Наші діди зазнали біди, наші онуки зазнають муки.

Дозволимо собі навести розлогу цитату: “Існує думка, що в змішаних шлюбах народжуються здоровіші, крупніші й талановитіші діти. Почасти це так. Коли йдеться про дуже різних за расово-етнічним поход¬женням чоловіка та жінку, то й справді, їхні діти можуть бути і крупнішими, і життєздатнішими. Однак ця особливість є харак¬тер¬ною лише для першого поко¬ління. До того ж якщо генетичні лінії подружжя надто далеко “відбігли” одна від одної, то через наявність у дитини батькових генів у неї може виникнути внутрішньоутробний конфлікт із матір’ю. У такому випадку діти не лише не будуть крупнішими та життєспро¬можнішими, а й можливі всі негативні наслідки у розвитку плоду — аж до хвороб нервової системи і розумової відсталості.
Добре відомо, що шлюби між родичами є неспри¬ятливими для нащадків, однак те ж саме можна сказати і про генетично віддалених людей. Це показали спеціальні дослід¬ження в селищах Америки, де спільно проживають корінні індіанці й нинішні мешканці континенту — афроамериканці та білі переселенці. Діти тут мають велике число спадкових захворювань і в 1,5 рази частіше відстають у розвитку, ніж їхні однолітки в інших регіонах.
Завідувач кафедри педіатрії Московської медичної акаде¬мії ім. І. М. Сєченова, доктор медичних наук, професор O. K. Бот¬віньєв пояснює цей феномен тим, що в змішаних шлюбах усталений комплекс генів руйнується, а новий комплекс виявляється біологічно слабшим, — адже він не пройшов тисячолітню “обкатку”. Як наслідок — зростають захворюваність, дитяча смертність, зменшується тривалість життя... Причому чим більше відмін між расами, чим далі одна від одної розташовуються їхні історичні території — тим більші ускладнення принесуть шлюби між їхніми представниками. Чорні й білі — найвибухонебезпечніша суміш різних хвороб...
З огляду на сказане найсприятливішими шлюбами є ті, в яких чоловік і дружина належать до близькородинних народів. Що ж до начебто вищих розумових здібностей або талано¬витості дітей у змішаних шлюбах, то це просто вигадки. У генетиці невідомі будь-які гени, які б шляхом змішування давали ефект особистісного характеру” (кінець цитати) .
Про небезпечність міжрасових змішувань вчені знали вже давно. Наприклад, видатний російський антрополог Анато¬лій Петрович Богданов у своїй книзі “Физиологические наблю¬дения” (Москва, 1865) писав: “Народонаселення, що складаєть¬ся з метисів, має більшу частку ідіотів, божевільних, сліпона¬род¬жених, заїк та інших порівняно з місцевостями, де ці дві раси живуть окремо. Так, у Нікарагуа і Перу замбоси (метиси негрів та індіанців), хоча і є групою достатньо нечисленною, проте становлять чотири п’ятих населення тюрем” .
Поряд з пропагандою міжрасових змішувань у масову свідомість просувається “культура вільного кохання” як ознака сучасного, прогресивного способу життя. Це ще одна «інформаційна закладка» — міна уповільненої дії, зброя третього рівня ефективності, яку ми позначаємо терміном «прихований геноцид». Виявляється, діти будь-якої жінки обов’язково успадковують якості її першого мужчини, навіть якщо народжуватиме їх вона зовсім від іншого і значно пізніше. Не майбутній біологічний батько, а саме чоловік, який відбирає цноту у дівчини, закладає генофонд і стає ніби генетичним отцем усього її наступного потомства.
4.1.2. Телегонія — заборонена наука
Ця історія з таємничого розділу науки про фізіологію людини почалася ще 150 років тому, коли основною тягловою силою у господарстві був звичайний кінь. Саме ця тварина і прислужилася до вияснення деяких загадок людського роду...
Селекціонери-заводчики активно працювали тоді над поліпшенням робочих якостей кінських порід. «А що, як схрестити свійського коня із витривалою й могутньою дикою зеброю? — поміркували якось вони. — Цікава вимальовується перспектива!» І робота закипіла. Як матерів майбутніх зеброконей дібрали найкращих породистих кобил, а отців — зебр-жеребців. Пробували, звісно, і навпаки. Досліди із схрещування повторювали знов і знов, але жодного зачаття в усіх згаданих комбінаціях батьків так і не сталося. Воно, власне, і не дивно, адже тодішній науковий світ ще не знав про хромосоми та їхню несумісність у різних тваринних видів...
Невдачі відбили у заводчиків охоту до цієї безперспективної справи. Досліди були припинені, і ніхто про них і не згадував... Аж ось через кілька років трапилося незбагненне: у свійських кобилиць, котрі свого часу без усяких, як то кажуть, наслідків побували під самцями-зебрами, раптом почали народжуватися... смугасті лошата! Чому, з якого дива?! Батько — породистий жеребець, мати — теж чистокровка, а їхнє дитя — «напівдикий» смугастик! Неймовірно! Та очевидні факти заперечити було неможливо...
Науковий світ був приголомшений. Незвичайне явище дістало назву телегонія (від грец. tle — вдалину, в далечінь, далеко та gon, gonos — народження, породження; отже — «віддалене народження»). Досліди поновилися — з іншими тваринами. Феномен підтвердився! Але його наукового пояснення і досі немає. Причина? Згідно з чиїмось рішенням пошуки в цьому напрямку були знову припинені, а їхні результати — засекречені (див. про це далі). Ми можемо назвати лише двох дослідників телегонії: це сучасник Ч. Дарвіна професор Флінт і Фелікс Ледантек. Останній написав книгу «Індивід, еволюція, спадковість і неодарвіністи» (Москва, 1899).
Відкриттям «телегоністів» не здивувалися лише собаків¬ники — фахівці-заводчики та аматори. Адже їм здавна було відомо, що коли породиста сука бодай раз пов’яжеться з безпородним псом-дворнягою, то, якщо навіть цього разу цуценят у неї не буде, у майбутньому чистокровного потомства від неї чекати марно, хоч би з якими елітними «нареченими» її зводитимуть...
З огляду на всі ці дані поставало вельми слушне запитання: «А чи не поширюється ефект телегонії і на людей?» У другій половині XIX століття було проведено інтенсивні фізіологічні, антропологічні, соціологічні, статистичні дослідження (а за можливості — й досліди), які дали можливість зробити твердий висновок: «Так, ефект телегонії поширюється і на людей, причому навіть у чіткішій формі, ніж у тварин».
Ось тут-то і запнулася завіса секретності!
Та нема такої таємниці, яка б рано чи пізно не вияснилася. Широкий загал довго навіть не підозрював про існування телегонії, але у другій половині XX століття вона сама заявила про себе. У цей період (зокрема, унаслідок розвитку комунікацій, послаблення політичних перешкод тощо) можливості спілкування людей різних рас набагато зросли. Результати, як то кажуть, не забарилися. Наприклад, після великих міжнародних заходів (молодіжних фестивалів, спортив¬них олімпіад тощо) у Москві поширювалися випадки народ¬ження негроїдів. І не тільки одразу після цих заходів, а й через доволі тривалий час. Від деяких жінок можна було почути визнання, що вони спарювалися (без наслідків) з неграми ще кілька років тому, а народжували від своїх теперішніх білих чоловіків. Цілком несподівано для батьків виходило щось «ні в матір, ні в отця, а в чорного молодця»... Окрім того, траплялося, що за гріхи такої матері розплачувалася її цілком нормальна, білошкіра дочка, яка — знов-таки несподівано для всіх — народжувала мулата, хоч до цього ніколи взагалі не бачила на власні очі живого негра (тобто тут наслідки злягання з представниками інших рас виявлялися уже через покоління).
Отже, ми розповіли про передання нащадкам зовнішніх ознак «генетичного батька» у тварин і людей (смугасті зеброконі, брунатні мулати). А чи передаються приховані, внутрішні ознаки? Так, передаються. І це в телегонії — найнебезпечніше. Бо ж випадає так, що для жінки та її майбутнього потомства далеко не байдуже, хто був її першим статевим партнером. Саме через такий висновок на цю науку і було накладено табу — аж до знищення друкованих результатів досліджень!
Ось поміркуймо над запитаннячком: а що, як «заїжджий молодець» (і не тільки ж бо заїжджий, а і свій, вітчизняний) — наркоман, алкоголік, психічно хворий? Саме такі «молодці» найбільше схильні до безладних і безвідповідальних зв’язків. Їх треба усіляко остерігатися, але такого годі навіть чекати: православний спосіб життя у нас ще тільки відроджується, і нічим не скута «демократична» мораль мало не цілком ґрунтується на розпусті та легковажності. Ось і трапляється, що зовні, здавалося б, нормальні і здорові батьки у своїх дітях раптом бачать не себе, а давній «привіт» від якогось фізично-морального виродка...

