников. И каждые две-три минуты внук повторял: «Как же можно так относиться к защитникам Родины!»

Чтобы сменить тему, я спросил его об армейской службе. Ответ меня поразил: «Я старался, учился военному делу, хотел быть похожим на деда. А сейчас думаю: если придется защищать свою страну, буду ли я воевать так же храбро и самоотверженно, как он? Ведь я уже знаю, что со мной будет, даже если останусь жив. Я все это увидел на дедушкином примере...»

Я попытался убедить его не падать духом, стал что-то объяснять, но собеседник меня не услышал. Наверное, пытался ответить на свой вопрос.

Прекрасно понимаю его. Мне самому пришлось слышать, как некий чиновник удивленно спрашивал о другом ветеране войны: «А он что, еще живой?!» Да, их — солдат Великой Отечественной — осталось мало. Возраст, что поделаешь. Но уверен, их сегодня было бы больше, если бы мы выполнили клятву не забывать воинов-победителей. Однако для нас она уже стала пустым звуком, как и святые слова «Никто не забыт, ничто не забыто».

Петр ДОРФМАН Докучаевск Донецкой обл.

Вот иногда думаю - чего осталось то нам для них сделать? Их же что мамонтов -мал мала осталось -меньше немецких жополизов. По депутатом персчитать, так раза в три меньше будет. 7-го в Луганске открывают памятник шахтерской дивизии, павшей за Луганск. Пойду обязательно. Но это капля в море. Не затаскать бы их память.  Благодаря Германшам и юлефанам. Слышите яворивские, нормальные, фарионши? Ваша банда? Гвардейкую ленту одел - себе, жене, дочке. Жаль сын в армии - но он меня поддерждал. И попробуйте сорвать - тыкву разобью!

P.S. Свобода всралась - сказали, что в этом году не будут трогать ветеранов.

Спецом помещаю в Политических оппонентах - возмозжно бегают тут нацики. Читайте и реагируйте. Есть свободовские кенты в Луганске - назначайте место. Прийду. Не сам. С пацанами.

Сара Грэм, бывшая продюсер телеканала Children's BBC, создавшего Телепузиков и обучающий мультфильм Маззи, призналась, что эти и другие программы были созданы под воздействием галлюциногенных веществ, сообщает в своем блоге vvv2010.

Об этом Грэм сообщила в интервью изданию Тhe Daily Mail. По ее словам, в первый же день работы коллеги предложили ей кокаин, а вскоре она впала в наркозависимость от героина и крэка.

По ее словам, руководство BBC не только не боролось с наркоманией на рабочих местах, но и всячески поощряла наркозависимых работников за нестандартное мышление и выплачивало им отдельные премии за новые идеи.

С «Телепузиками» связан ряд неприятных историй. Так, несколько назад польские власти заподозрили персонажей передачи в гомосексуализме, обнаружив, что Тинки-Винки, к примеру, любит разгуливать с женской сумочкой. «Телепузиков» также успели обвинить во множестве аморальных вещей, включая едва ли не сатанизм.

На данный момент от руководства ВВС не поступало никаких комментариев относительно информации, предоставленной Сарой Грэм.

- Помню, моя дочка, как зомбированная, смотрела на этих уродцев, - вспоминает в комментариях к посту одна из читательниц блога. - А если сомтреть запрещаешь, ребенок устраивает форменную истерику.

 Європа стала для нас якимсь міфом, якоюсь казочкою, що ніби досить нам бути там, і все стане на свої місця, все буде гаразд. Та чи так воно?

Не так. Тому що наші прагнення, уявлення про щось часто є перебільшеними. Згадаймо, в історії України були різні віяння, вагання і нав'язливі бажання бути у союзі із кимсь. Хоча би у XX столітті — хтось бачив майбутнє України за тісної підтримки Австрії чи Польщі, хтось за союзності Росії — часи Першої світової війни. I це наше недовірство чи маловірство у свої власні сили та потуги, завше підкріплене недолугою українською владою, штовхає нас у «дружні обійми» чергового васала глобалізованого капіталу.

I якщо західняки зуміли переконати інших і обрати Ющенка, то це обрали не тільки для себе, а й для сходу. Так само східняки обрали Януковича для всієї соціальної української громади.

