Після приходу більшовиків у 1917р. приватна власність на наших теренах була відібрана в людей і передана державі.

Після 1991р. держава вирішила повернути цю власність людям, надрукувала ваучери, роздала населенню і в такий спосіб появилися мільйони приватних власників. Почалася приватизація державної власності, для її проведення парламент прийняв два базові закони - Про державну приватизацію, яким регулювалося роздержавлення великих підприємств, та Про малу приватизацію, яка була для підприємств, як би ми сьогодні сказали, малого і середнього бізнесу. Великі фабрики і заводи з усіма активами опинилися в руках людей, яких назвали олігархами, вони за безцінь скуповували ваучери в населення і за ті ваучери отримували великі об'єкти. Натомість до приватизації малих об'єктів різних там магазинчиків з перукарнями і майстернями та мануфактурами держава підійшла хитро, за ваучери населення приватизувало корпоративні права на ці об'єкти плюс оборотні активи, що стало основою різного типу ТзОВ, натомість робочі площі перевели в об'єкти комунальної власності. Тобто мільйони людей, які стали власниками бізнесів внаслідок отримання від держави ваучерів та подальшого вкладення їх у господарські підприємства, згрупувалися в сотні тисяч ТзОВ як суб'єкти приватної власності, уклали договори оренди з об'єктами комунальної власності і починали розвивати бізнес. Тобто сотні мільярдів доларів приватної власності плюс виробничі площі комунальної власності, орендовані приватниками, - все це стало основою малого та середнього бізнесу в середині 1990-х. При тому, приватників не можна розглядати окремо від орендованих комунальних площ, оскільки їх сотні мільярдів в процесі бізнесу перейшли на ці площі і разом з ними стали основою приватизованих бізнесів.

Отже, в кожного пересічного підприємства, скажімо маленької перукарні, де-факто утворилися два власники, які представляли два види власності в Україні, - працівниці перукарки, які за свої ваучери отримали установчі документи підприємства, представляли приватну власність, та Управління комунальним майном, якому належало приміщення перукарні. Таким чином в Україні відновився класичний капіталізм.

Але вже з початку 2000-х шляхом зміни умов оренди приватні власники ТзОВ були відокремлені від орендованих площ, оскільки збільшену орендну плату підприємства платити не змогли, то їх власники припиняли бізнес, а самі приміщення поверталися до Управлінь комунальним майном. Разом з відходом приміщень вартість ваучерів та новостворених активів, які не могли існувати без орендованих площ, а інших площ просто не було, ставала рівною нулеві. Ось так виглядає механізм пограбування громадян України на трильйони доларів за 10 років 1990-2000рр.

Чому ж так сталося, чому український народ вдруге у 20ст. пережив пограбування, найбільше за всю свою історію, перше, як ми пам'ятаємо, відбулося в часи приходу більшовиків. Пограбування не сталося б, якби діяли в нас автентичні політичні та суспільні інститути, - місцеве самоврядування, судова та виборча системи, правоохоронні органи, інститут праці та власності. При їх наявності ми сьогодні не були б на останньому місці в Європі. І мільйони наших заробітчан не були б розкидані по всьому світі.