1. Україна — це не ім’я держави, а назва землі, на якій протягом 30-ти тисяч років відбувається динамічний розвиток українського геосоціального організму. Ім’я “Україна” (У-країна, 4-крайна) перекладається як “країна-тетрагон”, “виокремлена з 4-х сторін земля”, “свята земля”. Число 4 (чотири) традиційно позначає повноту мудрості, а букві “У” слов’янського алфавіту відповідає стократна четвірка (400), тому ім’я “Україна” ще перекладається як “країна мудрості”, що є синонімом “святої землі” (давньоукраїнське “ук” означає “учений”, звідси “наука”, “укий” — вчений, “неук”, “неукий” — невчений),
Державні утворення на території України завжди мали власні назви — Козацька держава, Русь, Антський союз, Сарматія, Скіфія, Кіммерія, Арта—Аратта—Артанія. Наш край починали називати “Україною”, тобто за назвою землі, лише тоді, коли на цій території в черговий раз руйнувалася державність. Останні два літературно зафіксовані моменти “вири¬нан¬ня на поверхню” назви “Україна” збігаються з часом занепаду Козацької держави (після гетьмана Мазепи) і Київської Русі (1183 р.) — після варварського руйнування Києва у 1169 р. суздальським князем Андрієм Боголюбським. Нинішня назва держави “Україна” підтверджує висновок про те, що насправді вона є тимчасовою адміністрацією, яка загострює внутрішню кризу і таким чином створює умови для переходу до повноцінної української державності, яка, згідно з багатотисячо¬літнім звичаєм, матиме власне ім’я.
2. Українці — це назва не сучасного етносу, а всього українського геосоціального організму (народу), який багато тисячоліть проживає на території України, вкорінений у цю землю і любить її. Приблизно кожні 532 роки українці самоорганізовуються в нові етноси, які мають власні назви: козаки (воїни, від слова “кес” — меч, звідси “кесар” — мечник, “косак” — великий ніж), руси (світлі), анти (богатирі), сармати (воїни), самари—сумери—кімери (воїни), арії (сонячні)

