По следам старых подшивок.

 Ирина Фарион обратилась в ГПУ с требованием возбудить уголовное дело против депутата Луганского областного совета Родиона Мирошника и депутата Верховной Рады Вадима Колесниченко. Она просила генерального прокурора Виктора Пшонку изучить высказывания первого по поводу того, что те, кто учат детей украинскому языку, являются "недорассой" и высказывания второго, что тот украинский язык, на котором общаются в Галичине, является "отрыжкой".

 Фарион, как всегда, лжет. Вот ПОЛНАЯ цитата Мирошника:"Что это за язык такой несчастный, что его надо защитить от всего, и он должен расти в оранжерее? Получатся, что на этом языке если мы учим детей, то лишаем их всего, растим просто недорасу. Людей, которые лишены огромного объема знаний, приходящего на русском, английском языке или другом. Мы лишаем новое поколение этих знаний." Разницу улавливаете? Говорится об ограничении обучения ТОЛЬКО на украинском!

Теперь о правоте/неправоте Колесниченко. Попалась в сети такая себе газета "Стрілець" – орган штаба Украинской Галицкой армии. http://oldnewspapers.com.ua/strilets).

Собственно говоря, в оригинале эта структура (УГА) звалась так: "Начальна Команда Галицької Армії". Неслабо?

Итак, открываем, к примеру, номер за 11 мая 1919 г. и читаем статью "Україна – для Українців" (ну а как же без этого в Галиции!):

"До сеї роботи треба запрягти ті інтелігентні сили, які за ліпших часів уряджували здвиги, а тепер бавляться усякими дрібничками як відзнаками та світлинами, що без сумніву зробив би краще та без напруги якийсь світливець".

По смыслу можно догадаться о чем речь – кто-то, по мнению автора, занимается совсем не тем чем нужно. Но в целом ощущение, что текст написан на иностранном языке, пусть и славянском.

Или вот еще:

"У нас із москвофільством лучиться відречення від нації, се ціна, за яку Українець може викликати у московського більшовика, теж саме у інших правих і лівих московських партій, прихильну для себе усмішку.

І тільки твердим пястуком та незломністю здобуде собі український народ повагу та пошанівок".

Что такое "пястук" толком не знает даже Google. Вроде бы "кулак" по-польски, ну а заодно еще и фамилия.

Вся "Україна – для Українців" в помянутый номер не влезла, поэтому ее окончание напечатали 14 мая. Эта часть статьи даже загадочнее предыдущей.

"Сеж смішно сказати, щоби із українських урядників і підурядників, яких за Австрії польський режим спихав в кут, а навіть адвокатів, з яких деякі доробилися і більших посілостей на парцеляції, поробилися раптом буржуї.

Що правда, декому могли гонори завернути голову тай трафляються осібняки, які друть носа з висоти своєї власти.

Та се у розумного чоловіка може викликувати сміх, так як прим. те, що за Австрії деякі наші панове, щоб додати собі блеску і сплєндору, вигрібували передпотолові "фон", "де Торба" і т. п. та причіпали до своїх назвиськ".

И вновь загадки: что за штука такая – "сплєндор"? А "на парцеляції"?

А вот тот же "Стрілець", но за 1 октября 1919 г. Заметка о судьбе 1-й горной бригады УГА, интернированной в Чехословакии:

"Бриґада перейшла границю 21. мая с. р. в силі 4000 мужви і 70 старшин, маючи 140 скорострілів, 24 пушки, 3000 возів, 3000 коней і багато воєнного матеріялу, паровози, вагони і т. п. При розоруженню в Веречки поводилася Чехи чемно і не збиткувалися над нашими людьми. З початку мали нашу частину за більшовиків, харч був лихий…".

Какое ещё непаханное поле для журналистов-филологов "Могилянки" и "СТБ"!

Комментировать последнюю цитату не стану. Добавлю только, что разговорным языком штаба УГА был немецкий. И вот представьте себе: носители галицкого языка со своими германоговорящими командирами летом 1919-го явились на т. н. Большую Украину. Явились вроде бы как освободители.

Так прав Колесниченко или неправ? Пусть расудит Нечуй-Левицкий:

 «Лиха пригода для украінського пісьменства в його мові роспочалося в останні два роки од галицьких журналів, заведяних в Киіві проф. Грушевським ніби-то задля того, щоб завести одну загальну книжню мову для Галичини й Украіни, ще й загальний правопис. … В проф. Грушевського, як виявилось вже в його виданнях, була зовсім инча думка: він заповзявся нахрапом завести галицьку книжню мову й чудернацький правопис в украінському пісьменстві й на Украіні і зробить йіх загальними і для Галичини, і для украінців. Ця потаємна думка вихвачується в його статтях. Бо в своіх статтях в Літ. Н. Вістнику, він жалкує, що прихильників цієї сістеми зьєднання  ови на Украіні «мало», та й ті, додам я од себе, роблять діло й ведуть цю пісьменську справу під загадом, а недоброхіть; він жалкує, що харківський филологічний факультет забаллотірував прийняття галицькоі книжньоі мови й правопису на Украіні. Як проф, Грушевський і справді мав щиру думку зробить реформу галицької мови й чудернацького правопису і переробити йіі й перебудувать на зразець мови украінського народа і укрінських классичніх пісьмеників, то чого ж йому було й жалкувать?» (Криве дзеркало Украінськоі мови, Івана Нечуя-Левицького, Київ. 1912).