Ми пов'язані одними законами та однією територією і — що найосновніше — однією долею жити разом. I нам усім потрібно добре думати, чи потрібен нам ще однин господар, тепер не із Москви, а із Брюсселя чи Страсбурга

Ми при будь-яких розкладах залишимось у Європі навіть не другим, а третім сортом. Бачимо на прикладі Польщі, члена Євросоюзу, що попри інвестиції та грошові подарунки з «панського столу», попри так званий польський гонор Польща є придатком єврозони, її провінцією. Німеччині Польща потрібна найперше як дешева робоча сила та місце збуту товарів.

Пригадую минулорічні відвідини Польщі, де довелося від одного поморського депутата (м. Колобжег, до Другої світової війни ці території належали Німеччині) чути розхвалювання того, як багато німці їм дали, як нікому в Польщі. Але, каже, тепер менше дають, бо у них також криза. I побажав нам, українцям, знайти собі також такого щедрого дядька («...znalezc sobie hojnego wujka!»). Ця теза поляка вразила не тим, як їм багато дали коштів, а тим, що, порівнявши Німеччину із дядьком для Польщі, висловив свою меншість, а не рівноправність у Євросоюзі. Якщо він тобі дядько, то ти йому хто? Нині дядько дає, але тільки на те, на що сам вважає за потрібне. А завтра?

Приклад другий. Пригадую минулорічну зустріч із редактором Щецинського відділення найбільшої, найавторитетнішої і найвпливовішої газети Польщі «Газета виборча», щоденний тираж котрої близько 350 тисяч примірників. Редактор на моє запитання, чи їхня газета критикує політику Страсбурга та Брюсселя, несподівано, як на мене, відповів: «То є трудне питання. Є бюрократія, і про це пишемо. Пишемо про євродепутатів, котрі беруть гроші за сідання, у яких не беруть участі. Але щоб ми друкували текст, що ми домагаємося зміни структури Європейської Унії, — то це не наш рівень. Польща є настільки малою країною у ЄС, що не може змінити структури. Це стосується більше Німеччини та Франції». Було трохи дивно це чути. Я у цих словах почув визнання поляками меншовартості Польщі у Євросоюзі. Це радше позиція колонії, а не рівноправної країни.

Приклад третій. Коли сталася криза в Греції. Прийняли рішення фактичні керівники Євросоюзу — Німеччина та Франція — допомогти Греції мільярдами евро, хоча й із вимогою скоротити соціальні видатки. Але тут прем'єр-міністр Греції Георгіос Папандреу раптом вирішив провести референдум, запитати у людей, греків, чи вони погоджуються на такі соціальні скорочення. Фактичним керівникам Євросоюзу це вочевидь не сподобалося, бо зрозуміло, що на референдумі жоден народ за скорочення своїх зарплат не проголосує. Саркозі викликав Папандреу до себе. А по польському радіо було дивно чути слова ведучого про те, що Саркозі, викликавши до себе Попандреу, напевно, добре дасть йому по пальцях. (Референдуму не було, Папандреу добровільно пішов у відставку.)

Тобто тут знову ж таки зрозуміло: якщо польське радіо вважає, що може керівник однієї із держав начебто рівноправного Євросоюзу давати по пальцях керівникові іншої начебто незалежної європейської держави, то чим краща Польща в такому разі за Грецію? Тим, що ще немає дефолту? Але ж курс злотого падає. I хто знає, чи не прийде час давати по пальцях іншій євродержаві і тільки тому, що ти там, у тому колгоспі. I попри весь антураж — ти вже не рівний серед рівних, а всього лиш «керівник рільничої чи будівельної бригади в колгоспі (колективному господарстві)», назва якого Євросоюз.

А ми — такі недалекі від Польщі і такі послідовні за Польщею. Проте якщо вникнути, то все бажання вступу в Євросоюз крутиться в головах пересічних українських обивателів та пересічних українських верховних політиків з причини європейських матеріальних благ. Більші зарплати у порівнянні із нашими, кращі дороги у порівнянні із нашими. I це якось можна брати до уваги та прикладу. Але є й інша Європа. Чи ми хочемо цієї іншої Європи у себе вдома?

Давайте глянемо, якою є ця інша Європа. А вона є, окрім економічної, ще й релігійною, ще є культурною чи мультикультурною, і є адміністративною... I ці всі Європи мають законодавче підґрунтя, забезпечення.

Європу адміністративну наші найверховніші вожді (і ті, котрі там вже були, і ті, котрі зараз є) хочуть ввести в Україну за прикладом Польщі. Укрупнення сільських рад, укрупнення районів...