Понад три століття Україна перебувала і далі перебуває в тенетах імперської Москви. Протягом останніх 10 років цей пострадянський мегаполіс остаточно перетворився на струк¬туру, яка паразитує на тілі Російської Федерації. У Москві скон¬цен¬тровано понад 85% фінансових і понад 95% інформаційних ресурсів, рівень життя москвичів принаймні уп’ятеро вищий порівняно з середнім показником по Росії. На сьогодні у 10,5-мільйонній Москві проживає 1,5 млн азербайджанців (з 1989 року їхня кількість зросла в 75 разів, в їхніх руках майже вся міська ринкова торгівля), 900 тис. татар, 600 тис. вірменів, 500 тис. євреїв, 350 тис. грузинів, 300 тис. циган, понад 250 тис. чеченців, 240 тис. в’єтнамців, 200 тис. китайців, 200 тис. таджиків і так далі. Етнічних русскіх в Москві на сьогодні приблизно 3,3 млн, тобто 31%, і з кожним роком їх стає дедалі менше. Частка міжетнічних шлюбів у місті вже становить 22%.
Московська риторика про захист інтересів русскіх — це не більше ніж демагогія на експорт. Насправді русскіє для Москви — це всього лише “гарматне м’ясо”. Тому вимирання етнічних русскіх і слов’янського населення у “глибинці” Росії Москву не хвилює — на підході дешева робоча сила з Азії, зокрема Китаю. “Империя повёрнута против нас, мы в этой империи завоёванный народ”, — кажуть русскіє. За останні три роки кількість дітей у Росії скоротилася на 4 млн, дитяча смерт¬ність у півтора рази вища, аніж у середньому у світі, кількість абортів досягнула 7 млн на рік, а маса безпритульних дітей зро¬сла до 4 млн (значно більше, ніж після громадянської і другої світової війн). Вимирання зачепило передусім слов’ян, оскільки кількість неслов’янського населення продовжує зростати. Харак¬терно, що серед найбагатших людей Росії майже немає русскіх.
Усе більша відірваність Москви від російських регіонів дозволяє нарешті відповісти на запитання, який народ в імперії СРСР насправді був метропольним (панівним). Річ у тім, що метрополія, як правило, користується вищим рівнем життя порівняно з периферією. Парадокс СРСР полягав у тому, що русскіє як група в ньому не мали такої переваги. Це давало підстави ідеологам “єдіной і нєдєлімой” говорити про “жертовність русскіх заради інших народів” і заперечувати імперський характер СРСР, оскільки рівень життя мешканців національних окраїн, передусім європейських, перевищував рівень життя русскіх.
Насправді ж ніякого парадоксу не було і немає: метропольне становище посідають не русскіє, а москвичі. Усвідомлення цього факту все ставить на свої місця. Рівень життя у Москві порівняно з іншими містами був незрівнянно вищим як у колишньому СРСР (“вся країна” їздила в Москву на закупки продуктів і промислових товарів), так і в нинішній Росії. Більше того, сформувалася особлива московська ментальність (зокрема, доволі поширена пихатість, а нерідко й агресивність стосовно не-москвичів, у тому числі й росіян), яка увиразнюється особливим “масковським діалектом”.
Сприйняття Москви як велетенського паразита на тілі Росії, котрий висмоктує всі соки із провінції, захопило більшість населення РФ, про що кажуть результати соціологічних досліджень. Отож Москва реально перетворилася на неслов’янський мегаполіс з доволі агресивною ментальністю, що протистоїть решті Росії. Тому політологи добре знають, що президентом Росії ніколи не стане корінний москвич.
Століття тому 10-мільйонна Англія успішно керувала понад 100-мільйонною Британською імперією. Завдяки сучас¬ному розвитку транспорту і телекомунікацій 10-мільйонній Москві ще легше керувати Російською Федерацією і тримати під своїм впливом інші пострадянські території.
Для розширення своєї експансії Москва активно просуває в Україні російську мову під гаслом: “Территория России (читай: власть Москвы) — там, где говорят по-русски”, а українців російського походження намагається перетворити на “п’яту колону”, інструмент дестабілізації України з наступним її розчленуванням на “запчастини” для контрольованої Моск¬вою економіки. Активне циркулювання в Україні російської мови робить українців беззахисними проти московського інфор¬маційно-психологічного зомбування і прозорими для інфор¬маційного сканування Москвою, яка монополізувала в Росії майже весь інформаційно-аналітичний потенціал.

Слово “козак” (давнє — “косак”), як і арійське “кшатрій”, походить від прадавнього кореня «кес» (кс, кш), що позначав загострення, спрямування (як, скажімо, слово “коса”, — це і сільськогосподарський інструмент, і зібране волосся, і вузька смуга землі). Воно ж позначало і холодну зброю, меч. Звідси “кесар” (“мечник”) — князь, імператор, “касарня” — приміщення для воїнів, “кіш” — військовий табір, “косак” — великий ніж (словник Б. Грінченка). Інша поширена на той час зовнішня назва українців — черкаси — означає “священні воїни”: від “чер”, “щер”, “щир”, “чар”— священний, чарівний, божественний, належний до святої Трійці (буква Щ в давнину писалася як тризуб) і “кес” — меч; детальніше див. у згаданій вище книзі Олексія Братка-Кутинського “Феномен України”, с. 68.

Аще кто речет, яко люблю бога,
а брата своего ненавидит,
ложь есть.

Соборно[е] послание Иоанна.
Глава 4, с.20

І смеркає, і світає,
День божий минає,
І знову люд потомлений
І все спочиває.
Тілько я, мов окаянний,
І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,
І не бачить, і не знає
Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують.
І господа зневажають,
Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають,
А що вродить? побачите,
Які будуть жнива!
Схамениться, недолюди,
Діти юродиві!
Подивиться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.

Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого. Волі! волі!
Братерства братнього! Найшли,
Несли, несли з чужого поля
І в Україну принесли
Великих слов велику силу
Та й більш нічого. Кричите,
Що бог вас создав не на те,
Щоб ви неправді поклонились!..
І хилитесь, як і хилились!
І знову шкуру дерете
З братів незрящих, гречкосіїв,
І сонця-правди дозрівать
В німецькі землі, не чужії,
Претеся знову!.. Якби взять
І всю мізерію з собою,
Дідами крадене добро,
Тойді оставсь би сиротою,
З святими горами Дніпро!

Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,
Щоб там і здихали, де ви поросли!
Не плакали б діти, мати б не ридала,
Не чули б у бога вашої хули.
І сонце не гріло б смердячого гною
На чистій, широкій, на вольній землі.
І люди б не знали, що ви за орли,
І не покивали б на вас головою.

Схаменіться! будьте люди,
Бо лихо вам буде.
Розкуються незабаром
Заковані люде,
Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших… і не буде
Кому помагати.
Одцурається брат брата
І дитини мати.
І дим хмарою заступе
Сонце перед вами,
І навіки прокленетесь
Своїми синами!
Умийтеся! образ божій
Багном не скверніте.
Не дуріте дітей ваших,
Що вони на світі
На те тілько, щоб панувать…
Бо невчене око
Загляне їм в саму душу
Глибоко! глибоко!
Дознаються небожата,
Чия на вас шкура,
Та й засядуть, і премудрих
Немудрі одурять!

Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя.
А то залізите на небо:
«І ми не ми, і я не я,
І все те бачив, і все знаю,
Нема ні пекла, ані раю,
Немає й бога, тілько я!
Та куций німець узловатий,
А більш нікого!..» – «Добре, брате,
Що ж ти такеє?»

