[Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка]

[Приєднана картинка]

[Приєднана картинка] Нас потроху вкриває дим з московських торф’яних боліт. Давно забулося, що Москва – то колишнє болото. Давно болото висохло, а при різких перепадах температури те болото озвалося, торф’яники загорілися, дихати нічим... ДУМКА УКРАЇНЦЯ http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=1691

- Чи я гадав, що воно таке погане, мале, з великими патлами? – схвильовано мовив старий Валентину, який із нетерпінням чекав новин. – А казали Махно – цар, Махно – Бог! Хіба ж такі погані бувають царі!? Нікчемне, одне слово… Дідусь перехрестився. – Так ото зійшлися вони – Махно і Щусь, почоломкалися і щось балакають. А безнога «Правда», наче пес, за ними лазе!... Десь з’явилась бричка з самогоном, хлібом і медом… І почали частуватись і других частувати. Дають і мені, а я кажу: «Дякуючи Богові, ...

Читати далі...

Що ж стосується Івана 4, то його манила в Престольний Край зовсім не жага наживи і навіть не турбота про безпеку своїх границь (бо Хаджи-Тархан ніколи не погрожував Московії), а та сама слава золотоординського спадку, що дозволила б йому претендувати на обширні простори обох материків. Ще в 1547 році великий князь московський проголосив себе царем.(?) Ніяких прав на цей найвищий титул він не мав, оскільки пращури Івана були не царями, а лише великими князями. З точки зору кримських ханів...

Читати далі...

Багато років тому, рушивши завойовувати світ, нащадки Чингізхана присвоювали підкореним народам старі монгольські назви, до яких самі звикли в рідних степах. Так, народи-землероби з їх вуст отримали назву «тат» (в самій Монголії так називали уйгуров), а кипчаки-стотарі – «татар» (так називалося монгольське плем’я винищене Чингізханом). Ці імена прижилися: свої «тати» і свої «татари» були в Центральній Азії, на Кавказі, в Криму і в багатьох інших краях, де правили Чингізиди. Різноплемінні...

Читати далі...

Доходило не те що до якихось дивних чи неоправданих явищ, а просто до чогось такого, чому й назви прибрати трудно, бо назва «курйоз» була б занадто слабою кваліфікацією. Загальна «система» вимагала того, щоб справа робилася чи завдання виконувалося не по суті, а лише формально, напоказ. На цьому плодючому ґрунті виростали знамениті квітки. Для ілюстрації один лише факт. «Форма» вимагала, щоб вояки по команді «плі» (стріль) стріляли всі як один. Чи вони «по суті» вміють стріляти – це не так...

Читати далі...

Я вже давніше помітив, що міністр д-р Сабо говорить одним із діалектів «руської» мови, який я прекрасно знав ще з дитинства, бо міністр, так само, як і я сам в дитинстві, замість «і» вимовляв «уи». Отже, я сказав міністрові, що й я умію говорити точнісінько так, як говорить він. На доказ цього я став говорити своїм чернігівським діалектом. Д-р. Сабо, видно, зовсім цього не сподівався. Він питав мене, звідки я родом, і коли почув, що я аж з-за Києва, із Чернігівщини, то здивувався, як видно було,...

Читати далі...

Коли не хочеться переживати ту мерзоту, яка є, краще думати про те, чого вже тут давно нема. Раніше воно ще траплялося, але вже й тоді, коли я застав його, воно трималося на межі зникнення. То були дрібниці, які здавалися курйозними, одірваними од первісного смислу. Приміром, моя баба казала: — Вітя, постав віник ік строці! Або: — Чого ото віник лежить не к строці? Те дивне словосполучення вимовлялося не так, як тут написано, а разом — ”ікстроці”, ”некстроці”, причому з наголосом...

Читати далі...

«При Петре мы были настолько бедны, что после Нарвы колокола переливали на ружья. И ничего. После Полтавского боя все изменилось... Если бы нам пришлось перенести войну на неприятельскую территорию, то враг должен за честь считать, ежели я ему заплачу кредитным рублем. Даже кредитные билеты я отдал бы с сокрушенным сердцем. Неприятель должен кормить нас даром. И без того наш народ нищий по сравнению с соседями, а я еще буду платить врагу деньги, заработанные горем, бедой и тяжким трудом...

Читати далі...