государственный механизм

,,Люди вообще не имеют никакого понятия о том, как функционирует государственный механизм. Точно также люди не понимают, как работает телевизор и почему он перестал работать. Для обывателя что телевизор, что синхрофазотрон, что государственные институциональные механизмы – это что-то непонятное. Чтобы понимать, что что-то не работает, надо понимать, как это устроено. А люди не понимают, и понимать не обязаны. Я, например, не разбираюсь в нотах, и если я посмотрю в нотную тетрадь, я там ничего не пойму. Но уши у меня есть, и музыку я слышу.

Но при этом люди могут пользоваться уже готовыми институциональными механизмами. Любой дурак может включить телевизор в сеть. Но далеко не каждый дурак может этот телевизор сделать. А тем более – придумать, вот и все. Пользоваться демократией можно даже дикарям, если уже созданы институциональные механизмы. При этом можно проводить демократические процедуры. Но создавать эти механизмы должны те, кто умеет, а таких людей во все времена — раз-два и обчелся. И никто из тех жадных тупых кровавых тварей, которые сейчас у нас при власти, к числу таких людей, поверьте, не относится.

Например, я очень хочу изобрести новый компьютер, но желанием это и ограничится, потому что я понятия не имею, как это делается. Я очень хочу изобрести какое-нибудь новое животное. Какое-нибудь новое растение. Но ввиду того, что я не биолог и не генетик, это останется моим желанием. Симфонию хочу написать, но нот не знаю. Поэтому не напишу.

Вот и они ничего не сделают, потому что для этого нужны знания. Которые добываются годами и десятилетиями. Они вообще понятия не имеют о глубинах, о безднах своего невежества в плане институционального строительства.

Поэтому у нас сейчас в разгаре последняя стадия деградации институтов государственной власти. Еще раз повторю: если вы поломали старый сарай, но материала строить новое здание нет, вы будете жить в обломках,,

Дани́ло Братко́вський

Данило Братковський
9postat

26 листопада 1702 року на площу Ринок у Луцьку жовніри зганяли народ. Враз натовп заціпенів: на поміст гордо і спокійно вийшов поет Данило Братковський. Він за вироком польського військового суду «посеред ринку луцького, через ката за сім разів модерського зістав стятий» — йому відітнули руки, ноги, потім голову й перерубали тулуб: так загинув видатний український поет, громадський діяч, борець за соціальне і національне визволення свого поневоленого народу. У “Пом’янику” Луцького Хрестовоздвиженського братства з цього приводу зберігся запис: “невинно от Ляхов страц. Р.1702”.
Данило Братковський – волинський шляхтич, високо освічена людина. Після закінчення Києво-Братської колегії (вчився разом з Семеном Гурком із Борзни, котрий увійшов у історію як Семен Палій), продовжив навчання в Італії.
Харизматичний лідер, поет Братковський у 1697 р. позичив гроші та видав у Кракові в найпрестижнішому видавництві Франтішка Цезарія — молодшого велику збірку (525 віршів) польськомовних сатиричних поезій під назвою «Світ, розглянутий по частинах» дуже великим як на ті часи накладом — 4100 примірників. Викупити його не вдалося, але книжку помітили: помітили і не простили, адже поет викривав Польщу, яка слухала дзвін грошей, а не стогін убогих.
Книга з’явилася в бібліотеках навчальних закладів, вірші-фрашки з неї поширювали у рукописах. Три примірники цього твору до нашого часу збереглися у фондах Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. Тільки в наш час у Луцьку вона вперше була перевидана з паралельним перекладом українською. Братковський обстоював права українців на шляхетських соймиках Київщини та Волині.
Данило Братковський змінив перо на шаблю: підтримував зв’язки з І.Мазепою, кілька разів бачився з гетьманом. Зрештою, людина дії, Братковський став учасником антипольського повстання під проводом Семена Палія; готував повстання селян на Волині, але був затриманий загоном Ледоховського, коли віз козацькі листи та прокламації.
У рідному Луцьку, у в’язниці його піддали лютим тортурам; не дозволили зустрічі з дружиною та дітьми.
Михайло Старицький вивів Братковського головним героєм драми «Остання ніч», музику до неї написав Микола Лисенко.
Гей, світе, світе! Усе ти умієш!
Наївся, напився, мов вітер шалієш.
Шумиш, деркочеш і все розкидаєш,
А хто годує, того зневажаєш.
Хоч світу будеш найбільший любитель
Для тебе завжди знайдеться ганитель!
(Данило Братковський)

