416. “Геть панів!” — ми кажемо, хапаючи сокири, щоб визволитися з рабства. І пов¬стання українських хліборобів починає зва¬тися “холопським повстанням”. Холопи — лю¬ди темні, бо їх у темноті тримає грецька церква: темних холопів легше гнобити, ніж освічених, вчених. І в простому (хлібо¬роб¬ському народі) починає сама народжуватися туга за рідним паном-володарем, який би ділив долю народу, звільняючи Вітчизну від чужих панів-вторжників і рідних панів-рабів. 417. Іде польська орда, очолена...

Читати далі...

“Русскій язик”, яким сьогодні говорить Москва, виник з діялекту Української мови, точніше — з діялекту Курського. Жителі Курських земель тоді, коли ще не було хутора Кучкового (Москви), говорили діялектом мови України (Руси): Курщина належала до престолу царя України (Руси). І. Іоненко у праці “Об історіческих условіях превращенія Курсько-Орловського діялекта в основу русского національного язика” (1952 р., (7), стор. 88—100) і Р. Ава¬нєсов у праці “К вопросам образованія рус¬ского...

Читати далі...

715. Свята правда не старіє: мова — душа й розум народу. Принижена мова — при¬ни¬жений народ. Українець і руській їли в окопах з одного “котєлка”, щоб була принижена душа Українського народу, щоб українець був рабом. Рабом є та людина, яка з тих чи інших соціяльних, політичних чи релігійних причин не може говорити рідною мовою. Є раби освічені, професійні, орденоносні, заслужені: вони не говорять мовою рідної матері. Наприклад, українець іде вулицею Києва і не говорить по-українському: він цим ...

Читати далі...

«Наші недоліки – це зворотній бік наших чеснот»! (с)

До 120-ліття від Дня народження [Приєднана картинка] ПОЛТАВЕЦЬ-ОСТРЯНИЦЯ Іван Васильович (26.09.1890 – 17.01.1957, Мюнхен, Німеччина). Військовий і громадський діяч; осавул 2-го Лінійного полку Кубанського війська, старшина школи броньових автомобілів (Петроград, 1917), організатор і отаман відділу Вільного козацтва у Петрограді (06.1917), наказний військовий отаман Вільного козацтва (10.1917 – 1918), член Генеральної ради Вільного козацтва (10.1917 – 1918), генеральний писар Гетьмана України ...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Передмова до книги спогадів Петра Дяченка “Чорні запорожці” Хоч Петро Дяченко залишив чималу мемуарну спадщину, але досі не вийшла жодна книга його споминів. Однією з причин цього, на мій погляд, є його критичне ставлення до Симона Петлюри. Петро Дяченко не приховав від нащадків того, про що намагалися не згадувати петлюрівські історики. Правда полтавського козака розходилась із “генеральною лінією” уенерівської еміграції, яка, проводячи академії на честь Головного...

Читати далі...

Хоч влада російського народу й утверджувалася на наших землях, але ужитися з дикими переможцями було неможливо. Несамовиті репресії росіян та їхніх посіпак викликали завзятий спротив. Особливо він зріс наприкінці 1920 – х років, під час т.зв. колективізації, насправді – немилосердного пограбування українського селянства. Масові виступи селян почалися в Київській, Запорізькій, Криворізькій, Шевченківській, Ніжинській, Вінницькій та Волинській округах. У квітні 1929 року Запорізькій...

Читати далі...

- Тут жив богатир, тіко не докажу, чи наш він був, чи турській… Після того, як богатиря не стало, жили запорожці, а після їх уже – полоз. - Що ж це таке, діду, за полоз був? - А ви й не знаєте? Такий зачортований гад. - Як це «зачортований» ? - А такий великий! На гадину гріх казати здорова, от у нас і кажуть «зачортована». - А ви бачили хоча б раз полоза? - Бачив, цур йому… Як згадаєш, та і тепер страшно. - А розкажіть, діду. - Був я хлопцем. Ну, звісно, - яка забава малому...

Читати далі...

"Як на мене, чи не найбільшою проблемою, яку ми не тільки вирішувати, а й називати лякаємося, є російська етнічна присутність, через яку Кремль і проводить антидержавницьку, антиукраїнську політику на наших теренах", - писав Леонід Капелюшний у книжці "Час сутіні", що вийшла в київському видавництві " Факт" у 2009 році. Коли українська нація в середині ХVII століття, у стадії формування козацької держави, переживала фазу самоорганізовування, саморегуляції, на...

Читати далі...

Українці ніколи не визнавали позбавлення їхньої країни імені "Русь". З часів Романа Великого всі галицько-волинські князі називалися "князями й господарями Руської землі", або "всієї Руської землі", а на їхніх печатках був відображений напис - "король Русі". Гетьман Богдан Хмельницький в офіційних документах і в дипломатичній переписці називався "господарем всієї Русі", "єдиновласником і самодержавцем руським". http://www...

Читати далі...