Марібор, ч. 1. Центр та Піраміда

2. Навіть автовокзал. Узагалі рідко де автовокзали викликають бажання їх знімати, тим паче інтер’єр.

3. Так він виглядає ззовні, раз уже на те пішло:

4. Історичний центр компактний та майже цілісний, старовина гармонійно уживається з сучасною архітектурою.

5. Базиліка Милосердної Богоматері – типова неоготика початку 20 ст., а от францисканський монастрир, до якого вона відноситься, веде свою історію протягом більш як 800 років.

6. Туристичний паровозик перетинає Партизанську вулицю, а справа уже видно замок.

7. Так-так, це саме замок, одна з трьох твердинь, зведених для захисту міста ще в 15 ст. (і єдина вціліла). Просто у Маріборі так склалося, що він давно переродився у феодальний палац, а в 1939 році – у краєзнавчий музей.

8.

9. Куля на площі Свободи перед ним – незвичний пам’ятник жертвам Другої Світової.

10. Хіпстерські тренди також присутні.

Залишивши центр на потім, пішов лізти на гору Піраміда, з якої має бути добре видно місто. Це кілометри півтора від замку, більша частина дороги пролягає через парк.

11. На парк виходить фасад якогось навчального закладу:

12.

13. Виразно соціалістичний пам’ятник «Борцям за північний кордон», присвячений подіям 1918 року (хз, що тоді тут відбувалося, чесно).

14. І такий:

15. Загалом парк величезний. Є ставок з фонтанчиками, а в його мутній воді водяться золоті риби.

16.

17. Далі підйом на саму гору, як водиться, спочатку плавний, під кінець крутий. По мірі сходження починається краса, неодмінним переднім планом будуть виступати виноградники, яких у місті багацько.

18. Також у Маріборі знаходиться найстаріша в світі виноградна лоза (багато де пишуть «найдовша»; складнощі перекладу, напевно. А мені не принципово).

19.

20. На вершині гори стоїть капличка, яка більше просто символ, ніж архітектурна цікавинка. Лайфхак: до неї лізти не обов’язково, краєвиди із дороги уже цілком самодостатні. Хіба що дуже принципово піднятись на найвищу точку і трохи скинути вагу заодно: стежка до каплиці крута й дика.

21. А тепер можна залипати.

22. Залізничний міст через Драву:

23. Помітно, настільки великий парк, що чудово, звісно.

24. Старе місто:

25. Базиліка:

26. Тут в кадр потрапив стадіон. ФК «Марібор» – один з найбільш титулованих у Словенії.

27. Погляд проти течії річки:

28. Окрім каплиці, на горі є якісь мальовничі руїни, на гугл-картах позначені як «Археологічна пам’ятка». От вони куди більше схожі на замок, ніж те, що в центрі. Можливо, це якраз одна з трьох фортець, які захищали місто… Інформаційні стенди там були, звичайно, але навіщо їх фотографувати, коли в інтернеті потім все знайду, думав я. І от не знайшов. Інформації про Марібор на доступних мовах взагалі негусто.

29. Руїни чудово доповнюють види міста й навколишніх гір.

30.

31. Типовими для околиць Марібора (та й Словенії взагалі) є самотні церкви-кальварії на зелених пагорбах.

32. Ось іще одна:

33. Спустився вниз.

34. Деінде старовина контрастно перетинається зі спальними районами. Можна знайти вцілілу вежу колишніх міських укріплень просто в чиємусь дворі:

35. Втім, деякі вежі виглядають уже ось так:

Вернувся до замку, пішов бродити середмістям. Перед початком Першої Світової 80% населення міста складали німці, а саме воно звалося Марбург. Нині його історичне ядро – німецька практичність, помножена на словенський затишок.

36. Площа Grajski trg:

37. Багато цікавих деталей:

38.

39.

40. Вузькі пішохідні вулички:

41.

42.

43. Та тихі сквери.

44. Головпоштамт:

45. Кафедральний собор св. Івана Хрестителя. Від початку готичний (12 ст.) з багатьма пізнішими перебудовами.

46.

47. У місті багато стріт-арту, тільки мені майже не попадався.

48.

49.

50. Серед історичного центру вписався сучасний діловий квартал.

Від нього пішов на площу Ринок. Про неї і все що далі – наступного разу.