Я кину все…

Я кину все. Я вірю в кілометри — обвітрені, задихані і злі. Багато їх у матінки Деметри, Котра була богінею землі. О, розмотай шляхи мені, богине! Світ за очі від себе забіжу. Рятуй мене, врятуй мене, бо гине моя душа, задивлена в чужу. Так ніжно, так беззахисно, так віддано, так всупереч тверезому уму. Врятуй мене розлукою і віддалю,— ні спогаду з тобою не візьму. В гірких оазах сонячної цедри, де грім тримає зливу в рукаві, де тільки версти, дерев’яні зебри, пасуться в запорошеній траві,— хай буде степ, хай буде ліс і гори, хай вибухне земна твоя пралють, коли лихі на око семафори мені дорогу смутком переллють!

                               Ліна Костенко