http://uahistory.com/topics/famous_people/6659

унікальна мапа





В Інституті української мови НАН України зберігається унікальна мапа, датована XIX ст., яка вказує на те, що українці зі своєю рідною мовою займали території, значно більші за сучасні державні кордони. Яка цінність цих даних, про мову, як інструмент політичних спекуляцій та територіальних зазіхань, про «мовний закон Колесніченка-Ківалова» «Вголос» поспілкувався з директором інституту, мовознавцем, професором Павлом Гриценком.

Павле Юхимовичу, розкажіть, що це за така карта, яка демонструє, що україномовне населення насправді займало значно ширшу територію, аніж сучасна Україна?

Це карта 1871 року, яку намагалися не помічати, адже вона показує реальне поширення українського народу зі своєю рідною мовою на значно ширших територію, аніж територія УРСР, чи її наступниці – незалежної України. У 1851 року випускник Харківського молодого університету, що нині носить ім’я Каразіна, Ізмаїл Іванович Срезневський у Санкт-Петербурзі зробив доповідь у Російському імператорському географічному товаристві «О географии русского язика». З того моменту розпочинається великий проект, метою якого було встановити кордони поширення великоросів, малоросів і білорусів. Якщо в населеному пункті було певне співвідношення між різними національностями, воно вказувалося у відсотках. Такі дані тоді визначали максимально точно, бо ніхто не боявся за територіальний поділ імперії. Опрацювавши ці всі матеріали, український вчений, мовознавець Костянтин Михальчук створив карту «Наріччя, піднаріччя і говори південної Росії у зв'язку з наріччями Галичини». Тоді слово «український» не звучало, бо діяв Валуєвський циркуляр. І на цій карті ми бачимо величезні україномовні терени, які за площею можуть становити цілу середньоєвропейську державу: а це Кубань, Курщина, Орловщина – території на схід від сучасного україно-російського кордону. До речі, Азовське море було море внутрішньо українське, бо на схід від цього моря ще кілометрів зі ста функціонували українські поселення і українська мова. І там не було жодного домінування чи переважаючої більшості  російських етнічних поселень, це вже пізніша історія.  Тоді так само до теренів України належала Берестейщина, або нинішня Берестейська  область Білорусі. І ця смуга над Прип’яттю – Берестейсько-Мінська –  там були діалекти нашої мови, своє українське обличчя вони зберігають і досі. І в науковій праці білорусів 1963р. ця зона дуже чітко виділена зі своєю особливою говіркою.

Далі, йдучи на Захід, маємо доєднати до нашої мовної карти Підляшшя, лінія спускається та доходить майже до Любліна, вона йшла від Карпат, попри теперішній українсько-польський кордон, значно далі на Захід – це наші території до операції «Вісла». Потім лінія розмежування з іншими мовами поширюється на східну Словаччину і охоплює ці терени, де досі проживають українці. Далі вона заходить у Румунію, охоплює частину Мармароського масиву, що на північному заході Румунії і йде до південної Буковини. Південна Буковина – це гуцульсько-буковинський  ареал в Румунії, який настільки прекрасно зберігся, зі своїми мовними особливостями, які характеризують гуцулів і буковинців, що можна лише захоплюватися, бо це стало справжнім мовним заповідником існування української мови на цій території. У регіональній столиці цього краю українська культура  і мова була у церквах ще з XV ст,  понад півтисячоліття там існувала українська писемність. І саме староукраїнські пам’ятки, писані цієї мовою, збереглися до сьогодні, вони перебувають в архівах Бухаресту, їх публікували румунські вчені.  А це означає, що щонайменше від кінця XIII ст. і до XIV-XVст. – це територія україномовна, яка зараз перебуває за межами України.

