Берег гозитанський. Початок

2. Пороми на Гозо стартують із пристані Чіркевва (Cirkewwa), перевезення здійснює монополіст Gozo Channel Line. Плисти хвилин 25-30. Квиток туди-назад коштує 4.65 євро, причому з Мальти всі пливуть задарма, а всю вартість сплачують на зворотньому шляху. Таким чином монополіст натякає, що ніяк інакше ви з Гозо не виберетесь, ну і уникає черг у касу з однієї сторони.

3. Вирушаємо під проводом Богоматері.

4. Уже зі старту на максимальному наближенні добре видно, куди пливемо. На цьому кадрі на передньому плані третій острів Мальти Коміно (незабудована смуга землі зліва внизу), а над нею височіє щільна забудова гозитанських селищ:

5. Зустрічний пором і скайлайн села Надур:

6. Тим часом уже достатньо відплили від Мальти, фото якої сьогодні майже не буде. Чіркевва не представляє із себе нічого особливого, ще й сонце якраз над нею.

7. Тому дивимось вперед і по сторонам. Оминаємо острів Коміно, з борту добре видно вежу Святої Марії та однойменну оборонну батарею, що відходить від неї – власне, майже всі його архітектурні цікавинки:

8. Скелясті береги посічені гротами.

На Коміно постійно мешкає усього три людини, зате туристів буває, певно, сотні щодня. У теплу пору року діє 4-зірковий готель.

9. Основною принадою острова є мальовнича Блакитна лагуна, але я полінився висаджуватись на ньому взагалі. Неозброєним оком видно, що навіть у кінці жовтня там людей як шпрот у банці, тому задоволення сумнівне.

10. На Гозо тим часом відкривається панорама містечка Айнсилем, куди ми і пливемо.

11. Зліва на пагорбі над ним виділяється фортеця Шамбре.

12. І храми:

13. Їх в Айнсилемі дуже багато. До цього я так і не дійшов ногами:

14. Підпливаємо.

15.

16. Пором вивантажується на пристані Мджарр (Mgarr), де на якусь мить відчуваєш себе наче знову в Криму: «морські» таксисти всяко закликають поплисти з ними на Коміно чи навколо острова.

17. Над пристанню домінує витончена каплиця Богоматері з Лурда (1893).

18.

19. Всі дороги звідти уводять на північ і вгору, тоді як на захід тягнуться стежки над скелями в сторону фортеці. Туди одразу пішла частина людей з порому, і я за ними.

20. Берег у цьому місці вкрай мальовничий, ще й прозорість води тримає марку:

21. Деякі туристки радують око і в реальному часі, і в пейзаж гарно вписуються.

22. Стежка петляє між гігантськими опунціями та якимись руїнами, а нагорі потроху стає видимою фортеця.

23.

24.

25. Зрештою всі ті люди переді мною зійшли на пляж. Ось такий він, маленький та кам’янистий, що типово для Мальти.

26. Я ж подерся до фортеці.

27. Прохід зі сторони моря виявився зачиненим.

28. Краєвиди на посічені городами простори та житлову частину Айнсилему:

29.

30.

31. Що чудесно, за всі мої п’ять днів на Мальті не випало жодної краплі дощу, хоча першого дня хмари були. Але лише послужили заднім фоном для фото та підкинули кілька цікавих ефектів. Осяяний сонцем Айнсилем, а над ним похмурий Надур:

32. Головний вхід у фортецю:

33. Форт Шамбре був збудований в середині 18 ст. лицарським орденом Святого Іоанна. Робилося це на кошт лицаря Балі Жака Франсуа де Шамбре, звідси й така відверто французька назва. Завдяки цій твердині Айнсилем мав стати столицею острова (а не Вікторія, як є зараз), та щось не зрослося. Із втратою оборонного значення форт використовувався як військовий госпіталь та психіатричний заклад.

34. Всередину, як виявилось, можна зайти, принаймні мене ніхто не спинив. А зараз там… елітний житловий комплекс. Чому б і ні.

35.

36. Із висоти фортеці відкривається чудовий вид на Мджарр і його каплицю.

37. З неї плавно перейдемо на інші церкви Айнсилему. Як на 3 тисячі населення, їх більш ніж достатньо. Певно, головний у містечку парафіяльний храм Богоматері з Лорето (1924):

38. Як водиться, через розміри й розташування його куди зручніше фоткати здалеку, аніж зблизька.

39.

40.

41. Поруч із ним на міських вуличках сховалась маленька барокова церква.

42. Це теж якийсь храм чи монастир:

43. Сакральна тематика широко представлена і на просто житлових будинках:

44.

45. А остаточно моє захоплення та здивування доламали острівні мешканці, що миють тротуари навколо своїх будинків ніби підлогу вдома.

46. Підозрюю, я пропустив ще чимало цікавого в центрі, але й так від концентрації та надлишку прекрасного почав втрачати орієнтири. Тому ще пару фото, і час рушати далі.

47.

48. А так Айнсилем виглядає після заходу сонця: