хочу сюда!
 

Lisenok

33 года, козерог, познакомится с парнем в возрасте 32-35 лет

Безіменне кохання княжого дружинника



В Турові Ростиславу було нудно...

Киянин з діда-прадіда, він з тугою згадував рідний град і батьківське дворище. Там у Києві зосталось все — батьки, друзі, розваги. Часом він навіть стиха ремствував, що перебував у ближній дружині княжича Ізяслава — може десь інде було б менше чести, але більше радощів.

Тим більше — в цьому глухому закутку не передбачалося ні воєн, ні походів.

Ізяслав — старший син и спадкоємець Ярославів, - говорили старші і мудріші воїни, - слава і пошана нас не обмине.
Але поки що єдиною розвагою дружинникам було полювання та медовуха. Лад у місті був суворий, гулящих дівчат майже не було, старші за віком вояки ходили по черзі до двох вдовичок, котрі проживали у передмісті, а Ростислав тинявся околицями і мріяв казна про що.

Він сам не знав чого хотів — чи-то військової слави, чи-то візантійську принцесу у жони. Любов переповнювала його серце мов чашу, вихлюпуючись по вінця. Приятелі посміювались над сумовитим виглядом хлопця і радили йому сходити до вдовички. Ростислав кивав, погоджувався і знову тікав у ліс.

Лісове озеро з прохолодною водою юнак навідував у вільні літні вечори. Сідав біля води і мріяв. Або скидав одіж і стрибав у воду.

І якось, одного дня, поплававши у прохолодній воді, Ростислав побачив на березі дівчину. Вона сиділа біля купи його одягу і пильно роздивлялася озброєння.

- Гей, не чіпай нічого, - затурбувався юнак, - а то як вийду...

- І що? - хихикнула дівчина, - я вже злякалась

- Відвернись!

Дівчина піднялася і відійшла, чемно відвернувшись. Ростислав вдягнувся так швидко, наче його за кущами очікував ворог. Більш за все він боявся сполохати красуню — те, що дівчина дуже вродлива, він розгледіти встиг.

- Ти чия? - запитав юнак

- Боричів, - відповіла дівчина, - ми меди привозимо на торговище.

Ростислав це прізвище чув. Селище Боричів було далеко у лісі. Поганське селище — місцеві оповідали, що голова роду свого часу був дружинником самого князя Володимира, але відмовився іти за усіма до Почайни приймати хрест, і вирвався з Києва з боєм, забравши з собою корогву Гнівного Сонця. Борич був охоронцем стягу, який головний натхненник хрещення, отець Анастасій з Корсуня, хотів знищити, яко поганський знак.

Тепер рід Боричів проживав у пущі, зайнявши гарні бортні місця. Меди та віск старий Гатило, син Борича-прапороносця, продавав недорого, однак за умови що жодна діжечка меду, жоден восковий кругляш не потрапить до місцевого монастиря, прозваного Борисоглібським. Мніхи вже скаржилися на те княжичу Изяславу, але ледачкуватий онук Хрестителя не звертав на те уваги.

- Боги мої все знають, і все чують, - попереджав Гатило покупців, - іздурите — не бачити вам більше ні моїх медів, ні щастя у житті.

Опісля того, як туровському купчині, котрий надумав перевірити слова Гатила, зламало ногу діжкою за медом, більше перевіряти його слова ніхто не ризикував.

Все це блискавкою промайнуло в голові юнака, коли той роздивлявся доньку, а чи онуку бортника-поганина. Дівчина, на відміну від туровських красунь, анітрохи не соромилась і усміхалась Ростиславу приязно і весело.

- Я спершу подумала, що ти — риба, - хихикнула вона, - велика... Старі говорять, що у цьому озері змій живе. Стра-ашний. Голову піднесе — вище дерева. На лапи зведеться — пройти по ньому можна на той бік, мов по мосту.

- І де він там вміщається, - Ростислав подивився на озеро скоса, - тут неглибоко...

- А у нашому озері, біля селища, - продовжувала дівчина серйозно, - його пара живе. І раз на сто років вони виходять паруватися.

Тепер хихикнув Ростислав. Міська дівчина вже згоріла б з сорому, а ця поганська донька. Може це вона йому натякає?

Юнак витягнув руки, але дівчина вивернулась з його обіймів.

- Ач який швидкий! - сказала докірливо, - навіть як звати не спитав, а вже руки простягаєш. Іди геть!