«Нехай скаже
Німець. Ми не знаєм».
Отак-то ви навчаєтесь
У чужому краю!
Німець скаже: «Ви моголи».
«Моголи! моголи!»
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: «Ви слав'яне».
«Слав'яне! слав'яне!»
Славних прадідів великих
Правнукі погані!
І Коллара читаєте
З усієї сили,
І Шафарика, і Ганка,
І в слав'янофіли
Так і претесь… І всі мови
Слав'янського люду –
Всі знаєте. А своєї
Дас[т]ьбі… Колись будем
І по-своєму глаголать,
Як німець покаже
Та до того й історію
Нашу нам розкаже, –
Отойді ми заходимось!..
Добре заходились
По німецькому показу
І заговорили
Так, що й німець не второпа,
Учитель великий,
А не те щоб прості люде.
А гвалту! а крику!
«І гармонія, і сила,
Музика, та й годі.
А історія!.. поема
Вольного народа!
Що ті римляне убогі!
Чортзна-що – не Брути!
У нас Брути! і Коклекси!
Славні, незабуті!
У нас воля виростала,
Дніпром умивалась,
У голови гори слала,
Степом укривалась!»
Кров'ю вона умивалась,
А спала на купах,
На козацьких вольних трупах,
Окрадених трупах!
Подивиться лишень добре,
Прочитайте знову
Тую славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли,
Ніже тії коми,
Все розберіть… та й спитайте
Тойді себе: що ми?..
Чиї сини? яких батьків?
Ким? за що закуті?..
То й побачите, що ось що
Ваші славні Брути:

Раби, подножки, грязь Москви,
Варшавське сміття – ваші пани,
Ясновельможнії гетьмани.
Чого ж ви чванитеся, ви!
Сини сердешної України!
Що добре ходите в ярмі,
Ще лучше, як батьки ходили.
Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,
А з їх, бувало, й лій топили.

Може, чванитесь, що братство
Віру заступило,
Що Синопом, Трапезондом
Галушки варило.
Правда!.. правда, наїдались.
А вам тепер вадить.
І на Січі мудрий німець
Картопельку садить,
А ви її купуєте,
Їсте на здоров'я
Та славите Запорожжя.
А чиєю кров'ю
Ота земля напоєна,
Що картопля родить, –
Вам байдуже. Аби добра
Була для городу!
А чванитесь, що ми Польщу
Колись завалили!..
Правда ваша: Польща впала,
Та й вас роздавила!

Так от як кров свою лили
Батьки за Москву і Варшаву,
І вам, синам, передали
Свої кайдани, свою славу!

Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають
Заміс[т]ь пива праведную
Кров із ребер точать.
Просвітити, кажуть, хочуть
Материні очі
Современними огнями.
Повести за віком,
За німцями, недоріку,
Сліпую каліку.
Добре, ведіть, показуйте,
Нехай стара мати
Навчається, як дітей тих
Нових доглядати.
Показуйте!.. за науку,
Не турбуйтесь, буде
Материна добра плата.
Розпадеться луда
На очах ваших неситих,
Побачите славу,
Живу славу дідів своїх
І батьків лукавих.
Не дуріте самі себе,
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває,
Того бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому.
Я ридаю, як згадаю
Діла незабуті
Дідів наших. Тіжкі діла!
Якби їх забути,
Я оддав би веселого
Віку половину.
Отака-то наша слава,
Слава України.
Отак і ви прочитай[те],
Щоб не сонним снились
Всі неправди, щоб розкрились
Високі могили
Перед вашими очима,
Щоб ви розпитали
Мучеників, кого, коли,
За що розпинали!
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата –
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословіть дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє…
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!

14 декабря 1845,
Вьюнища

Щоб побудувати державу щасливих людей, її треба творити весело

                              
--------------------------------------------------------------------------------
Сонячний стрілець Мамай - шукач українського Грааля

У традиції кельтів-галлів є багато легенд про шляхетних лицарів, які здійснювали славні героїчні вчинки в «пошуках чаші Грааля». Найбільшою загадкою був власне цей Грааль. Що ж це таке?

ГРА, ТОБТО РАДІСНИЙ РОЗВИТОК-САМОРОЗКРИТТЯ

Дослідники констатують, що походження слова «Грааль» невідоме. Якщо ж зробити буквальний переклад, то це «дух гри». В арійських (індоєвропейських) мовах слово «ель, аль, ліль, лель, иль» означає дух, наприклад, Михаїл — «дух могутності», Гавриїл — «дух говоріння, мовлення», шумерське Енліль — «небесний дух», українське Полель — «палаючий, сонячний дух».

А що таке гра? В первинному сенсі це звичаєва дія, спрямована на розвиток, вдосконалення, саморозкриття через подолання перешкод. Фундаментальною умовою гри є стан радісного збудження, яке підносить «до сонячного Ра». Під час гри людина радіє—яріє, тому що в ній діє Ра-Сонце, він же Ярило — «сонячний дух». До слова «гра» дуже подібне слово «гора», яка також «тягнеться до Ра», тобто до Сонця, вгору. Давньоукраїнське слово «ярий» означає сонячний, радісний, сповнений життєвої сили: «Ярій, душе. Ярій, а не ридай» — писав поет Василь Стус. Від слова «ярій» походить гелленське вітання «хайре!» і санскритське «харі!» — радій, радуйся. Слова відомої молитви «Богородице Діво, радуйся!» вказують на ту ж саму сонячну, арійську традицію.

У традиційній символіці чаша означає «серце», «серцевину», «центр» людини — божественне ядро, присутнє в кожній людській душі. На малюнках чаша й серце навіть зображуються подібно — у формі близькій до трикутника. Тому вважається, що Грааль відкривається найбільш гідним, наділеним чистотою серця. Якщо підсумувати, то пошуки чаші Грааля — це радісна, напружена й відповідальна звичаєва Гра-творення задля розкриття свого боголюдського потенціалу шляхом подолання життєвих перешкод та героїчного впорядкування-одухотворення фізичного світу.

