у дзеркалі слова

Затворник, всохлий з виду, мов ікона, Жадав прийняти речення святе На вірую - від титли і до коми, - Усе мирське одмівши як пусте. Одначе був людина, а не янгол: У склеп земна вторгалась товчія... Язик глаголив бо голінно: «Ягве», Луна ж, мов єресь, повертала: «Я!» Старий темнів од жаху і печалі. Свіча в кутку сичала, як змія. «Спочатку - Слово... Але ж ти мовчало, Покіль тебе не проглаголив... я?!» ...О рід людський, - єретику в основі, Ти досягнув у сумнівах вінця: Хто перший мовив слово про творця. Той, власне, і створив його... у слові! Творець творця! Владики пурпурові Перед тобою меркнуть, як зола. Та й вічність би себе не осягла, Аби її ти не осяг у слові! Вовік благословенна та хвилина, Коли ще в позапам'ятній добі Ти засвітив у літерах: «Людина», Обравши ймення назавжди собі! І тої ж миті за новим порогом, Ще не відкривши у крилі пера, Поставив слово над собою богом, Його створивши з власного ребра. А щоб людському роду переводу Не сталося в баюрах забуття, Ти слово «Пам'ять» в генетичнім коді Закарбував. І тим почав життя У слові, що, мов дзеркало пророче, Тебе повторить з ніг до голови, І вже від нього не сховаєш очі Ні за гербом, ні за стеблом трави. О слів жорстока і солодка влада! Не опечись на їхньому вогні... Такі ж близькі звучанням: «рада» й «зрада»! Які ж провалля поміж них страшні! Закони літер - не разок намиста: Одну хитнеш - і поміняєш суть. 1 спробуй-но тоді межу збагнуть, Приміром, між «обчислить» і «обчистить». Ти - весь у слові, як у сповиткові, З колиски до калини при горбі... І вже коли ти похитнувсь у слові, Вважай, що похитнувся у собі.

Борис Олійник,  уривок поеми "У Дзеркалі слова"