- Як тебе звуть? - спитав юнак заскочено, але дівчина захихотіла і зникла у лісі.

***
Похід на Боричів оголосили через дві седмиці по тому. Отець Ніфонт, настоятель монастиря, таки умовив княжича навести лад у бортних землях, охрестити Боричів і брати з них десятину медами і воском.

- Швидко впораємося, - говорили молодші дружинники, - бортницьке селище — не ворожа фортеця. Давно пора провчити цих поган — тож ганьба, що біля монастирських земель гніздо язичницьке.

Старші дружинники не були такими самовпевненими — Боричі були вояками з прадавніх часів, і напевне не збирались здаватися без бою. Втім, княжич Ізяслав, котрому не дуже був цей похід до вподоби, покладав великі надії на єдиного Борича, котрий прийняв хрест і тепер служив у його молодшій дружині. То був молодий ще чоловік, похмурий і злий на весь світ — оповідали, що в лісі зосталися його жона і син, котрі зреклися новохрещеного. Ізяслав, котрий не любив проливати кров, хоча б і язичницьку був певен, що Косняч — так бо звали молодого Борича — умовить батька і діда здатись і відчинити браму.

Ростислав ще не приймав участи у битвах, а ця здавалась йому неправою. Дівчина, з якою він познайомився біля озера, ввижалась йому щоночі. Якщо її скривдять... Він поділився сумнівами зі своїм сповідником — отцем Варсонофієм. Сей мніх, в минулому розкаяний розбійник, нині вважався в монастирі трохи не святим.

- Дурень єси, - прогудів мніх, - охрестиш свою язичницю і одружишся з нею за законом.

- А як вона не схоче? - розгубився Ростислав.

- Дівки завжди хочуть заміж, - усміх на лиці ченця нині був зовсім не монашим, - а врятувати її душу і сам Бог велів.

Та Боричі браму не відчинили.

У високий тин з дубових паль у два людських зрости довелося бити тараном. Зверху летіли стріли і лилася кипляча смола. Боричі боронилися люто — Ростислав подумав з жахом, що кияни, напевне, свого часу теж не мирно йшли до берега Почайни.

Потім дружинники прорвалися у вибиту браму — і почалася різанина.

Селище горіло — хтось із мстивих княжих вояків ткнув смолоскип під стріху. Вітер розбурхував полум'я.

Ростислав вибіг на берег озера. Він бачив мертвих жінок, бачив і дещо гірше. Бачив дівчину, що кинулася у палаючу хату, вирвавшись з рук чудина — Ізяславового тілоохоронця. Він все сподівався на диво. І раптом — побачив її.

- Стій! - крикнув юнак, - стій, не бійся!

- Щоб вас змій пожер, - не зойкнула, але сказала дівчина рівним змученим голосом, і зробила крок з високого урвиська. Вперед і вниз.

Коли Ростислав добіг до кручі, там уже нікого не було.

Селище догоряло. Ростислав поволі йшов повз капище, де отець Варсонофій по розбійницькому ухаючи, рубав сокирою ідолів. Поруч сидів очманілий Косняч. На його колінах лежала молода жінка в сорочці, залитій кров'ю. Поруч скулився маленький хлопчик, чи-то непритомний, чи то теж мертвий.

“Як тебе звали, - стукало у скронях Ростиславових, - як?”

6

Последние статьи

Комментарии

16.11.13, 07:55

Що християни, що комуняки.

    26.11.13, 09:24Ответ на 1 от я Бандерівець

    Методи схожі, авжеж.

      36.11.13, 11:34

      Так і християнство і комунізм все це придумано жидами для дурних гоїв. Гарно все описує Suncharion в своїй книзі.

        46.11.13, 18:03

        мережа погано працює. клацнуть учора встиг а відписуюсь сьогодні - ось вони місіонери-християни, добрі люди.

          56.11.13, 22:04Ответ на 3 от SvarR

          А що за книга?

            66.11.13, 22:05Ответ на 4 от Пробіотик

            Добрим людям теж хочеться медку і воску на свічки.

              76.11.13, 22:28Ответ на 6 от nolofinve

              Добрим людям теж хочеться медку і воску на свічки.колись в давнину добрими людьми називали розбійників

                87.11.13, 01:26Ответ на 5 от nolofinve

                Ночь Сварога