КОРОЛЬ ЯР-ТУР І ЗАПОРІЗЬКИЙ ХАРАКТЕРНИК МЕРЛИН

Кельтська і українська традиції мають спільні арійські корені, тому в них багато подібного. Легендарний король Артур — це сонячний, святий воїн Яр-тур. Згадайте «Слово о полку Ігоревім»: «Яр-туре Всеволоде! Стоїш ти в обороні, прищеш ти на воїв стрілами, гримиш ти об шоломи мечами харалужними». Про древність цієї традиції свідчить сумерійська пісня «Коли я, володарка, сяяла на небесах». У ній володарка Інанна називає свого співрозмовника «Яр туром» — за три тисячоліття до лицарів «круглого столу». До речі, у короля Артура був учитель і радник, друїд Мерлин. Легенди кельтів-галлів приписують цьому магу-характернику походження зі скіфських племен, які мешкали поблизу Дніпровських порогів.

Згідно з цими ж легендами, Грааль відкрився лише святому лицарю Галахаду — найчистішому зі шляхетних лицарів короля Артура. Отже, для оволодіння Граалем треба бути водночас святим і лицарем, брахманом і кшатрієм, священиком і воїном. Ця істина масово і відверто представлена в українській традиції. Картина з образом святого лицаря, що невтомно шукає внутрішнє божественне «Я», була чи не в кожній українській хаті. Здогадуєтеся, хто це? Так, це він…

КОЗАК МАМАЙ — СОНЯЧНИЙ СТРІЛЕЦЬ

Пригляньмось уважніше до традиційного образу козака Мамая. Він сидить під деревом у позі напівлотос — подібно як Будда, тобто Пробуджений. Слово «дре-во» буквально перекладається як «дитина сили» (дре-дра-дру — сила, во-бо-ба — дитина). Звідси «друїди-друвіди» — «знавці сили». Потужні тисячолітні дерева є головними індикаторами «місць сили», тобто ділянок з цілющою енергетикою. За переказами великий Будда отримав просвітлення—пробудження під деревом Бо. До речі, подібно до Мерлина, він також походив з запорізьких степів — належав до арійського племені Саків, на що вказує його родове ім’я Сак’ямуні, тобто сак’я-людина. «Сак’я» — це самоназва (сак-я), подібно до «ар’я» (сонце-я або бог-я). З племенем Саків пов’язують назву міста Саки на заході Кримського півострова. Українське походження Будди підтвердив тибетський лама Оле Нідал, коли давав у Києві прес-конференцію у вересні 2000 року. Це офіційна інформація, яку дав великий лама Тибету 17-й Кармапа Тхае Дордже. На території Індії дотепер проживають світлошкірі, високі та блакитноокі індійці, нащадки того самого роду Сакьямуні. Саме такими, за переказами, і були перші зображення Великого Будди, — сказав Оле Нідал.

Важливим атрибутом козака Мамая є митра — коштовний головний убір, що його зазвичай носять єпископи та інші високі духовні особи. Митра в Мамая прикрашена пір’ям, що додатково вказує на зв’язок з небесними силами. Поряд — золота чаша, призначена для ритуального споживання вина. В арійській традиції вино символізує натхнення Святого Духа, який дає людині душевну гармонію, «веселіє серця». Мамай грає на кобзі, на його обличчі спокій, очі дивляться у вічність. За спиною Мамая встромлений у землю спис, до якого прив’язаний кінь — символ Сонця.

Сукупність переліченої символіки вказує на те, що Мамай — духовна особа, носій сонячної традиції, знавець Сили (друїд, характерник). Водночас він є воїном — на це прямо вказують спис, шабля, рушниця. В одній особі гармонійно поєднані святий і лицар, священик і воїн. Мамай — це Яр-тур, святий сонячний воїн, арійський стрілець, що перебуває в пошуках Грааля.

Ім’я Мамай означає «ніхто». Це захисне ім’я, яким називалися при зустрічі з випадковими, непевними людьми в Дикому Полі. Той, хто знає твоє справжнє ім’я, має доступ до тебе, зокрема, може на тебе впливати через магічні дії. Тому незнайомим людям казали те, що найлегше було вимовити — «ма-май», подібно як першим словом немовляти найчастіше є «ма-ма». Водночас, окрім «ніхто», ім’я Мамай означає «будь хто». Сенс у тому, що пошук власного божественного «Я» відкритий для всіх.

ХОЧЕШ ВИРІШИТИ ПРОБЛЕМУ? ПОЧИНАЙ ГРУ!

Стан радості — це індикатор того, що людина займається своєю справою і діє згідно з природними законами Творця Всесвіту. Цю тему гарно висвітлив Григорій Сковорода у славетному трактаті «Розмова, названа алфавіт, або буквар миру» (1775). Найкраще виходять ті справи, які робляться з радістю і любов’ю. Гра — це ідеальний варіант роботи, це свята праця. Вона не виснажує людину, а розвиває її, робить сильнішою й досконалішою.

Ця істина була добре відома нашим предкам. Згідно зі Звичаєм, українці все намагалися робити весело, граючись — і обробляти землю, і плекати дітей, і будувати хати, і воювати. «Що вони роблять?!» — запитували здивовані чужинці. «Співають і танцюють!» — так характеризували мандрівники і прадавніх скіфів-гіперборіїв, і їхніх нащадків — народ козаків. Яскравим прикладом є звичаєва українська толока, коли за один день всією громадою будували хату для нової сім’ї. Це було суцільне свято праці з піснями, музиками, застіллям і веселими танцями. Люди поспішали взяти участь в толоці, бо це була надзвичайно цікава і повчальна звичаєва Гра! Взагалі, ритуальні дійства-ініціації супроводжували давніх українців від народження й до самої смерті. Все їхнє життя було радісною і водночас відповідальною Грою. Навіть війна сприймалася як Гра, тому й досі, не задумуючись, говоримо «виграти війну».

В сучасному світі гра сприймається як щось несерйозне, безвідповідальне, хаотичне. Це не що інше, як перевертання понять з ніг на голову. Гра — це вільний впорядкований простір. До неї не можна примусити, інакше це не Гра: люди добровільно погоджуються дотримуватися чітких правил і слідкують за їх виконанням. Гра — це змагальність на межі можливостей, проте з доброзичливістю і повагою до всіх її учасників. Гра — це ясна погоджена мета (напр., забити найбільше голів) та чіткі кількісні індикатори наближення до неї (бали, очки, метри, кілограми тощо).

