Моя рідна тітка живе в Московській області і дві мої улюблені двоюрідні сестрички. Значну частину свого дитинства я провів в місті Єгор’євськ. Там ми грали у війну з однолітками. А ще у моїх родичів була дача в дєрєвні Чєлохово. Тут я вперше, вже в підлітковому віці (приїхавши до сестер на канікули з України) побився за дівчину. І ходив «стінка на стінку» проти пацанів з сусідньої дєрєвні. Ми тоді були майже братами, з тими в чиїй стінці я стояв. Мене навіть не зачіпало, що мене час від часу обзивали «хахлом».

Коли було важко, в середині дев’яностих, російські родичі нам дуже сильно допомогли. В їхній сім’ї матеріальне благополуччя було вищим. Вже в дорослому віці, я хрестив сина моєї двоюрідної сестри. Щороку вони приїжджали до нас, в західну Україну, а ми до них у Підмосков’я. Завжди намагався знайти час, щоб зустрітись з тими, з ким в дитинстві грали у «війну». Ми були рідними…

Все змінилось після перемоги Майдану в Україні. Не під час, а саме після… Під час Майдану, коли я їхав до Києва, двоюрідна сестра завжди молилась за мене і слала СМС, щоб я був обережним. А потім почалось. Дзвінки тітки зі словами: «тікайте звідти, там бандерівці…». І це при тому, що наші рідні були в УПА. Потім фраза сестри, що «Путін розумний лідер і знає, що робить». І ще купа дрібниць. Ми поступово перестали спілкуватись. Нас обурювало і ображало, що вони вірять в те, що бачать по своєму ТБ. А їх, те що ми говоримо, що Росія агресор, а Путін божевільний диктатор.

Росіяни для мене більше не брати. Так, я розумію, що головний винуватець – Путін. Йому потрібен постійний зовнішній ворог, щоб тримати свою брехливу імперію. Щоб, не дай Боже, росіяни не почали задавати питання: «чому Росія так погано живе, маючи стільки газу, нафти, золота, алмазів…?». Він постійно тримає імперію в стані війни: Чечня, Грузія, тепер Україна. Так, Путін винен, але винні також і ті росіяни, які за нього голосували. Винні мої сестри, які ніколи не ходили на свої вибори, винна тітка – член путінської «Єдіної Рассіі». Винні ті хлопчаки, з якими ми колись грались.  Вони всі дозволили Путіну зробити нас ворогами.

Я непогано стріляю з СВД і АК-74, вмію читати карти і орієнтуватись на місцевості. Це може згодитись в час, коли наші країни в стані війни. Нехай офіційно війна ще не оголошена, але вона вже йде. І коли мені доведеться брати до рук зброю, а в оптичному прицілі з’явиться російський солдат, я подумки скажу  «прости Господи» і спокійно натисну на спусковий гачок. Мене не зупинить навіть те, що цим солдатом може виявитись той хлопчик Вовка (який є офіцером російської армії), з яким ми бігали «у войнушки» майже 30 років тому. Це вже його проблеми. Бо він, і такі як він прийшли зі зброєю на нашу землю, а не я – в Росію. Колись ми були з ним майже братами. Але це було колись…

Мені дуже подобається мультфільм «Князь Володимир». В ньому є сцена, коли Володимир б’ється зі своїм братом Ярополком. Котрий перед тим вбив їхнього брата Олега. Майбутній великий князь київський, схрестивши мечі з Ярополком промовив: «Не брат ти мені більше! Не брат…». Досить бути толерантними - час віддповідати ударом на удар.

От тільки шкода, що хрещеника я тепер довго не побачу. Він у мене гарний і розумний хлопчик з коктейлем українсько-російської крові у жилах. Але Путіна це не гребе…

Олексій КРИВОШЕЄВ,

"ВСЕ"