Прогулянка у вічність.

  На околиці села, сидів старенький дідусь і дивився на лугові простори. Глибокі зморшки покривали його обличчя, а в очах ховався смуток, накопичений за довгі роки життя. Його погляд був спрямований кудись у далечінь, де й зачепитися не було за що.

  Зовсім несподівано, і незрозуміло звідки, на лузі з'явилася маленька дівчинка років п'яти. Вона йшла неспішною ходою і співала пісеньку. Інколи дівчинка зупинялася, щоб зірвати квітку для свого віночка.

  «Виглянуло сонечко, все блищить на лузі. Я назустріч сонечку по траві іду. І ромашки білі для  віночка рву» – мила дитяча пісенька була справжньою окрасою неспішної дитячої прогулянки.

  На обличчі у дідуся з'явилася легка, ледь помітна усмішка. Він з цікавістю дивився на дівчинку, але варто було йому на мить перевести погляд у далечінь, як дівчинка кудись поділася. Це старого не так здивувало, як засмутило.

  Але не минуло й півгодини, як дівчинка знову з'явилася на лузі зі своєю улюбленою пісенькою. Відверта усмішка змусила зморшки старого зігнутися в в давно забутий візерунок. Він був радий, що знову бачить цю дівчинку, хоч і сам не міг зрозуміти, звідки ця несподівана радість.

  Коли дівчинка з'явилася втретє після чергового дивного зникнення, у душу старого закрався сумнів.

– Дівчинко, ти не заблукала? Чому ти гуляєш сама?

  Від запитання дівчинка здригнулася. Її пісенька перервалася на півслові, і вона уважно подивилася на старого дідуся.

– Ви мене бачите?

– А як же. Хіба може бути інакше?

– Мене ніхто не бачить. Я тут вже дуже давно гуляю.

 – Дивно. А де твоя мати?

– Я не знаю. Я її майже не пам'ятаю. Я тільки відчуваю, що вона за мною тужить, та іноді звідкись чую її голос, який завжди каже: «Врятуй, Боже, душу моєї донечки».

– А тобі не самотньо гуляти тут наодинці?

– Самотньо. А давайте, дідусю, разом по лузі гуляти.

                                                   ************************

  Далеко на лузі можна було побачити дві постаті, що йшли у далечінь, – маленької дівчинки в легкій літній сукні, і згорбленого від довгого життя старого чоловіка. А потім на небокраї ледь помітна цятка від їхніх постатей зовсім розтанула в сивому серпанку. І лише дитяча пісенька ледь чутно лунала над спорожнілим лугом.