Хмельницький, ч. 1. Архітектурне

Хмельницький з’явився у моїх планах на мандрівки одразу після переїзду у Вінницю, але ніколи не був у планах саме найближчих – місто, яке завжди під рукою, можна залишити на потім, колись же все одно встигнеться. Тільки не думав, що «колись» настане так швидко, але тут увірвався 2020-й, у якому навіть поїздка в сусідній обласний центр – уже подія.

Дивився місто із двох спроб, перша була взагалі спонтанною (збирався тільки переночувати, та не думав, що так швидко впораюсь з Антонінами і матиму вільних півдня), а у вересні вже цілеспрямовано додивився, що пропустив у перший раз. Але у замітках побачене поділю не за хронологією, а тематично. І спочатку про міську забудову.

1. А почати варто взагалі з пам’ятника персонажу, на честь якого Проскурів-Плоскирів і отримав нинішню назву. Пам’ятників Богдану мінімум два, цей зустрічає прибулих із залізничного вокзалу.

2. На перший візит у мене в навігаторі стояла лише одна точка на весь Хмельницький, костьол на вул. Пілотській, котрий я підмітив колись давно проїздом. Зганяв спершу туди, хоч він і сучасний, а яка цікава і вдала споруда:

3. Під’їхав назад до вокзалу, звідки почалапав у сторону центру. Про репутацію міста-базару, мабуть, знають всі, а от якось не вписувалось у мої уявлення, як тут багато військового та промислового. Вишколено-казармене і фабричне формують досить специфічний та цікавий антураж:

6. Сталінка.

7. Ближче до середмістя на зміну казармам заступають милі повітові будинки.

10. Іноді цілком представницькі. Це колишній банк, а нині художній музей.

11. М’ясо Басі.

12. Вулиця Європейська – малолюдна, і забудовою відповідає назві.

13. Найбільше сподобався п’ятачок на стику Європейської, Гагаріна і Грушевського, особливо ось ці два жовті особняки, один з пентаграмою у вікні, інший – з дерев’яним декором.

14.

15. А ще є люди, які кажуть, що в Хмельницькому немає на що дивитись.

16. Кілька скромніших хат поруч. Здається, то найбільш цілісний збережений фрагмент старого міста.

18. Також по вул. Гагаріна, якій би личила історична назва Старобульварна. Особнячок, у якому РАЦС:

19. Міська рада засідає в колишньому реальному училищі.

20.

21. Бульвар затишний і симпатичний сам по собі, а ще там багато оригінальних лавок. Та про них у наступній частині.

22.

23. З нього можна перейти на майдан Незалежності, увінчаний облрадою, однією із найгарніших у своєму роді сталінок.

24.

25. Також на площі звертає на себе увагу скульптура «Віра, Надія, Любов» (2011), що вже в принципі встигла стати одним із символів міста.

26. З площі поплентався в сторону місцевої стометрівки – пішохідної частини Проскурівської вулиці. На Проскурівській чи не найбільше пам’яток, хоча за рахунок прибудов, реклами і просто великої кількості людей, фото з неї якось майже немає. Ці фрагменти знімав десь по дорозі, але навряд безпосередньо на ній:

27.

28.

Провінційність архітектури досить промовиста. Проскурів веде свою історію з 15 ст., у 1566 р. отримав Магдебурзьке право, але до нових часів великим містом не був. Статус обласного центру на нього звалився у 1941 році, але область все одно називалась Кам’янець-Подільською. Лише у 1954, зрозуміло під який ювілей, і місто, і область отримали нові назви.

29. І я все ж напишу тут свою крамольну й дуже суб’єктивну думку, за яку хмельничани при нагоді можуть закидати мене какахами – за історичною вагою центром області мав залишатися Кам’янець. З іншого боку, можливо, саме провінційний статус допоміг йому зберегти неймовірну історичну атмосферу, з якою особливо не рахувались ні в радянські часи, ні в наші. Страшно уявити такі 16-поверхові качани кукурудзи по сусідству зі Старою фортецею, а у великому і зростаючому Хмельницькому вони доречні навіть в центрі.

30. Поруч цілком органічно виглядає кінотеатр, історично пожежна частина, за сумісництвом один із архітектурних символів міста.

31.

32. І геть в дворах сховалась вишукана церква-ротонда Різдва Богородиці (1837), найстаріша споруда Хмельницького.

33. Від неї плавно перейдемо до храмів, точніше, пострибаємо. Їх підбір у місті цілком достойний, але всі розкидані по районам. Свято-Покровський кафедральний собор (1992):

34. Свято-Георгіївська церква (1898), історично полковий храм 46 Дніпровського полку (ось знов цей військово-казармений слід)…

35. Має великий просторий двір, що у храмів не так часто трапляється, фотографувати її з усіх сторін – саме задоволення. Зате встиг вислухати від місцевого служителя традиційну мантру, що без благословення настоятеля (якого взагалі поблизу не було) не варто цього робити. Якось упустив момент, коли більшість церковників стали забороняти фото не тільки всередині, а і ззовні. А найбільше їх чомусь непокоїть, що фото опиняться в інтернеті, й до них «понаписують всякого»… Церква в чудовому стані, спілкувались зі мною вкрай доброзичливо, навіть не знаю, що такого я мав би тут понаписувати?

36. Собор Андрія Первозванного (1904, і це знову полкова церква Білгородського полку) на мікрорайоні Дубово.

37.

38. Одна з відносно небагатьох пам’яток далеко від центру міста, і одна з тих, заради якої варто проїхатись. Тим більше, близько є розкішна водонапірна вежа:

39. Судячи з баку, цілком може бути діюча. І як же круто, коли збережені історичні атмосферні деталі.

40. Дерев’яна греко-католицька церква притулилась біля старого кладовища по вул. Кам’янецькій.

41. Там же – розмашистий військовий меморіал, що підкорює своєю німою строгістю, як і інші подібні.

42. І ще трохи повітової архітектури. Два цікаві будинки знайшлися під стадіоном «Поділля».

43. Під другим – оригінальний пам’ятник дружбі із США (пишуть, складений з уламків радянської ракети, що була раніше на ненависних піндосів націлена).