Спіткнувшись, не спинилась - поповзла!
У напрямку омріяної долі.
У змученому серці лиш мета,
А вказують дорогу ясні зорі.
Упавши, не злякалась - підвелась!
І знов деруся вгору до вершини.
І відкілясь упевненість взялась,
Що зможу відтворити сну руїни.
Наснилося, що можу майже все!
Лиш у зневірі серця перепона...
Повірила... І хай мене несе
На крилах мрія, ген, до перемоги!
В зимовому вітанні білих ранків
Знаходжу довгождану теплоту.
Серед вітрин й одноманітних банків
Я здатна все ж розгледіти красу.
Закутавшись в шарфи та теплі светри,
Бреду по людним вулицям сама.
Рахую мірним кроком вулиць метри…
Назустріч – снігом біситься зима.
За шарфом вже замерзли ніс та щоки,
А я все йду у захваті від хмар.
В думки пробралися дитячі роки:
«Як круто випускати носом пар!»
Над головою нависають віти
Важкі від діамантових прикрас,
А в парку весело дуріють діти –
Без пафосу,без пихи , без образ.
Так хочеться віддати років надцять!
І просто бігти з сніжкою між них…
Але за рогом жде рутинна праця,
А вдома – ще з десяток нудних книг.
А завтра – знов прокинусь на світанку.
Зроблю ще кілька невідкладних справ.
Закутаюсь у шарф, надіну шапку.
І знов у сніг – помріяти між хмар.
Я загубилася…
У просторі, часі, подіях…
Я заблукала між мрій та бажань.
Я розгубилася.
І сльози замерзли на віях…
Хочеться встати і йти без вагань.
Я засмутилася –
Шукала відраду у діях…
Знову нашіптує смуток зима…
Просто втомилася,
Шукаючи честі в «повіях»…
Хочеться затишку, тиші, тепла.
