Нариси сучасного самозахисту-5. Б*длива влада, або про вила біля

Попередні частини читайте тут: Частина перша, Харківський досвід, Про необхідну самооборону, Про захист від бандитів Ми навіть не уявляємо собі, який ниций, тваринний страх інколи відчувають до нас можновладці. Причому, ступінь цього страху прямо пропорційний темпам деградації тієї ж таки влади. Та й взагалі - ці процеси взаємопов’язані. Пригадую, як десь до середини 90-х будь-хто з вулиці міг зайти до харківської мерії чи облдержадміністрації і відвідати якщо не будь-який, навіть найвищий кабінет, то принаймні добутися до приймальні. А черговий міліціонер на вході максимум, що міг запитати - то це куди візитер йде, і щось там записати у себе в журналі. Це не жарт. Навіть посвідчення особи не питали на вході. А спробуй сьогодні отак відвідати харківські осереддя влади, очолювані Гепою із Добою? Отож-бо й воно: суцільна б*длива деградація. А ще є й такий нюанс: чим ближче можновладці за посадою та місцем проживання перебувають до народонаселення – тим їхній страх сильніший. Для прикладу - пара історій. Кілька років тому в харківському райцентрі Богодухові сталася дика подія. Випускники місцевого ліцею №3 напередодні "останнього дзвоника" розважались тим, що зґвалтували свого молодшого на пару класів товариша Андрія П. Усе це дійство юними збоченцями фіксувалось на мобільне фото, а потім було розіслане Інтернетом коханим дівчаткам. В місцевій міліції заяву матері потерпілого категорично не прийняли, а тільки покрутили пальцем біля скроні. Знаєте, чому? А тому, що головні ініціатори усієї цієї дикунської історії були, скажімо так, надзвичайно схожими на близьких родичів кількох місцевих високопосадовців. Коли ж чутки про ґвалт поширились за межі райцентру, проблему було вирішено радикально. Матері восьмикласника, аби зам’яти справу, в якості компенсації пообіцяли значну суму зелених. Її ж сину, аби він уникнув сорому від однолітків, обіцяли придбати таке-сяке житло у Харкові і влаштувати там-таки хлопчину до престижного учбового закладу. Треба зауважити, що спочатку ніхто з рідних постраждалого зі мною, на той час спецкором "ВВ", спілкуватися не побажав. Але згодом батько Андрія, котрий якраз спеціально приїхав додому з далеких сибірських заробітків, аби розібратися в цій історії, зрозумівши, що законними шляхами він нічого не доб'ється, погодився на зустріч із журналістом. Мені він тоді заявив, що якщо ґвалтівників не покарають офіційно, він тоді докладе усіх зусиль, аби зробити це самотужки: "Повбиваю негідників, чи каструю!" Коли ж я запитав, чи можу використовувати його погрозу у своєму матеріалі, то почув у відповідь: "А я і прокурора, і ментів вже попередив, що від мене вони не відкупляться. Гроші - це справа матері і сина, а в мене свій рахунок." Якщо хтось вважає, що це була пуста погроза, то я - ні. Бо бачив очі того чоловіка, коли він це казав. І я був впевнений, що негідники або ж не доживуть свого віку, або ж залишаться без причандалів. Але, напевне, в цьому був переконаний не один я. Бо невдовзі чолов’яга, котрий по життю був непитущим, дивним чином загинув саме у п’яній бійці. А ще трохи згодом постраждалий хлопчина опинився, замість Харкова, у психіатричній лікарні, а його мати, замість обіцяних грошей - отримала дулю. Здавалось би, сумна історія нашого ще сумнішого сьогодення. Але не зовсім так… Знайшлись добрі люди, котрі нагадали можновладним батькам місцевих мажорів-ґвалтівників про їхні обіцянки. А головне - так нагадали, що обіцянки ті були виконані. Про певну місцеву спільноту, котру я назвав «добрими людьми» - мова окрема, і ми про неї поговоримо