 Поляки вже шкодують, що із їхніх сіл були забрані школи і дітям доводиться доїжджати до центрального села! Але що нашим вождям до селян! Для них важливіше те, що це буде по-європейськи, що їх називатимуть якщо не європейськими.

Невже так важко верхсидящим допетрати, що реформувати місцеве самоврядування потрібно не через укрупнення (бо це практично буде ліквідацією сільських рад та районних центрів), а через надання більших повноважень, котрі би дали можливість громадам бути самоокупними, самодостатніми

Європа культурна, мультикультурна чи є чимось таким, із чого ми маємо брати приклад? Понад десятиліття тому я був із німцями на німецькому пляжі, де поряд з іншими відпочивала сім'я не німців. Їх вирізняли колір шкіри та не німецька мова. Ця сім'я — батько, сини — грали м'ячем, смажили шашлик і — галасували. Вони виглядали некультурними, і це спостерігати мені було неприємно. Зате німці були напрочуд культурними та толерантними. Хоча їх було значно більше, але, як не дивно, ніхто із них не зробив зауваження. Вони їх не помічали чи вдавали, що не помічають, не чують непомірного галасу. I це мене також вразило.

Як вразила інша ситуація. В Берліні ми сиділи біля будинку на лавочках, розмовляли через перекладача. В нашій компанії була молода жінка з дитиною не білого кольору шкіри. I з якогось там поверху хтось кидає скляну пляшку. Якби влучили в голову — реанімація.

Але принаймні Німеччина має бути німецькою, так само, як Польща польською, а Україна українською. Але не Франція арабською чи Україна єврейською чи китайською. Кожен народ має бути господарем у себе на землі. I ми, саме ми, українці, маємо бути господарями на цій землі, а до нас мають приїжджати німці, поляки, французи, євреї у гості. I нас мають в Польщі, Німеччині, Iзраїлі, США тощо зустрічати як бажаних, культурних, вихованих і передбачуваних гостей.

Про провал європейської мультикультурної політики заявив також президент Франції Саркозі та прем'єр-міністр Великобританії Камерон. 

Погано не тільки, коли нелегали проникають у твою країну, погано також, коли іноземці легально, тобто законно, заполонюють твою країну. Вони, блідолиці європейці, починають розуміти, що нетерпимість заїжджих може бути сильнішою за їхню терпимість. Що на фоні всеєвропейської антирелігійності, надмірної ліберальності мусульмани у європейських країнах є духом сильніші за псевдохристиянську Європу.

Але це все законодавчо виправдовується так званою толерантністю. I так само, цим же самим пропагується і захищається розпуста. Гомосексуалісти, лесбіянки й інші антихристияни гучно заявляють про себе, і в цій битві перемагають християнську Європу. А що, ви, може, також проти педерастії, мужолозтва? Значить, ви не справжній європеєць. Значить, вас потрібно вчити толерантності, а заодно потрібно вчити вас бути антихристиянином. Чи такої Європи ви в себе вдома хочете? Європа Содому і Гоморри, а не Європа Христа. Оце і є так звані європейські цінності і — наше з вами майбутнє.

Запитання наступне. Що вибрати: Європу мультикультурну, так звану світську, морально переорану, духовно сплюндровану чи духовну, моральну, але не західноєвропейську Україну?

Під час однієї із передач на польському телебаченні (у минулорічний польський передвиборчий марафон) цікаве питання поставив ведучий польським експертам: «А може, ми, поляки, не з тими вступили в союз, а може, нам потрібно було вступити в союз із Китаєм?»

Ми не йдемо у Європу, нам «мавпують» Європу. Та чи взагалі варто Європу (таку як вона є), деградуючу, із її законами, постулатами, запускати в наш двір — в Україну? Адже запустити ми її зможемо, що вже наші верховоди поступово й роблять. Але це є квиток в один бік — увійшовши в цей колгосп, ми вийти звідти не зможемо. Ставши ще одним штатом Євродержави, знову стати незалежною країною не вдасться. Адже попри якісь там лозунги, що ми туди хочемо-хочемо, а вони нас не хочуть, ой, не хочуть, це все міф, обман. Ми їм потрібні більше, як вони нам: ми дешева робоча сила, ми місце збуту їхніх товарів, ми їхній сировинний придаток, а наше членство там дозволить безборонно нами керувати. I після того як добре будуть проковтнуті такі країни, як Польща, візьмуться конкретніше за нас.

с. Шибалин Бережанського р-ну Тернопільської обл.

