У кожного в житті є важливі приємні дати, відсутні в офіційних календарях, пов’язані суто з чимось особистим. Для мене один із таких днів випадає якраз на сьогодні, адже саме цього дня сім років тому я переїхав жити до Вінниці, перед тим евакуювавшись із Криму. І приводів шкодувати про це досі жодного не було. Той рідкісний момент, коли найкраще за масовим сприйняттям місто України дійсно є найкращим. Незважаючи на те, що так і не навчився ладити з його корінними мешканцями, хіба що з такими ж мігрантами, як я сам чи тими, хто випадав з місцевої реальності хоч на кілька років.

1. Публікації під своє свято я роблю далеко не завжди, але тут якраз так співпало, що трохи фоток назбиралося. Восени моя мандрівна активність падає, частково від перенасичення і втоми, частково в останні два роки у зв’язку з сезонним піком однієї популярної ГРВІ. І тут доречно згадати, що за красою і душевним спокоєм не обов’язково їхати до чорта на роги, а ось же воно, все й так поруч.

На заключну замітку про столицю Мадейри я залишив усе, що не влізло в дві попередні. Хоча від цього воно не стає менш вартісним, а місцями мова якраз про те, що сподобалося найбільше.

1. Умовно цю третю частину можна поділити також натроє, а почати хочу взагалі із видів світанкового неба з вікна готелю, ну хоча б тому що я про них тупо забув, коли розказував про готель та його околиці.

Якщо сказати комусь, що в липні 2021 року я їздив у Гальбштадт, перші асоціації у людей найпевніше будуть про Німеччину чи Австрію, та точно не про Запорізьку область. Але ж насправді він саме тут і є, бо мова про місто Молочанськ, що мало таку назву до 1915 й у 1941-43 роках, і зовсім не випадково.