Сучасний світ руйнується через те, що в ньому зникають «правила гри», а також такі обов’язкові складові традиційної Гри як спрямованість на розвиток, взаємоповага, чесна змагальність, радісне напруження всіх сил, прагнення честі й слави. Але ж без Гри людство не може розвиватися. Загальновідомо, що найкращі результати в будь-якій сфері діяльності досягаються саме у формі Гри. Тож коли треба вирішити найскладнішу технічну, екологічну, гуманітарну чи іншу проблему, то оголошують конкурси, — а це не що інше, як Гра.

ГРААЛЬ НАЦІЇ КОЗАКІВ

В умовах глобальної кризи українці поставлені перед необхідністю творення нової цивілізації, яка забезпечить їм виживання і подальший розвиток. Це надзвичайно складна колективна діяльність, яка потребує інтелектуальних і організаційних надзусиль, емоційно-вольової концентрації, нестандартних рішень. Яка форма діяльності є найкращою для такої енергійної творчості? Звісно яка — Гра!

Україна має фундаментальний досвід гри-націотворення. Всі знають, що чергове оновлення-перенародження українського народу прямо пов’язане з Запорізькою Січчю. Перші письмові згадки про неї сягають 1480 року. За історично короткий час січову козацьку школу в більшій чи меншій мірі пройшли сотні тисяч представників найактивнішої частини населення. Внаслідок цього Україна майже цілковито «покозачилась» — народилась Нація Козаків.

Яка чарівна сила тягнула українську молодь на Січ? Передусім — радісний дух Гри! Військово-чернечий орден січовиків пропонував людині пошук Грааля — сповнений ризику й пригод шлях саморозкриття та самоосвячення. Польський історик XVI століття Папроцький свідчив: «багато БЕЗДОГАННИХ молодих людей з Польщі їдуть до України... повчитися лицарських діл — порядків і чуйностей лицарських». Січ трималась на Звичаї — системі ясних і твердих «правил гри». То була усна традиція, що не потребувала письмової фіксації, — подібно до сучасної гри у футбол, коли кожен знає правила, жодного разу не бачивши їх записаними. Неписані правила найсильніші, бо закарбовані в самому серці людини.

У ПОШУКАХ ВИШНЬОЇ БОРІЇ

Ідея державотворення в формі звичаєвої гри довго обговорювалася, і ось — час настав! В перший день звичаєвого Нового року — на весняне рівнодення 22 березня 2008 року — шоста науково-практична конференція «Буття українців» оголосила старт гри-стратегії «Вишня Борія». Сенс гри — пошук українського Грааля: індивідуальна і національна самореалізація українців, критерієм якої є внутрішнє щастя і зовнішня ефективність-конкурентоспроможність.

Метою гри є творення нового українського світу — цивілізації «Вишня Борія». Назва гри вказує на те, що нова цивілізація буде продовженням двох попередніх українських цивілізацій: кроманьйонської Борії (25 тис. до н. е., Мізинська археологічна культура) і арійської Гіперборії (55 ст. до н. е., Трипільська археологічна культура). Ці цивілізації були українськими, тому що народжені землею України. Так само українцями були арії-орії, галли-кімерійці, скіфи-сколоти, сармати, анти, руси, козаки. Суцільна генетична і культурна лінія українського геосоціального організму налічує щонайменше 27 тисячоліть.

ГРА МАЄ ТРИ РІВНІ

Символом першого рівня гри є Козак Мамай — святий воїн, Яр-тур, сонячний стрілець. Тому цей рівень називається «Арійська Стрілецька Асоціація», скорочено — АРСА. Завдання учасників: формування світогляду вільної людини, самооздоровлення, самопізнання, формування навколо себе здорового соціального оточення — громади однодумців.

Другий рівень гри називається «Гродери Аріана». Мета: перетворення громад на самодостатні «гродери» — своєрідні «громади-держави» з власним інформаційним простором, самоврядуванням та економічною базою.

Третій рівень називається «Третій Гетьманат». Мета: об’єднання українських гродерів усього світу в глобальну українську державу-громаду. Зовнішня назва цієї держави-корпорації — Аріан, внутрішня — Оріяна. Подвійна назва символізує гармонійне поєднання чоловічого і жіночого начала, атаки та оборони, зовнішньої та внутрішньої активності.

ЯК СТАТИ УЧАСНИКОМ ГРИ

Правила дуже прості. По-перше, треба усвідомити й прийняти Арійський вольовий імператив, подарований людству на зорі Трипільської цивілізації — 7,5 тисячоліть тому — в «Законах Ману» (Законах Боголюдини):

«Все, що робиться з чужої волі — зло.
Все, що робиться з власної волі — добро.
Треба знати це коротке визначення добра і зла».

Це вихідна точка мислення вільної людини, що усвідомлює себе творцем своєї долі, паном-господарем, відповідальним за всі свої вчинки.

По-друге, учасник Гри має твердий намір дотримуватися «Трьох золотих правил»:

1) ОЗДОРОВЛЮЙСЯ! Розвивайся духовно, психічно й фізично, вдосконалюйся, пізнавай себе. Ключовий момент — очищення психіки. Для початку треба обмежити потік інформаційного бруду. Наприклад, 40 днів не дивитися телевізор. Оздоровчий ефект просто вражаючий! А найкращий спосіб активного очищення — читання просвітлюючих текстів технології самозцілення Живе Слово. Результат: посилення інтелекту, життєрадісний світогляд, поступове позбавлення хронічних хвороб, покращення долі за принципом «чисте притягується до чистого». Інший важливий чинник здоров’я — слідування природним ритмам: вставати на світанні, йти до сну з настанням сутінок.

2) РОБИ ТЕ, ЩО ЛЮБИШ! Займайся тим, що відповідає твоїй природі, будь самим собою.

3) ТРИМАЙСЯ ЗА СВОЇХ! Підтримуй інших учасників Гри, налагоджуй з ними контакти, збільшуй кількість подібних до тебе, просвічуй їх знанням, виховуй дітей.