В июне на Евро 2012 в Украину приедут много иостранцев. Некоторые из низ пробудут здесь весь чемпионат.

Итак, вы в Украине уже слишком долго, если:

1. Вы кладете укроп во все блюда.

2. Вы не боитесь бродячих собак.

3. Вы знаете, как разговаривать с таксистами, чтобы сбить цену.

4. У вас две SIM-карты.

5. Надписи на кириллице не ставят вас в тупик.

6. Вы понимаете, что если положите сумочку вашей девушки на стол или, не дай Бог, на пол, она, скорее всего, бросит вас.

7. Вы усовершенствовали собственный рецепт борща.

8. Вы можете произнести слово «Днепропетровск» без запинки.

9. Вы спокойно проходите мимо урны, из которой валят огонь и дым, и думаете, что это нормально.

10. Вы говорите «пожалуйста» не задумываясь, когда вам кто-то сказал «спасибо».

11. Зимой вы одеты только в черную куртку, а если видите кого-то в спортивной, то думаете, что он иностранец.

12. Вы забыли, что меховая промышленность является жестокой, и начали думать, что мех - это гламурно.

13. Если на улице меньше +20 градусов, вы не позволите своему ребенку выйти из дома без шапки и перчаток.

14. Вам нужен джип, чтобы чувствовать себя человеком.

15. Вы начинаете ненавидеть маршрутки.

16. Вы можете пить пиво, словно кофе - утром, днем и вечером.

17. Вы можете есть семечки одной рукой и съесть весь пакет за 90 минут футбольного матча.

18. Вы разработали систему разделения всех Юль и Марин в вашем телефоне.

19. Вы смирились, что свидания начинаются с опозданием на 30 минут.

20. Вы забыли, что такое очереди.

21. Вы можете влезть в автобус перед бабушкой.

22. Вы находите определенный шарм в грубости персонала в магазинах.

23. Люди перестают думать, что вы секс-турист.

24. Вы покупаете цветы людям и думаете, что это мило.

25. Вы со всей серьезностью играете в мафию.

26. Вы любите караоке.

27. Вы пользуетесь общественным туалетом без неприятных инцидентов.

28. Вы идете в итальянский ресторан, чтобы заказать там японскую кухню.

29. Вы забыли, как использовать определенный артикль.

30. Вы судите о человеке по его обуви.

31. Вы можете себе позволить одеться в жилет, белые брюки и белые туфли.

32. Вы сварите яйца и устроите пикник, прежде чем сесть в поезд.

33. Вы забыли, что означают следующие слова: авторское право, экологически чистый, скромность.

34. Вам комфортно находиться голым в сауне.

35. Вы научились давать запутанные и парадоксальные ответы: «да нет наверное», «может немного да», «может немного нет».

36. В метро вы стоите на одном месте и ни с кем не разговариваете. Вы научились не показывать на публике свои эмоции.

37. Вы научились бояться сквозняков и думаете, что умрете, если пройдете по холодному полу без обуви.

38. Вы с любопытством рассматриваете иностранцев, особенно если они темнокожие.

39. Вы устали убеждать людей в том, что политики могут быть разные.

40. Вы знаете имена шести олигархов.

41. Вам больше не нужно быть пьяным, чтобы петь и танцевать.

42. Вы не считаете, что правила можно нарушать, независимо от того, насколько они глупые.

43. Вы «стреляете» сигареты у совершенно незнакомых людей.

44. Вы знаете, кто такие «гопники».

46. Вы не паникуете и не бежите вызывать сантехника, когда из крана перестает течь горячая вода. Даже если не будет и холодной воды, вы знаете, что кто-то это исправит.

47. За унитазом вы держите большую бутылку воды, чтобы была возможность смыть за собой, когда нет воды.

48. Вы можете гулять везде - по грязи, по сугробам - сохраняя равновесие. А если вы девушка, то все это вы можете проделывать на высоких каблуках.

49. Покупая билет на поезд, вы тратите не 2 минуты, как прежде, а 15, потому что вам нужно обсудить с кассиром все возможные варианты маршрута и цен.

50. Вы научились бегать вниз по эскалатору.

51. Вы никогда не выйдете из дому не накрашенной, даже если собираетесь пойти в магазин за туалетной бумагой или картошкой.

52. Вы говорите на русском, но думаете, что украинский должен быть единственным государственным языком.

53. Вы можете сидеть на корточках и курить более двух минут.

54. Вы уже ничему не удивляетесь, а просто пожимаете плечами и говорите «это Украина».