***

Буває, що люди забігають у життя ненадовго, але слід залишають глибокий і на все життя. Коли ми познайомилися, я не й підозрювала, що твій відбиток у душі буде таким глибоким. І що ми колись зустрілися, щоб більше не побачитися. Ми загубилися в часі і просторі. Я часто згадувала тебе, твій голос живий і змінений телефонною трубкою, гумор, наші прогулянки і то, як ти серйозно і уважно прислухався до слів зеленого дівчиська, кепкував з наївності і допомагав плекати паростки раціонального. Коли ми загубилися, я вирішила, що значить так треба, значить ми вже обмінялися всім корисним, решта зайве. Але руки часто тягнулися до альбома, і спогади поверталися, і міцніло бажання знайтися, просто так… дізнатися, що все добре… Було страшно, а раптом тобі буде нецікаво?! Я виросла, перестала дивитися на світ великими очима… може тобі цікаво було спілкуватися з юним дівчам, щоб з рутини серйозного дорослого життя зануритися у кольоровий світ тої, яка ще не плакала.

Я вже майже була готова відшукати тебе, коли дізналася, що минуло вже кілька років як тебе нема. Так безглуздо… просто зупинився моторчик.

Ти ніколи цього не прочитаєш, не почуєш від мене. А може саме… тепер ти все знаєш. Мені жаль, що ми загубилися.Вчора не спалося, в голові коловорот думок, і якась дивна примха підсвідомості… спогад про тебе. На столі лежить твій диск, а я не впевнена, що зможу його зараз слухати. Сьогодні знову як в той сонячний день, я озираюся, щоб помахати рукою… До зустрічі! Мені ще рано, але ми зустрінемося...