Нарешті, по-третє, для практичного входження в Гру учасник здійснює символічне «хрещення водою» — занурення у воду з наміром поєднання з Всесвітом. Це прадавній ритуал налагодження гармонійної взаємодії з навколишнім світом, входження під його захист. «Хрещення водою» можна здійснити в морі, річці, озері, ставку, навіть у власній ванні з холодною водою, тобто водою природної температури.

ЯК ЗНАЙТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ ГРИ

Відповідь — в Євангелії: «Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам. Кожний бо, хто просить, одержує; хто шукає, знаходить; хто стукає, тому відчинять». Пошук чаші Грааля починається з пошуку однодумців. Такі правила Гри.


Першоджерело: "Народний оглядач"

Наступну статтю відомого українського аналітика, опубліковану в московській газеті, ми вирішили подати мовою оригіналу. По-перше, для нової української еліти російськомовні тексти не становлять і не будуть становити жодних проблем. По-друге, ми у такий спосіб хочемо нагадати, що це мова, якою на теренах Євразії спілкується, за даними російської ФСБ, понад 50 млн вихідців з України — людей, які є етнічними українцями, або мають українські прізвища, або мають родичів в Україні. Здебільшого, це люди нашої породи — носії творчого мислення, високого організаційного начала і нестримного прагнення до розвитку. Активна співпраця між Україною та її діаспорою — завдання для нової української держави. А про те, якою “розбудовою” займається нинішня “українська держава” — читайте у статті...

КАК НИ ПАРАДОКСАЛЬНО, но спустя 11 лет после распада СССР и его "несокрушимой и легендарной" Советской Армии ни одному из государств СНГ не удалось создать национальную армию. Некоторым исключением может служить Россия. Украина, приватизировав одну из крупнейших группировок в Европе, пошла по пути адаптации этой махины к реалиям украинской государственности.

Численность личного состава вооруженных формирований на Украине в 2000 г. составила: вооруженные силы — 270-310 тыс., пограничные войска — 35-40 тыс., внутренние войска — 30-35 тыс., войска ГО — 10-15 тыс., войска правительственной связи СБУ — 3-5 тыс. Почему такой разброс? Да потому, что точными данными о численности личного состава не владеют даже парламентские комиссии, а не только независимые аналитики, а тем более налогоплательщики. Одной из причин такой секретности называют закрытость информации от иностранных разведок. Истинная причина скорее всего проще — в преимуществе неучтенных душ. Можно скачать дополнительные деньги из бюджета или использовать солдат в качестве бесплатной рабочей силы, в том числе и для нужд командования.

Экономическая несостоятельность государства сказывается на военных расходах. В 2000 г. в расчете на 1 военнослужащего в долларовом эквиваленте было истрачено: в ВС — 1550 долл., ПВ — 1250, ВВ МВД — 758, ГО МЧС — 1600. Войскам ГО МЧС бюджетные средства выделяются в размере 30% от потребностей, что чревато тяжелыми последствиями, так как в условиях повышенной техногенной опасности в стране эти войска не в состоянии эффективно выполнить свои задачи. Еще сложнее ситуация в погранвойсках. Практически все технические средства, транспорт, авиация и корабли, унаследованные ими от СССР, за одиннадцать лет пришли в состояние, которое не обеспечивает выполнения поставленных задач. Кроме того, на ПВ возложены задачи по охране северо-восточных рубежей, а это 46 тыс. км дорог на границе с Россией и Беларусью, что требует дополнительных транспортных средств для контроля.

Вызывают озабоченность и приоритеты финансирования силовых структур. Так, оперуполномоченный СБУ (майор) имеет должностной оклад на уровне командира дивизии ВС, старший оперуполномоченный СБУ (подполковник) имеет оклад командира корпуса, а начальник отдела СБУ — на уровне министра обороны. Отсюда происходит в том числе и разница в пенсиях, которые в СБУ в 2-3 раза выше, чем в ВС. Подобное уже можно расценивать как дискриминацию. Согласно сложившейся мировой практике в странах развитой демократии сотрудники спецслужб не являются военнослужащими, а имеют статус государственных служащих.

Оборонные затраты в расчете на одного военнослужащего — объективный критерий отношения государства к своей армии: США — 190 100 долл., Англия — 170 650, Германия — 94 000, Франция — 90 500, Польша — 18 350, Венгрия — 14 750, Турция — 12 700, Россия — 3750, Украина — 1550. Даже при таком мизерном финансировании в украинском бюджете средства выделяются в размере 50% от реальных потребностей. Сегодня Украина выделяет столько денег на содержание всех ВС, сколько Запад выделяет на содержание только одной дивизии согласно стандартам НАТО. Это достаточно наглядно характеризует уровень боеготовности украинской армии. На одном из заседаний военной коллегии МО президент Украины Леонид Кучма дал следующую оценку состоянию боеготовности ВС Украины: "Из 191 механизированного и танкового батальона не боеготов ни один... Только три летные части признаны условно годными, 25 — ограниченно годными, 17 — не готовыми к выполнению возложенных задач..." Боевая готовность становится все более условной, учения проводятся на компьютерах, картах, в классах. Суммарный налет летчиков ВВС примерно равен годовому налету одного полка Харьковского военного училища в советское время. Имея более 900 самолетов, Украина вряд ли сможет выставить 10-15 летчиков, способных выполнять боевые задачи на уровне стандартов НАТО.

Неудовлетворительным является и состояние вооружений и военной техники. Из 543 вертолетов армейской авиации в воздух можно поднять всего 35 машин. Сейчас в частях исправных самолетов менее 40%, а через пару лет их останется 15-25%. В войсках ПВО более 50% ЗРК и 75% РЛС устарели технически и морально. Практически все корабли ВМС требуют заводского ремонта. В сухопутных войсках 80% автомобилей не укомплектованы аккумуляторами. В войсках правительственной связи и ВВ МВД 60-80% радиостанций выработали свой ресурс.

