Спіткнувшись, не спинилась - поповзла! У напрямку омріяної долі. У змученому серці лиш мета, А вказують дорогу ясні зорі. Упавши, не злякалась - підвелась! І знов деруся вгору до вершини. І відкілясь упевненість взялась, Що зможу відтворити сну руїни. Наснилося, що можу майже все! Лиш у зневірі серця перепона... Повірила... І хай мене несе На крилах мрія, ген, до перемоги! [Приєднана картинка]

В біло-пухнастому, томному затишку,Серед намиста з крижинок казковогоПалко чекаю від вічності натяку…Пильно шукаю чогось загадкового…В срібно-морозному просторі холодуШвидко крокую крізь пелену звичності.Кожного року втрачаю я голову – В чарах гублюсь від морозної свіжості.В пишно засніженім погляді стомленімЯ відшукаю надію й пояснення.Серед дитячих загублених спогадівВикрою серця тяжкого прояснення..В сніжно-розкішному убранстві вулиціВже засвітились різдвяні ліхтарики.Без передиху...

Читати далі...

В зимовому вітанні білих ранківЗнаходжу довгождану теплоту.Серед вітрин й одноманітних банківЯ здатна все ж розгледіти красу.Закутавшись в шарфи та теплі светри,Бреду по людним вулицям сама.Рахую мірним кроком вулиць метри…Назустріч – снігом біситься зима.За шарфом вже замерзли ніс та щоки,А я все йду у захваті від хмар.В думки пробралися дитячі роки:«Як круто випускати носом пар!»Над головою нависають вітиВажкі від діамантових прикрас,А в парку весело дуріють діти – Без пафосу,без пихи...

Читати далі...

Я загубилася… У просторі, часі, подіях… Я заблукала між мрій та бажань. Я розгубилася. І сльози замерзли на віях… Хочеться встати і йти без вагань. Я засмутилася – Шукала відраду у діях… Знову нашіптує смуток зима… Просто втомилася, Шукаючи честі в «повіях»… Хочеться затишку, тиші, тепла.[Приєднана картинка]

Никак не поймаю душу чужого города…Иду, смотрю в стеклянные глаза случайных прохожихИ хочется убежать из этого холода…от этих людей ничем на меня не похожих.Никак не услышу сердце чужого города…А так хочется их понять и простится с обидами.Все жду для побега подходящего поводаИ прячусь от глаз колющих острыми иглами…Никак не понять мне грусть чужого города –Среди тысячи тусклых лиц – ни одного веселого.Наверное, сплина тень морочит мне голову…Наверное, я просто устала от нового…20/11...

Читати далі...

В жовто-багряному кольорі осені,Серед проміння останнього теплогоМи мандрували до казки запрошені, Марно чекаючи літа повернення.В пишно багатому золоті осеніПросто летіли повз хмари ми птахами,Вітром холодним зненацька сполохані,Небом нахмуреним трохи налякані.В п’яно туманному погляді осеніЯсно побачили смуток приглушений...Палко молили за вчинки непрощенніВ когось, хто вище і слухати змушений.В дико гарячому спалаху осеніМарно шукали причину й пояснення.Що ж у байдужості жити так боляче,...

Читати далі...

Руденьке щастя.Тендітно дикий.Мявчить.Клубочок щастя.Муркіт тихий.Вже спить.Маленьке щастя.І тонни втіхи.Спинити мить.Котяче щастя.Повільні рухи.І знову мчить.Маю нового члена сім\'ї (на фото)[Приєднана картинка]

По-осеннему холодно стало…Простудилась от ветра душа.Я тебя среди листьев искала,Пробираясь сквозь лес чуть дыша.Ты ушел, не оставив надежды.Ты сказал, что прошло навсегда…Никогда мы не будем как прежде…И на сердце опять пустота.Я сквозь мглу все гляжу неустанноЛишь пытаясь понять почему…Между нами все было спонтанно.И спонтанно упало во тьму…По-осеннему холодно стало…Я не знаю, дождусь ли весны.На тетрадку слезинка упала…Значит, душу оросят дожди.[Приєднана картинка]

Ой... Чесслово... Ржом с мужем уже минут 15...Такое впечатление, что в интерфаксе новости пишут изрядно покурив, а потом удаляют то, что не прокатило.Но кэш гугла помнит фсе:http://webcache.googleusercontent.com/search?espv=2&q=cache:interfax.ru/397683&sa=X&ei=nZYcVLqqN4bnygOljoFI&ved=0CBgQ7xYoAA&biw=1517&bih=741&dpr=0.9

«Життя – театр!» – сказав колись хтось мудрий.Ми ролі граєм, глушим почуття…Ми серця рух ховаєм в склеп холодний…У масках ми проходим крізь буття…Вдягаєм маски – прикриваєм душу.Чомусь нам щирість мариться гріхом…А я не хочу! Та чому ж я мушу?!Мені ділитись хочеться теплом!Я маску міряла – дурна безглуздість.Це прісна копія того, що у мені.Вона лиш стримує душі потужність,Хова під глиною серця живі.Я маску завжди вдома забуваю.Я хочу вам віддатись без прикрас.І по життю нікого я не граю.Така як ...

Читати далі...