хочу сюди!
 

Юля

39 років, скорпіон, познайомиться з хлопцем у віці 35-45 років

Новорічне блюдо з Волині

В українській культурі сало набуло культового значення. Як національна страва, воно стоїть поряд з такими безсумнівними візитними картками української кухні як борщ, вареники, голубці, галушки. Сало є унікальною стравою у тому сенсі, що більшість народів вживає мелене сало (смалець), а українці їдять його великими і малими шматками, часто з хлібом, часником та солоними овочами. Українське сало і любов українців до нього є предметом великої кількості жартів та фольклорних історій. Проте, виявляється, є на карті України села, де гастрономічні уподобання, як на мене, доволі незвичні. Приміром, у селі Столинські Смоляри, що в Любомльському районі на Волині, з неабияким апетитом їдять... їжаків. А в селі Тур’ї Ремети, що Перечинському районі на Закарпатті, залюбки вминають ... жаб. Власне про це й піде нині мова.
ПЕЧЕНЯ З ЇЖАКА – КОРОННА СТРАВА НА ХРАМОВЕ СВЯТО
28липня у селі Столинські Смоляри, що в Любомльському районі на Волині, храмове свято – Рівноапостольного князя Володимира Великого. До нього тут готуються по-особливому, позаяк на малу батьківщину до батьків приїдуть діти, онуки. Після богослужіння великими родинами зберуться за святковим столом. Серед наїдків і трунків неодмінною стравою буде печеня з їжака. Звідки така дивна традиція?

Старожили Столинських Смолярів розповідають, що й самі не знають. Мовляв, їли їжаків прадіди, діди й ми не нехтуємо. Узагалі назва села пішла від того, що тут колись заготовляли у лісі живицю, робили з сосни смольні столи. Дехто вважає, що назва бере початок від прізвища магната із Стольного, що за Бугом. Та за селом прижилась й неофіційна назва – Їжаки. Столинські Смоляри — село посеред лісу, у якому видимо-невидимо дичини. Розвелося лисиць, яких давно ніхто не полює, бо не фасонистими стали шубки і шапки з їхнього хутра.  Качок тут сила-силенна, ходять тутешні мисливці на зайця, але хіба порівняти худу зайчатину з ситною їжачатиною?! А тому їжаків у Столинських Смолярах обожнюють. Правда, у лісах поблизу Прип’яті цих тваринок тепер негусто. Тепер ловцям за колючим делікатесом доводиться їздити у прилеглі райони, куди їжаки перекочовують. Добре, хоч перестали полювати на їжаченят і дають їм вирости.  Пристрасть до їжаків спонукала селян добре вивчити їх повадки. Краще за будь-якого зоолога кожен смолярець розповість про їжаків. Ловлять селяни їжаків опівночі і з собаками. Далеко не кожного гавкуна можна вишколити, змусити лізти у гущину ожини, які населяють їжачки. Натрапивши здобич, собака подає голос — а відтак, як кажуть, справа техніки. Столярські чоловіки напрактикувалися брати їжачків мало не голими руками. З невеликим їжачком клопоту не менше, ніж із кабаном. Його обсмалюють, тверді голочки знімають до решти гарячим металом, тушку розпорюють, викидають тельбухи, крім серця, печінки й легень. Селяни кажуть, що м’ясо нічим не присмачують, бо вважається, що спеції тільки псують і без того приємний смак. Жир також у великій ціні. Його розтоплюють й зливають у фляжки й зужитковують як бальзам при опіках, різних виразках, бронхітах, пневмоніях, сухотах. Понад три десятки літ завідує фельдшерсько-акушерським пунктом у Столинських Смолярах Віра Смолярчук. Зізналася, що й сама смакувала їжачатиною, а стосовно цілющих властивостей жиру їжаків, то пригадала, як один односельчанин колись занедужав на сухоти. Всі думали, що чоловік переставиться Богові, а він вилікувався від туберкульозу жиром із їжаків. Віра Степанівна каже, що цим смальцем матері лікують у дітей стоматити. А ще він гоїть рани, виразки. Й навіть опіки. На щастя, життя колючих звірків у певній безпеці доти, доки охочі до цього делікатесу не навчаться консервувати їхнє м’ясо. Наразі це робити не вдається. Та й у морозильній камері тушка їжака втрачає кулінарні якості. По-різному можна ставитися до незвичних гастрономічних уподобань мешканців Столинських Смолярів. Та безсумнівним є те, що цих симпатичних тваринок - їжаків - треба оберігати, бо популяції їх зменшуються. Ворогів у їжаків вистачає. І захистити ці колючі створіння (до речі, вони ровесники динозаврів) просто обов’язок людини. Нехай живе їжак у своєму домі, у своєму світі. Одне тішить: благо, що їжаків більше ніде в Україні не їдять. Хоча, подейкують, печеню з їжака замовляють новітні скоробагатьки, котрі відпочивають на озері Світязь. Либонь, їм проїлися вугри, а тому подавай їжаків. А ще, кажуть, не нехтують делікатесом  митники й прикордонники (за кілька кілометрів від Столинських Смолярів українсько-польський кордон, а казанок з їжачатиною спрощує його перетин).

Іван ДМИТРІВ

http://ukrslovo.net/ukraine/6875.html

11

Коментарі

анонім

130.12.11, 18:14

надо завтра сходить в церковь.

    анонім

    230.12.11, 18:15

    Сало -сила
    ....жаб і їжаків хай бусурмани жруть

      анонім

      330.12.11, 18:18Відповідь на 2 від анонім

      Сало -сила
      ....жаб і їжаків хай бусурмани жруть

        анонім

        430.12.11, 18:19Відповідь на 3 від анонім

        Сало -сила
        ....жаб і їжаків хай бусурмани жруть
        ...і мацкалі

          530.12.11, 18:19Відповідь на 1 від анонім

          надо завтра сходить в церковь.надо

            630.12.11, 18:19Відповідь на 2 від анонім

            Сало -сила
            ....жаб і їжаків хай бусурмани жруть
            хай жруть

              анонім

              730.12.11, 18:20Відповідь на 4 від анонім

              Сало -сила
              ....жаб і їжаків хай бусурмани жруть
              ...і мацкалі

                830.12.11, 18:20Відповідь на 4 від анонім

                Сало -сила
                ....жаб і їжаків хай бусурмани жруть
                ...і мацкалі
                і мацкалі

                  930.12.11, 18:22

                  Cаундтрек -

                    1030.12.11, 18:23Відповідь на 9 від Дітмар

                    Cаундтрек -

                      Сторінки:
                      1
                      2
                      3
                      5
                      попередня
                      наступна