Сегодня для модернизации ВС Украины необходимо ежегодно закупать 45 самолетов, 10 кораблей, сотни танков и БМП, тысячи автомобилей. На это необходимо 2-3 млрд. долл. в год, а согласно стандартам НАТО — 5,5-7,5 млрд. долл. — почти весь государственный бюджет Украины.

Украина достигла той черты, за которой начался обвальный процесс падения уровня готовности основных видов вооружения и техники. Продолжающийся развал ВПК привел к тому, что Украина так и не смогла обеспечить замкнутый цикл производства основных видов оборонной продукции. Сегодня объем производства ВПК на Украине составляет 4-5% от уровня 1990 г., и тенденция падения уровня производства сохраняется. В стране приостановлена подготовка резервистов. С 1992 г. не проводились учебные сборы офицеров запаса. 70-80% резервистов утратили практические навыки. Происходит дальнейшее сокращение военных кафедр в вузах. За годы независимости выросло целое поколение специалистов, не имеющих никакого понятия о военном деле. После неудачного эксперимента с созданием Национальной гвардии, на которую были возложены эфемерные функции "защиты конституционного строя", в стране не осталось структуры, которая смогла бы развернуть подготовку резервистов и организовать территориальную оборону. Развал ВС Украины проявляется и в том, что в них ежегодно проводится 2,5-3 тыс. организационно-штатных мероприятий (изменение структуры, должностных обязанностей, штатов и т. д.).

Вооруженные силы продолжают оставаться крупнейшим собственником недвижимости в стране. Из-за невозможности эффективно распорядиться этой собственностью она превратилась в обузу как для армии, так и для бюджета. Уже сейчас необходимо передать в коммунальную собственность 50 тыс. строений, 20 тыс. инженерных сооружений, 1600 котельных, 70 военных городков. Полностью изжила себя и система рекрутирования призывников. Сегодня от призыва уклоняются 18 тыс. юношей. Для сравнения: в период вьетнамской войны от службы в армии США уклонились 50 тыс. человек (при общей численности ВС США в 1,7 млн.). 90% призывников не подлежат призыву по состоянию здоровья или ввиду отсрочек. Всего 72 тыс. юношей имеют законные основания не подлежать призыву в армию. Неуклонно падает общеобразовательный уровень призывного контингента.

Элита армии — офицерский корпус оценивает службу в армии в целом отрицательно. По данным психологов, 57% офицеров и прапорщиков пребывают в состоянии депрессии и апатии. Причинами такого состояния они называют: материальное положение; отношение общества к людям в погонах; социальную незащищенность; утрату моральных ценностей; ошибки и просчеты военного руководства. Удовлетворены службой не более 20% военнослужащих, в основном прапорщики, как правило, те, кто не имеет личного состава или находится на тыловых должностях. 60% офицеров не видят перспектив службы, 66% не верят в позитивные перемены в будущем. В вооруженных формированиях насчитывается более ста тысяч бесквартирных офицеров и прапорщиков, ежегодно к ним присоединяются 4,5 тыс. молодых офицеров — выпускников вузов.

Самое опасное заключается в том, что 70% офицеров с недоверием относятся к деятельности высших органов государственной власти и должностных лиц, в том числе и Минобороны. Низкий уровень социальной защиты способствует росту преступности, в частности коррупции среди старших и высших офицеров.

В силовых ведомствах сложилась диспропорция между количеством офицеров и личного состава. Число офицеров в ВС Украины (28%) значительно превышает оптимальный показатель (10%) для армий, комплектуемых по призыву (Франция, Германия, КНР, Россия). Число солдат и сержантов срочной службы в ВС Украины равно числу генералов, офицеров и прапорщиков! На каждого солдата по одному офицеру. Такая армия не может быть боеспособной.

В ВС Украины проходят службу 28 тыс. сверхсрочников (прапорщиков). Из них только 5% занимают командные и технические должности, 95% — тыловые. Имеет место значительная текучесть офицерских кадров. Сегодня 40% офицеров состоят в должности менее двух лет. 50% командиров частей и бригад не соответствуют своим должностям ни по возрасту, ни по уровню подготовки. Ежегодно армию покидают 1700-2000 молодых офицеров в возрасте до 30 лет. Вакантными остаются более 3000 первичных офицерских должностей. Базовая подготовка лейтенанта в сухопутных войсках на 90% совпадает с базовой подготовкой лейтенанта в ПВ и ВВ МВД, однако каждое воинское формирование содержит свои вузы, и содержит их неэффективно из-за ограниченного количества курсантов и неразвитой материально-технической базы.

Фактически Украина содержит два флота: ВМС и морские силы погранвойск. Оба действуют в одной акватории, имея в составе по тысяче кораблей. В результате оба не имеют средств на их содержание.

В руководящем звене ВС Украины — Министерстве обороны и Генеральном штабе насчитывается более ста офицеров, занимающих ответственные руководящие посты и не имеющих при этом соответственного образования. Национальная академия ВС с ее классическим военным образованием — 2 года (для сравнения: в учебных заведениях такого уровня в США и ФРГ 9-10 месяцев) готовит скорее военных теоретиков прошлого, а не военных руководителей будущего. Из вышеизложенного напрашиваются следующие выводы: военная организация Украины находится в состоянии глубокого кризиса и представляет угрозу национальной безопасности страны.

О рідне слово, хто без тебе я?
Німий жебрак, старцюючий бродяга,
Мертвяк, оброслий плиттям саркофага,
Прах, купа жалюгідного рам'я.

Моя ти — пісня, сила і відвага,
Моє вселюдське й мамине ім'я.
Тобою палахтить душа моя,
Втишається тобою серця спрага.

Тебе у спадок віддали мені
Мої батьки і предки невідомі,
Що гинули за тебе на вогні.

Так не засни в запиленому томі,
В неткнутій коленкоровій труні —
Дзвени в моїм і правнуковім домі!

                               Д. Павличко

Я закоханий палко, без міри
у небачені вроду твою.
Все, що в серці натхненне і щире,
Я тобі віддаю.

Ти дала мені радісну вдачу,
кров гарячу пустила до жил.
Я без тебе нічого не значу,
Ніби птиця без крил.

Кожну хвилю у кожну днину
Гріє душу твоє ім'я
Ненаглядна, горда, єдина,
Україно моя.

                    В. Симоненко