іншим разом, бо це надзвичайно цікавий і неординарний, як для сучасної України, феномен. В двох же словах можу сказати, що згадана структура чимось нагадує мафію. Але не сучасну, скажімо, американську, італійську чи навіть сицилійську, котрі, як такі, сформувалися у минулому сторіччі, а ту ж таки сицилійську мафію часів її зародження. Сьогодні ж - про певну методологію та б*дливість можновладців. Спочатку, як водиться, із згаданими батьками ґвалтівників поговорили. А коли ті не зрозуміли - чи зробили вигляд, що не розуміють - то одного дня всі вони на дверях своїх осель відшукали не дуже-то і приховані гранатні розтяжки. Чому вони не були замасковані? Бо для першого разу на розтяжках висіли учбові гранати. Але чекати, поки з’являться бойові, ніхто не став. Іншу цікаву історію мені повідав мій друг, відомий вітчизняний спеціаліст із мереживих структур Тарас Плахтій. Якось вони зі знайомим - назвемо його Сергієм, проїжджаючи через одне столичне передмістя, побачили побіля місцевої адміністрації чималий гурт люду. Зупинились, аби з’ясувати, що діється. А діялась звична і знайома багатьом - як мінімум, із низки телерепортажів та публікацій - річ. Місцева влада, попри думку та протести громади, збиралась продати ласий шмат муніципальної земельки якимось зальотним бізнесюкам. І саме в цей час в мерії відбувався фінальний етап підписання цієї сумнівної оборудки. Народ же зібрався, аби висловити своє фе підписантам. При цьому, хтось із натовпу поскаржився, що, окрім словесного протесту, малоефективних епістолярних скарг у вищі інстанції або ж малоперспективної майбутньої судової тяганини, вони нічого проти здійснення цієї оборудки заподіяти не можуть. Тоді згаданий Сергій, поспитавши, де воно тутечки найближчий магазин сільгоспінвентарю, попрохав людей трохи зачекати. А повернувшись десь через півгодини, він до паркану навпроти мерії притулив десятків зо два вил. Ще раз уточнюю: не роздав сільськогосподарський реманент людям, а просто поставив його на видноті. А тепер вгадайте, на чию користь і як швидко був розв’язаний конфлікт? Правильно - на користь громади! Усього лише за ті ж таки півгодини… Ще раз повторюсь: наше народонаселення просто гадки не має, як його боїться його ж влада. Але, як тільки-но усвідомлення б*дливості нашої влади набере масового характеру - остання просто зникне, як дурний сон. Інша справа, що якось вже описувані мною процеси люмпенізації та криміналізації української влади та її деградація притаманні і нашому суспільству. Теперішнє глибоке суспільно-владне протистояння може розв’язатися або більш-менш цивілізовано, або за котримось із нещодавніх арабських сценаріїв. А залежить це не в останню чергу від того, що відбудеться швидше: остаточна деградація суспільства - чи його усвідомлення, що наша влада – це переляк ходячий. До речі, наостанок. Тут нещодавно бютівський нардеп Ігор Гринів в телеящику висловлював своє повне нерозуміння (а мо’ робив вигляд, що не розуміє). Чому це п’ять-шість олігархічних кланів, які, власне, і є справжнім уособленням нинішньої влади, маючи в своєму розпорядженні цілу країну і всі можливості для цього, не проводять справжніх реформ, аби та ж таки країна врешті стала багатшою. Бо чим заможніша країна, тим статки олігархів більші. А замість цього - продовжують дерибан усього недодерибаненого. То я відповім: саме через б*дливість. Бо ж вони бояться, що ця синекура може будь-якої миті припинитися.

Валерій Семиволос, вільний журналіст, Харківська обл., с. Губарівка, Товариство «Малого Кола»

http://infocorn.org.ua/2011/03/21/narysy_suchasnogo_samozahystu_bdlyva_vlada_abo_pro_vyla_blya_parkanu