Можливо я не один такий, але мене просто дістала ця довбана владна халатність... це реально жахливо, і мені дуже не хочеться цього описувати але нажаль це є і я не можу цим не поділитися...Можливо хтось зможе краще описати ситуацію що сталася але я хочу поділитися з вами своїми переживаннями. Так важко, дуже важко але треба з цим щоссь робити...  бо якщо не покласти край цьому зараз, то ми ніколи незможемо відчути себе потрібними цій державі... В мене в голові крутиться пісня, "я не хочу бути героєм України, не цінує героїв моя країна..."  нажаль це дуже актуальна пісня на цей момент часу в якому ми живемо... далі я хочу ознайомити Вас, шановні користувачі інтернет мережі, з ситуацією що стала поштовхом до написання цього посту... попереджаю я змінив всі імена для того аби ніхто не постраждав...
Мене досить часто просять перевезти якісь речі, бо маю авто з причепом, так от подзвонила мені вчора Одна Жінка, і каже - "у нас у селі ЧП... помер АТОвець... тіло треба звозить на розтин, аби дізнатися причину смерті...з родичів тільки одна дочка і та неповнолітня... чи не міг би ти нам позичити причепа".
Відверто кажучи мене здивувало таке прохання, за моєю уявою, мала б бути якась спеціальна служба, що займається такими видами послуг, але моя уява трохи різниться з реальністю....
- ну добре, - кажу - хай приїдуть і  візьмуть причеп. - ну на цьому й порішили...
я чекаю що хтось приїде по причеп а ніхто не їде... тоді я набираю телефон Однієї Жінки, бо саме хотів їхати по своїх справах... вона бере трубку і каже.
 - Юра виручай, ніхто не може поїхати, ми з головою сільради їдемо до тебе вмовляти тебе повезти тіло...
я відповідаю що я зайнятий мені треба відвезти людину в інше місце і я не можу також... ну врешті решт, вирішили зробити так - я везу тіло а моїми справами займається голова сільради... так і зробили...
далі буде найцікавіше... привезли ми тіло... як раз попали на обід... лікаря не було... сказали, давйте тіло ми подивимся приїде лікар напише заключення...
поки ми чекали, я запитую у Жінки...
 - А що в районній раді не можуть виділити транспорт, це ж все таки учасник АТО?...
її відповідь мене шокувала...
 - Вони мовляв кажуть що у вас багато арендарів, шукайте спонсорів серед них, у нас не має коштів...
я собі думаю, а хіба арендарі наймали на службу людей?, чи навіть він добровволець то хіба не держава має піклуватися про те що буде далі з тими хто віддав за неї здоров'я, і життя?...  питання реторичне...
але мої роздуми розвіяв, лікар який приїхав на чому б ви думали? так на джипі його ціна на б/в від 400000 грн, це на даний момент...  це поталогоанатом... він типу приїхав, і каже...
- якщо купите  в нас труну тіло можете забрати сьогодні... якщо ні прийдеться їхати ще раз, бо ми видаємо тіло тільки в труні...
треба сказати що родина цього АТОвця, не багата, і в селі вже домовилися що йому безкоштовно зроблять труну, а тому Жінка і каже.
- де  в законі написано що ви видаєте тіло тільки в труні?...
після не довгих перемовин лікар  погодився віддати тіло сьогодні без труни...
йдемо далі... розтин показав що причиною смерті стала двустороння гнійна пневмонія... при чому почалася вона в нього шість місяців тому, в цей час він був у АТО, бо він тільки місяць тому вернувся в запас... сам був десантником... жалувався на шлунок... пив якісь ліки... але не від пневмонії... якби кажуть його прокололи в госпіталі атибіотиками то він би живий був...  а так, маємо те що маємо... нікому не потрібний воїн, який ціною свого здоров'я і життя, створює умови щоб ми могли спокійно жити... а скільки їх таких?.. мораль цієї історії,  -  "я не хочу бути Героєм України... Не цінує героїв моя країна"... але ми ще можемо змінити цю картину, просто треба розробити державну программу підтримки і реабілітації воїнів, щоб кожен хто повернувся проходив повне медичне обстеження... щоб не було таких випадків, щоб люди почувалися потрібними цій Державі... сподіваюся на розуміння Лікарю велика подяка за те що увійшов у положення, і не став  створювати перешкод на останньому шляху героя... Слава Україні...

