Бори, бояри та байраки

2. Переважно цю частину Борової займає приватний сектор. Далі пішов на східну сторону, майже без фотозупинок.

3.

4. Хоча он хтось замок забабахав.

5. Дорога перевалює через Стугну і виводить на височину головної частини селища.

6. Лунтік небезпечний.

7. Ілліча уже вшатав:

8. На південь від центру по вулиці Свірського знаходимо колишній палац Ксаверія Ратника – флотського інженера-конструктора та творця крейсера «Аврора». У цьому будинку він жив після виходу у відставку.

9. Раритетна табличка ще часів УРСР сповіщає, що тут знаходиться Дослідне господарство київської овоче-картопляної станції. Не знаю, які зараз можуть бути справи у такої організації, але підозрюю, не дуже. Очевидно, що будинок простоює пусткою.

10. Недалеко виставлена ціла алея бюстів біологів-науковців із Чарльзом Робертовичем на чолі.

11. Від станції дорога виходить до ставка, за яким видно центр містечка. Якби хоч трохи світла, було б гарно… Прикро, коли цілий тиждень трималась сонячна погода, а саме у вихідний така сірість.

12. Серед інших будівель виділяється дерев’яна церква Успіння Пресвятої Богородиці (1902) нетипового кольору.

13.

14. Друга селищна школа також давня – колишнє 4-класне училище 1912 року.

15. Від неї вибрів до залізниці. Знав, що на Мотовилівці є вокзальчик, але у моїй пам’яті він був цікавіший, ніж просто коробка, яка є по факту. Платформи знаходяться обабіч колій, звуться Висока і Низька. Із Високої ідуть електрички на Київ, з Низької, біля котрої вокзал, – на Фастів та Миронівку:

16. От туалет, схоже, історичний. Принаймні, виглядає так, ніби там точно сто років не прибирали.

17. Із Борової перебираюсь у Боярку. Це вже повноцінне 35-тисячне місто геть близько до столиці, відноситься до Києво-Святошинського району. Вважається, що назва її також походить від навколишніх байраків, або від бояр (як і можна спершу подумати) Малковичів.

18. Тут вокзал зберігся автентичний:

19. У комплексі присутній вузькоколійний паровоз К-1576, в народі «Кукушка». Встановлений як символ порятунку Києва у холодну воєнну зиму 1921 року (хоч там не саме цей паровоз состави з дровами підвозив, та все ж).

Боярка поділяється на дві несхожі між собою частини, Нову і Стару. Нова, як слідує із назви, – багатоповерхові сучасні квартали, а Стара – залишки дачного селища, забудованого киянами на зламі 19-20 ст.

20. Природно, що Стара частина цікавіша. Спочатку пішов на схід від залізниці, а тут хоп, і пам’ятник рейкам Насправді, то просто місце, де стояла «Кукушка», поки її не сховали на станцію, щоб захистити од вандалів.

21. Як уродженець Кривого Рогу, не міг не зачекінитись:

22. Місто має свою дерев’яну церкву, св. Михаїла і майже ровесницю Борівської – 1901 року.

23. До неї прилягає маленьке кладовище із похованнями деяких столичних мешканців, що мали тут дачі.

24. Взагалі ж церква займає пагорб колишнього Будаївського городища; так-то ці місця здавна заселені, набагато давніше, ніж існує офіційно місто… Тільки усе, що від городища лишилося, – пам’ятний знак із хрестом.

25. Ще разок посумую про невдалу для пейзажів погоду.

26. І піду на інший бік колій. Стріт-арт по дорозі:

27. У пошуках наступної церкви прочесав навпростець територію лісництва (куди стороннім не можна, як потім узнав, та мене ніхто не встиг вигнати).

28.

29. Церква при лісництві сучасна (2006) і також дерев’яна, але для Київщини незвична: за зразок при проектуванні бралися західноукраїнські храми.

30. Із якої сторони світу, кажете, мох росте?..

31. Узагалі там класно. Ліси і парки – справжній скарб Боярки.

32. Але є і трохи архітектури. Один із найбільш представницьких будинків – школа №2 1911 року. Тут колись жив письменник Микола Островський.

33.

34. Поруч знаходиться міський краєзнавчий музей (не заходив) із пам’ятником Пашці Корчагіну в дворі. Так я заодно узнав, що це вигаданий персонаж, а не історичний, хоча за такий пробіл в освіті якось і не дуже соромно.

35. Табличка пояснює, навіщо вирішили зберегти совкового боввана.

Трохи далі починається головна у Старій Боярці вулиця з невипадковою назвою Хрещатик. Вона з’явилась якраз завдяки будівництвам київських дач, тому все логічно (до 2004 року звалась банально Карла Маркса). Також логічно, що саме на ній найбільше збережених хаток.

36. Боярський Хрещатик сподобався і не сподобався одночасно. Сподобався, бо обожнюю такі милі дерев’яні будиночки зі складним різьбленим декором, але з іншої сторони це все стрімко накривається одним органом.

37. Колишній маєток інженера Максимовича та дитячий санаторій «Зірочка»:

38. Знаходиться на приватній території, але не використовується. На перший погляд, стан ніби пристойний, та це якщо не придивлятись до катастрофічних тріщин у стінах.

39. Санаторний артефакт на подвір’ї:

40. Краще вціліла дача на території обласної лікарні:

41. Взагалі таких хаток поки чимало, але то переважно приватна власність за високими парканами. Ну і в провулки я не дуже заглядав, там має бути ще.

42.

43. Зате також свій замок є:

44. Ця дача зараз належить Київському військовому ліцею:

45. Також у дворі присутня стилістично споріднена альтанка.

46. І церква.

47. Узагалі ж боярський Хрещатик довжелезний. У Києві таких адрес і близько немає:

Дійшов я ним далеко, аж до дивно спарених між собою багатоповерхівки та поліцейського відділку. За багатоповерхівкою теоретично ще мав бути один із найгарніших дачних будиночків, хоч і покинутий.

48. Але ніфіга. Після поїздки зробив скрін із гугл-панорами 2015 року, аби довести, що він точно був, а не я наркоман.

49. Та чотири роки потому знайшов там лише пусте місце. У країні третього світу це вже не дивує.

50. Так він виглядав зблизька (фото max245):

51. Наступний будинок, правда, живий і в хорошому стані:

52. Можливо, далі ще є, та вже пішов назад і звернув із Хрещатику в черговий парк. Де примітив чергову оригінальну церкву.

53. Над районом домінує гігантський корпус колишнього машинобудівного заводу «Іскра».

Повз церкву і завод вийшов на Білгородську вулицю, головну у Новій Боярці. Втім, там нічого цікавого для себе не знайшов, тому почалапав назад до вокзалу.