Спускаючись нижче по карті ми йдемо туди, де розливається Дунай. Але, коли плисти за ним, то праворуч внизу територія буде заселена не румунами, а українцями вперемішку з росіянами, що повернулися з турецької неволі після церковного розколу. Багато сіл на цій території також україномовні.

Про що це говорить? Яка цінність такого дослідження?

Якщо глянути на цю карту, ми бачимо, наскільки багато втратила Україна щодо території  поширення української мови. Цінність цієї карти подвійна. По-перше – вона дає величезний історичний документальний матеріал, унікальні свідчення, а по-друге – показує принципову позицію сучасної української влади, яка не заявляє претензій до жодної із країн-сусідів і тим самим підтверджує норму міжнародного права: якщо встановлені межі і ми їх визнали, то ці межі не мають бути об’єктом політичних спекуляцій. Це зовсім протилежна позиція, порівняно з тою, яку займає сучасна Московія і Путін. Спочатку через Голодомор і створення багатьох в’язниць на території Донеччини, куди скидали вже абсолютно деморалізованих, розбитих життям людей, звідти виростала фактично основна маса російськомовного населення Донеччини. А сьогодні оголошується ця територія російськомовна, що є абсурдом. Тому нам потрібно пам’ятати про таку карту, бачити її, поширювати її, щоб люди знали правду.

Де знаходиться нині ця карта?

Вона була опублікована у 1877 року в одному із видань. Ми також її відтворили і вона є в електронній версії.

Як би нинішня влада мала використовувати цю інформацію?

Нинішня влада мала б насамперед показати, що, не зважаючи на абсолютно об’єктивну характеристику цих територій щодо інших держав, ми не виставляємо жодних територіальних, політичних претензій за те, що сталося колись. Бо ми виходимо із засад міжнародного права. Якщо ми підписали, що ми погодилися із цими кордонами, ми з ними погодилися, кордони непорушні. Перегляд кордонів зараз міг би призвести до глобальних катаклізмів, чого наша країна нікому не бажає. Але те, що ця карта має висіти в кожного політика на стіні, як дотичне нагадування і щодо сучасного стану, і щодо минулого, і щодо відповідальності влади за тих українців, які залишилися поза межами держави. Бо вони є українцями.

Внимание вопрос: зачем людям жизнь?..


У меня есть подруга. У нее потрясающая женственными изгибами фигура, магнетические глаза, тонкие пальцы, длинные светлые волосы, сотни потрясающих фотоснимков на ноутбуке и тысячи мужских взглядов. Поэтому она работает бухгалтером в небольшой компании, производящей ингредиенты для дрожжей.

У меня есть друг. Он уже больше десяти лет глубоко любит мою знакомую. За эти годы он успел жениться на другой женщине, родить двоих детей и обзавестись драмой «я-не-могу-их-бросить». А моязнакомая, кстати, по-прежнему свободна.

У меня есть коллега. Она обожает все, что связано с Англией. Всю свою жизнь она мечтает туда поехать, но у нее нет на это достаточных средств. Заедает она свою несбывшуюся мечту десятками новых платьев и дорогих гаджетов.

У меня есть соседка. Она мечтает о сильном мужике в доме, кухне и вечном декрете длиною в пятерых детей. Она плачет каждый раз, когда видит малыша, и по ночам сочиняет сказки для будущих ребятишек. Именно поэтому она сделала суперкарьеру и каждый день грозно возглавляет пост директора достаточно крупной компании. В ее распорядке дня есть всего два «окна» - оба находятся в ее кабинете и опоясаны дорогими шторами.

У меня есть одногруппница. Два года она мечтала о том, чтобы ее бойфренд сделал ей предложение. Она вынесла своими страданиями все мозговые извилины в радиусе нескольких километров. Получила свое предложение. А теперь уже полгода мучается над тем, ее ли это мужчина? А вдруг она ошиблась?

У меня есть знакомый. Он хочет открыть свой ресторанчик и зажить спокойной жизнью. Поэтому практически каждую ночь он оттягивается до потери сознания в ночных клубах с модельками, на которых тратит огромные суммы денег, отложенные на ресторанчик в том числе.

У меня есть одноклассница. Она мечтает написать книгу. Она - наркоманка.

Е.К. & Tamriko Sholi

Внимание вопрос: зачем людям жизнь?..