Достоянием россиян стал секретный материал, в котором отражаются
происходящие процессы в нашем государстве. Это директива Алена Далласа,
бывшего директора ЦРУ и руководителя политической разведки США, так
называемая «Американская доктрина борьбы против СССР», составленная еще
в 1945 году. Вот что в ней говорится:

«Окончится война, все
как-то устроится, и мы бросим все, что имеем, все золото, всю
материальную мощь на оболванивание и одурачивание людей. Человеческий
мозг, сознание людей способно к изменению. Посеяв там хаос, мы
незаметно подменим их ценности на фальшивые и заставим их в эти
ценности поверить. Как? Мы найдем своих единомышленников, своих
союзников и помощников в самой России. Эпизод за эпизодом будет
разыгрываться грандиозная по своему масштабу трагедия гибели самого
непокорного на Земле народа, окончательного, необратимого угасания его
самосознания. Литература, театр, кино – все будет изображать и
прославлять самые низменные человеческие чувства. Мы будем всячески
поддерживать всех, кто станет насаждать в человеческое сознание культ
секса, насилия, садизма, предательства – словом, всякую
безнравственность.

В управлении государством мы создадим хаос и
неразбериху. Мы будем незаметно, но активно и постоянно способствовать
самодурству чиновников, взяточников, беспринципности. Честность и
порядочность будут осмеиваться и никому не станут нужны, превратятся в
пережиток прошлого. Хамство и наглость, ложь и обман, пьянство и
наркоманию, предательство будем насаждать в сознание людей. И лишь
немногие, очень немногие, будут догадываться, что происходит. Но таких
людей мы будем ставить в беспомощное положение, превратим в посмешище,
найдем способ их оболгать и объявить отбросами общества.

Будем
вырывать духовные корни, опошлять и уничтожать основы народной
нравственности. Мы будем таким образом расшатывать поколение за
поколением, мы будем браться за людей с детских и юношеских лет, будем
всегда главную ставку делать на молодежь, станем разлагать, развращать,
растлевать ее. Вот, как мы это сделаем».

Почему мы не можем понять то, что мы сами строим свое будущие и за нас это будущие никто не построит. Мы сами должны думать и сами выбирать свой путь, почему мы ждем, что за нас придумают наш путь и мы как стадо баранов пойдем за пастухом, а точнее под присмотром этого пастуха, а что если пастух ошибается и ведет нас не туда, куда бы нам хотелось попасть. Почему мы ждем что кто-то составит нам «хорошую» идею и мы будем слепо идти с этой «хорошей» идеей и навязывать ее всем вокруг.  Ведь неужели наш мозг хуже мозга тех кто толкает порой самые нелепые идеи и мы воспринимаем это как высшее проявление понимания мира. И тогда оказавшись у разбитого корыта мы начинаем винить тех кто преподнес нам «хорошую» идею, вместо того чтобы  начать анализировать происшедшее, и самим задавать себе вопрос «ПОЧЕМУ?», а главное самим искать на него ответ. Надо научится думать самим, если хотите что-то изменить в своей жизни пока еще не поздно. Ведь мы сами виноваты, что не сумели отличить фальши от истинного не смогли продумать, довести эту идею, «хорошую» на первый взгляд, до логического завершения, мы принимаем все то, что сказано кем-то, считая его умнее нас всех, и повинуемся ему, а если кто-то скажет слово против, мы  готовы разорвать на куски этого человека только потому, что он оказался другого склада мышления и не читал столько «умных» книг сколько прочел тот, кем вы восхищаетесь, на данном промежутке времени. Ох как необходимо тренировать СВОЕ Мышление,  а этому способствует только чтение книг и разговоры с самим собой, задайтесь одним вопросом и попытайтесь найти ответ самостоятельно. Спасибо, что дочитали до конца... 

Роздуми. 

