*** Отаман трішки спохмурнів, та потім загадкова усмішка заграла в його закручених вусах. - А знаєш, чого Вовкулака пішов до лісу? - Ну, як чого…. – Не зрозумів Чорновус. - Начитався Шевченка. Я часто питаюся у новачків: чого ти до мене прийшов? І чую: в того москалі хату спалили, того пограбували, у того дівчину зґвалтували… У нас завсіди так було – поки заброда не заллє сала за шкуру, ми нічичирк. А цей мені каже: прочитав «Кобзаря». Ти таке чув коли – небудь? Щоб чоловік...

Читати далі...

[Приєднана картинка]

«Ой на горі на Маківці…» Цю пісню я вивчив на початку 1990-х років. Її бадьорий настрій, патріотичні слова, хоча і з деякими галицизмами та полонізмами, лягли мені на душу. Не раз співав її, відпочиваючи душею – чи то спускаючись із гір у районі Славського, чи підходячи до свого дому на Курській вулиці в Києві. Ой на горі на Маківці Там ся били січові стрільці… Б’ються, б’ються, не здаються, Йдуть до бою ще й сміються! Та піднесення зникало, коли десь із-за рядків та...

Читати далі...

Я виджу, тут, у Косові, наш нарід залінивий. Щоби брався до якого життя, а то лише сидить і чекає на готове. Ти часом «наші сусіди», хоч їх є менше, то більше роблять. То якесь представлення, то хотіли сполонізувати все. До того ще зачинають від малих дітей. І хотять, щоби Українці жили з ними у згоді, як вони вже такій малій дитині зачинають вщіплювати ненависть до всього, що українське. Не учать, що належить, щоб якийсь розум мали, але відразу – ненависть. І то директори народної школи –...

Читати далі...

Згідно із совєтською історичною традицією висвітлювати німців негативно вважалося добрим тоном. Багато нинішніх українських істориків вийшло із совєтської доби, тож вони і продовжили цю тенденцію. Прикро читати їхні примітивно-упереджені оцінки ролі німців, особливо коли йдеться про Першу світову війну. До слова, в мемуарах українських вояків 1914 – 1918 років очорнювання німців немає. Це ж стосується і спогадів Михайла Горбового. Більшість його згадок про німців підтверджують доброзичливе і...

Читати далі...

Ляхи не пробачили гуцулам участі в боротьбі за Українську державу. Щоб убити навіть думку про неї, польські завойовники 1920 року здійснили варварську «пацифікацію» Верховини. Скільки крові тоді пролилося!... А хто пам’ятає про це? Про польську пацифікації Східної Галичини і Волині в 1930-х рр.. ми, слава богу, не забули, а хто пам’ятає трагедію Гуцульщини?! А про неї збереглося чимало свідчень. Про цю «пацифікацію» писали Петро Шекерик-Доників, Михайло Горобовий і Михайло Ломацький. Уривки...

Читати далі...

Запримітивши чергове число часопису на столі перед Йосипом, корнет Мясоєдов не втримався і запитав з притиском: - Скажітє, падпаручік, ат каво ви хотітє асвабадітса? - Не только я хочу освободітса, - спокійно відповів Йосип, - но і украінскій народ хочєт освободітся от московской опєкі.  - Так ви хатітє атделіцца ат Расії?! - Да, ето іскрєннєє желаніє украінского народа. - В таком случає ви - ізменнік! - з піною коло рота вигукнув корнет. - Осторожно на поворотах, господін корнет...

Читати далі...

На весь свій голос пролунали гасла, які піднесла ще російська революція. У великому здивуванні перед бувшою Росією і стоїть цей політично думаючий світ із запитом: «А чи переведе всі ті гасла, чи здійснить їх вона?» Розкололася, розпалася Росія. Донині великого осоромлення зазнала московська безцарна, здавалосяб, вільна земля, дійшовши до наболівшого навіть москалям своїм насиллям та безпутством більшовизму. Гарні, красиві гасла піднесла й українська революція. Але і на Вкраїні...

Читати далі...

Хай буде легко. Дотиком пера. Хай буде вічно. Спомином пресвітлим. Цей білий світ — березова кора, по чорних днях побілена десь звідтам. Сьогодні сніг іти вже поривавсь. Сьогодні осінь похлинулась димом. Хай буде гірко. Спогадом про Вас. Хай буде світло, спогадом предивним. Хай не розбудить смутку телефон. Нехай печаль не зрушиться листами. Хай буде легко. Це був тільки сон, що ледь торкнувся пам'яті вустами. Ліна Костенко

Любовь бежит от тех, кто гонится за нею, а тем, кто прочь бежит, кидается на шею. Шекспир Ни один человек не может стать более чужим, чем тот, кого мы в прошлом любили. Э. М. Ремарк Любовь – восхитительный цветок, но требуется отвага, чтобы подойти и сорвать его на краю пропасти. Стендаль.