На даний момент в Україні не має жодної щасливої cім’ї. Я не перебільшую. Покажіть мені зворотне  і я з радістю заберу свої слова. Але нема такої родини в якій панували б завжди взаєморозуміння, взаємоповага один до одного, а вже не кажучи про любов, адже  щастя це і є любов. Немає любові – немає щастя, ось  просте правило на яке не звертають уваги, ані молодь, ані їх батьки, яким просто ніколи задуматися над тим, що буде далі з їхніми дітьми, які дивляться на батьків, вчаться, сприймають все що ті роблять и також не задумуються. А задуматися треба!  Як побудувати ЩАСЛИВУ родину? Як зберегти вогонь Любові? Як створити атмосферу поваги один до одного? Цей перелік питань скінченний і відповідь на всі питання можна знайти, але для цього необхідно попрацювати розумом, відчуттями та найголовніше серцем. Та де ж вони ці три речі, одні забивають ці речі алкоголем і цигарками, а інші більш сильнішими наркотиками. Лише одиниці серед мільйонів шукають відповідь на ці питання. Я хочу, щоб цих людей, які ставлять запитання стало більше, але не тих хто шукае відповідь у наркотичних речовинанах. Повірте я бачив і таке, це дуже боляче коли від того, що людина не знайшла свого місця в цьому жахливому світі, втікае від себе у прірву. А ще коли ця людина талановита і рідна, і через те, що   просто не бачила світла в кінці тонелю, залишае цей світ, коли ось-ось має мерехтнути краплини роси у ранішньому сонці життя, ця втрата стае ще болючішою, ще більш невиправданішою. І ти сам починаеш ставити питання «Як так столося? Чого?  И навіщо?» Коли ти ще не досяг того віку щоб вміти проаналізувати все, продумати наскільки, хто правий, ти можеш взяти до уваги розуміння того що сталося, яке дають тобі мудріші, більш старші люди, але не треба сприймати таке пояснення ортодоксально. У тебе має виробитися своя точка зору, а для цього треба працювати розумом, а не заливати його пивом і горілкою. Нажаль це трапляється у більшості випадків, і найголовніше не робиться висновків, а якщо і робляться то поверхневі, і починають шукати винних щоб перекласти вину із себе на когось. Благо в наш час є багато, кого можна звинувачувати: державу, погане виховання у школі, вулицю, нерозумних друзів,… перелік винних можна продовжувати до безкінечності, але чи стане від цього легше жити на землі, коли вмирають мільйони, а винних ще більше і ніхто не засуджує цих винних. Якась дурниця виходить, живемо у XXI-му столітті, цивілізовано, а ніхто не може засудити причепних до скоєння злочинів. Так може досить звинувачувати когось, може необхідно зазирнути у себе, може дійсно ніхто крім нас самих не винен у тому, що розлучаються батьки, що гине найцінніша жива матерія – ЛЮБОВ, і від цього страждають діти. Адже ніхто так не впливає на дітей, як батьки, і, якщо батьки не усвідомили своїх помилок не слід чекати цього від дітей. Діти вчаться у своїх батьків, а чого діти можуть навчитися у стосунках батьків, котрі «створюють умови для співіснування», а не кохають один одного. Соціологи стверджують, що технократичний напрям розвитку цивілізації зруйнував сім’ю. Я ж хочу сказати, що не технократичний напрям розвитку людства зруйнував стосунки у сім’ї, а, саме система, що була створена не кимсь там з інших планет, а гнами людьми і ми її підтримуємо. Давайте подивимся правді у вічі,  і ми побачимо, що батько замість того щоб виховувати дитину змушений йти на  роботу, мати також веде дітей у дитбудинки і це все заради якихось копійок, їх вистачає тільки для купівлі речей, які в економічних працях різних авторів називаються «мінімум для проживаня». Тоді як система, що викачує всі соки з людей, котрі на неї працюють, має надприбутки за рахунок тих же робітників. І як інакше може себе вести чоловік з дружиною якщо приходячи ледь живий додому, він просто не в силах кохати свою дружину, йому б поспати та поїсти і знову завтра на роботу. І звичайно кому ж теке сподобається, коли так проходить все життя. Через це і розлучаються сім’ї. Та найжахливіше не це, а саме те що не має часу подумати, щож не так?, де той камінь на дорозі на, якому спіткнулося минуле покоління и, як той камінь прибрати з дороги? Щоб на ньому не спіткнулося прийдешнє покоління, наші діти, внуки, правнуки. Адже ми стараємося для них, то чогож нам лінь зупинитися і хоч трохи порозмислити над тим, що, може, їм потрібно просто родинне тепло, просто вогнище біля котрого можна зігрітися, а не бескінечні вияснення стосунків на зразок «що ти приносиш у дім...» «це ти винен у всіх негараздах...» и т.п.  Мало хто знає як вийти з цього положення та вихід є. Немає питання без відповіді, є не сприйняття відповіді по тій, чи іншій причині, буде запитання – завжди буде відповідь. І не слід відмовлятися від запитання, якщо правильна відповідь вас не влаштовує.

Де шукати відповідь вирішувати вам я тільки хочу підштовхнути вас до рішучих змін, проте кожному вирішувати самому де жити, у щасливій родині, чи доживати свій вік у самотності. Я ніколи нікому нерадив і радити не буду. Той хто шукає, знайде. У біблії сказано: «стукайте і відчинять Вам». Ставте запитання і відповідь прийде.